«Кожен мій день, як останній»: яким запам’ятається волинський боєць Володимир Бабій

Помер Володимир Бабій – боєць 3-го танкового батальйону 54-ої бригади. Незважаючи на важку хворобу - рак, хлопець навіть в онкодиспансері продовжував малювати. Кошти, виручені з продажу картин, спрямовував на лікування хворих діток.

Хлопець родом із села Перегонівка Кіровоградської області. Попри важкий стан, Володимир завжди посміхався і повторював: “Усе добре”.

Лікуючись у Луцьку, Володимир не раз спілкувався з журналістами. Ми вибрали найцікавіше з того, що він встиг сказати.

«Я продовжував малювати, щоб просто не з’їхати з глузду у лікарні, адже там просто лежиш і все. Найбільше мені подобається малювати ікони й ангелочків, але є й інші. Спочатку я просто клав скло на малюнок і переносив зображення, а тепер навчився сам малювати все, що мені хочеться».

***


«Всі ці кошти, які ми отримали з продажу моїх картин, пішли на лікування Данилка, в якого рак крові. Також є 14-річна дівчинка Надя, якій за два місяці зробили п’ять операцій. В неї шлунка майже нема. Вона дуже мріє навчитися грати на скрипці. То я хочу назбирати їй кошти на скрипку».

***

«Зараз в мене одна мрія – вилікуватися. Також – організувати велику виставку. Кошти, які ми зберемо, віддамо онкохворим. Я мрію повернути все те, що в мене було. Якщо сильно постаратись, то можна добитися набагато більше. Це вже все буде в Луцьку. Звідси я їхати не збираюсь».

***
Читати також: «Ангелом тобі бути»: зворушливі спогади про волинського атовця, який помер від раку

«Друзі в мене були не з найкращих – половина наркоманів. Я на це подивився і подумав: «Невже на мене чекає те саме». Треба було трохи вирватися. Я поїхав вчитися – здобув освіту слюсар-механік. А потім пішов добровольцем. Тоді мені ще не було 20 років».

***

«Я на місці не сидів. Постійно в гарячих точках. Наш батальйон за шосту лінію не виходив (тобто нульову лінію) – нас прикомандирували до 25-го батальйону “Київська Русь”. Ми туди пішли в допомогу, тому що 5 хвиля демобілізувалася… Тоді, коли ми з ними стояли, у мене і почалися симптоми захворювання».

***

«Вони сказали: “Ти “косиш”, йди звідси”. І після такої відповіді, я вирішив більше туди не звертатися. Не зважаючи на те, що мене хотіли комісувати, я вирішив дослужити своє. Мені там лишалося місяць чи два».

***

«Усе добре. У мене все добре. Кожен мій день – як останній. Я розумію, що іншого часу для цих справ не буде. Я маю використати своє життя на повну».


За матеріалами Громадське. Волинь, ВолиньPost, Обозревателя, Першої електронної газети підготувала Софія Бещук