#Томущонехочу, або 50 хвилин, які змінили Ігоря Поліщука

Ігор Поліщук відмовився прийти до мене на ефір програми “Точка зору”.

Це проблема? Ні. Він має на це право. Більше того, я вважаю, що люди, здатні принципово і публічно говорити “Ні”, заслуговують на повагу.

Натомість, на абсолютну зневагу (принаймні в моїх очах!) приречені ті, хто боїться. Хто не може вийти із власної зони комфорту. Хто не здатен приймати самостійних рішень.

Чогось мені здається, що Ігор Поліщук саме з таких. І його рішуче “не хочу”, це зовсім не демонстрація власних принципів, а звичайне виконання чергової вказівки керівництва...

* * *

...Нагадаю, з чого усе почалося. Запросила Поліщука порозмовляти в студії 12 каналу. Спочатку відповів, що узгодить це зі своїм графіком – і перетелефонує. А через 50 хвилин передзвонив – і навідріз відмовився. Навів аргумент, гідний справжнього політика: "Тому що не хочу!".

Але чому??? Оскільки сам Ігор Ігорович розшифровувати свій аргумент відмовився, спробую це зробити сама.

Варіант перший: Ігор Поліщук не розібрався.

Адже з усього видно, що депутат дууууже хоче бути відомим і популярним! Дає платні інтерв’ю для рекламно-комерційних журналів. Інтернет-версії цього інтерв’ю потім поширює у соціальних мережах, і теж платить гроші.

Більше того, на піар заяв, коментарів і просто обличчя Ігоря Поліщука витрачаються немалі гроші з міського бюджету (детальніше можна прочитати у статті Людмили Яворської "Екран одного актора: як лучани платять за піар Ігоря Поліщука")

То може він подумав, що й “12 канал” з нього (чи вірніше з його інвесторів) гроші здере? Ігоре Ігоровичу! Запевняю вас, цілих 10 хвилин в нашому ефірі (саме стільки триває програма “Точка зору” для вас будуть БЕЗКОШТОВНІ!!!

Варіант другий: Ігореві Поліщуку заборонили йти на “12 канал”. Але дозволили погратися в принципового і незалежного.

Адже логічно подумайте: якщо людина чогось не хоче, значить вона на буде про це думати цілих 50 хвилин, правда?

За цих 50 хвилин Поліщук зумів не тільки “прийняти рішення”, а й раптом зробитися рішучим і навіть нахабним (хто знає Ігоря Поліщука, той зрозуміє, наскільки то невластива для нього поведінка).

Тож можу припустити: Ігор Поліщук не відповів мені нічого конкретного, зіславшись на “графік”, а після цього почав консультуватися з керівництвом. Мовляв, варто йти, чи ні?..

Справді, побоювання Поліщука можна зрозуміти. Його коментарями та довгими монологами рясніють тільки ті медіа, які підконтрольні його тезці і політичному шефу Ігореві Палиці. Вистачає Поліщука на “Волинських новинах”, виданні “Під прицілом”, телеканалі Аверс”... Там комфортно, там можна не боятися незручних питань.

А от на “12-му” можуть запитати щось таке, на що доведеться або брехати, або уникати відповіді. Правда, Ігоре Ігоревичу?

* * *

Ігоре Ігоровичу. Знаю, що читаєте цей текст (коментарі ж у Фейсбуці активно перечитуєте і лайкаєте ті, де вас хвалять). Тому дозвольте дати вам одну пораду...

Вас називають потенційним кандидатом на посаду Луцького міського голови. Якщо справді готові за цю посаду боротися, то продемонструйте лучанам ще щось, крім солодких інтерв’ю і здатності користуватися Фейсбуком...

Наприклад, вміння приймати самостійні рішення.

Без цього мерами не стають.