«Це абсолютно моя професія!» – адвокат Андрій Осіпов*

Андрій Осіпов один із найвідоміших юристів на Волині, член обласної колегії адвокатів із сімнадцятилітнім стажем професійної діяльності. Активний громадський діяч, експерт з питань місцевого самоврядування в різних установах – Інституті Політичної Освіти, Міжнародному республіканському інституті, Інституті масової інформації. Також Андрій Олексійович займає посаду Голови правління Приватного акціонерного товариства «Одеська кіностудія». Активно практикує професію за покликанням – «українського адвоката».

– Андрію Олексійовичу, чому ви вирішили стати адвокатом?

– Усе сталося за збігом обставин. В університеті я навчався на юридичному факультеті, але ще не знав, яке направлення в юриспруденції оберу. Для того, щоб працювати в прокуратурі чи СБУ, потрібні були зв’язки, подейкували, що й хабарі (посміхається). Тому я пішов працювати юрисконсультом (ця робота дуже подібна до адвокатської). Логічно, що після трьох років практики я обрав адвокатуру. І жодного дня про це не пошкодував. Це абсолютно моя професія!



– Згадайте, будь ласка, свою першу справу.

– Мого клієнта звинувачували у вчиненні ряду злочинів із санкціями від 3 до 12 років позбавлення волі. Я був радий можливості працювати з серйозною справою, довірі від клієнта та гонорару (посміхається). Мій підзахисний залишався на волі на весь період слідства, це була вагома перевага. Справа стосувалась податкових і господарських відносин. Я знайшов ряд помилок у роботі слідчого, добре підготувався до захисту, і врешті моєму клієнту оголосили вирок три роки. З урахуванням різних обставин – скоротили до умовного одного року. В ті часи виправдальні вироки були рідкістю. Це була абсолютна перемога. Я тріумфував!

– Пане Андрію, чи варто адвокату мати дружні стосунки з суддею?

– З суддями у мене добрі стосунки. Юридичний світ тісний, адвокатська доля вимагає від тебе дипломатичності, тактовності, компліментарності та життєвої мудрості. Судді – це люди складної професії, яка впливає на їх характер (посміхається).

– На вашу думку, суддя є колегою адвокату?

– Мені пощастило бути знайомим із кількома суддями, яких без перебільшень можна назвати світилами у професії. Також є чимало суддів, які є суддями за покликанням і здатні чинити правосуддя. Такі є моїми колегами. Але трапляються й такі, яким не можу забути грубих порушень закону, порушення прав моїх клієнтів. Це ганебно. Думаю, що велика кількість суддів не поважають адвокатів і не розуміють усієї складності нашої професії.Я не вважаю таких своїми колегами.



З яких причин відмовляли клієнту в захисті?

– Коли мені пропонували справу, яка стосувалася протиправного позбавленням власності неповнолітніх дітей. Я відмовився від справи. Сподіваюсь, що той клієнт не реалізував свої задуми.

– Пане Андрію, чи існують для вас табу в адвокатській справі? З яких причин відмовилися б захищати злочинця?

– Я переконаний, що кваліфікований адвокатський захист повинен бути наданий кожній людині, у цьому і полягає сутність правосуддя. Мені доводилось захищати вбивць, крадіїв, шахраїв, розбійників – усі вони перш за все люди.
На щастя, мені не траплялось захищати серійних вбивць та маніяків. Для мене це було б надзвичайно складно. Переважно, це зруйновані особистості, які назавжди втратили себе у суспільстві.

– На вашу думку, яка найбільша проблема існує сьогодні у судовій системі?

– Одна з головних проблем – це відсутність в України повноцінного суду присяжних в кримінальному і цивільному суді.

– Хто для вас є прикладом серед адвокатів?

– Серед адвокатів минулого мені подобаються Федір Плевако, Микола Карабчевський, Олександр Урусов. З сучасних – це Сергій Сафулько, Ярослав Зейкан, Ольга Жуковська, Сергій Козьяков, Василь Кісіль.

– Пане Андрію, ви активно займаєтесь громадською діяльністю. Розкажіть, будь ласка, про досвід у цій галузі.

– Громадська діяльність – це невід’ємна складова адвокатської професії. Протягом 2010-2015 років я був депутатом Луцької міської ради. З 2012 року і дотепер є експертом з питань місцевого самоврядування в різних установах – Інституті Політичної Освіти, Міжнародному республіканському інституті, Інституті масової інформації та інших.



– Як звучить ваше життєве кредо?

– «Завжди пам’ятай обличчя свого батька»

– Чим ви займаєтесь у вільний час?

– Я не маю оригінальних захоплень (люблю музику, книги, кіно). Найбільша розкіш у житті людини, як казав Антон Чехов, «спілкуватись із іншими людьми». Тому я полюбляю невимушені розмови в затишних кав’ярнях.

– У вашому розумінні, який він, сучасний адвокат? Його психологічний портрет, характеристики.

– Сучасний адвокат – це державотворець, спеціаліст, який своєю щоденною працею вносить зміни у правозастосовчу практику, розвиток суспільних відносин. Адвокат – це людина, яка має на собі незриму ознаку посвяченості в таємниці механізмів життя. При цьому серед усіх юридичних професій саме адвокат найбільше наближений до звичайних людей. Від є провідником і захисником.