Сповідь з ... вулиці червоних ліхтарів, - Олена Лівіцька. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

1
10
Сповідь з ... вулиці червоних ліхтарів, - Олена Лівіцька. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ
Герої проекту #змінисьабозвільнись продовжують звітувати. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21-го дня робити "щось", аби виховати у собі нову і корисну звичку. "Щось" визначив жереб.

Олені Лівіцькій випало привчити себе до щоденної молитви вранці й увечері та відвідувати храм у вихідний.

Майте на увазі: більше вражень від учасників проекту - на окремій сторінці у Фейсбуці.


***

Ну от. Тиждень другий. Ніхто вже не питає: “Ти молилась? Ти молилась?”. А я молюсь...

Мені найважче у цьому проекті аж ніяк не виконувати його вимоги. Найважче про це писати. Це так, як би щоранку комусь зізнаватися потай у коханні, а ввечері написати про це на кожному паркані.

І соромно не тільки за те, що аж ніяк не про молитву першим ділом думаю, коли прокидаюся вранці... А ще й за оці “сповіді”.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:«Від молитви калорій не меншає», - Олена Лівіцька. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

***

Направду, триматися другий тиждень поспіль стало важко. Все вже зроблено. Через себе переступила. Навчилася вправно читати зі старого молитовника просту і таку, що легко лягає на душу вранішню та вечірню молитву...

Тому як тільки поставила крапку в попередньому звіті, так азарту стало як кіт наплакав. А куди ж без нього?

Та все-таки щоранку й щовечора - було. Щоправда, не скажу, що так уже завжди щиро і по-справжньому. Більше для годиться. Тому й досі свято сумніваюся, що з Богом треба отак говорити: коли серце не просить.



***

Найяскравіше враження тижня - неділя.

Начиталася порад після попереднього звіту. Хтось радив піти до Будинку молитви. Я б і не проти. Але дозвольте лишитися цього разу трохи собою, а не просто журналістом.

Хто - до отця Михайла в Маяки. Не спорю, вже мала нагоду переконатися, що там чують навіть випадкового прихожанина...

Та чи лінь, чи хронічна нестача часу змусили мене далеко не шукати. І я пішла в ту церкву, яка найближча до хати. Вона в такому неприглядному місці, що чомусь завше хотілося минути і піти далі.

Дорогою до храму: вулиця Зарічна
Дорогою до храму: вулиця Зарічна


З одного боку нетрі річечки Омелянівка, що впадає в Стир. З іншого - горезвісний і розвалений “Тюлькін флот”. Гаражі. Вулиця Зарічна, що тягнеться уздовж Стиру ген кудись до Вишкова. Це її таксисти і маршрутники ніби позаочі називають “вулицею червоних ліхтарів” (бо у хащі над річкою самі ж частенько возять своїх “на побачення”). Обабіч оголошення: то цемент, то щебінь, то ще щось. І раптом - невеликий Свято-Преображенський храм.

Уперше тут. До свого сорому, хоч вже років десять живу поблизу, а це єдина церква біля хати.

***

Коли довго не можеш вилікуватися, кажуть: просто не знайшов свого лікаря. Так і з церквою. Треба просто знайти свою.
Скромно. Тихо. Серед людей більшість - з довколишніх осель. Місцеві.

Тут найменше хочеться звертати увагу на дрібниці. Тут не чути сторонніх. Ніхто не штурхає тебе в спину. На фоні десятків вишитих рушників догорають свічки.

Затишна атмосфера якоїсь дуже своєї, майже домашньої служби, дає змогу навіть у натовпі лишатися наодинці з собою, зі своїми думками. Чути, бачити, розуміти.

Уперше бачу священика, поняття не маю, як його звати. Але видно, що він - свій прихожанам цього храму. Більшості, а не таким “заїжджим”, як я.

Відволікаюся вже після служби. Коли посеред храму стає котрась із місцевих жінок, щоби розказати про шахраїв, які недавно надурили її родичку, обібравши, представившись церковниками, автоматично потай вмикаю диктофон. А раптом на новину потягне?..

Знову стає соромно: вимикаю диктофон. “Ти в церкві, ти в церкві...” - подумки повсякчас собі нагадую. Переступаючи поріг, вже знаю, що колись сюди повернуся. Не заради проекту. Просто.



А вже згодом розумію, в чому, можливо, - ще одна загадка цього храму. Поруч - старезний цвинтар. Місце - надвичайно енергетичне. Намолене. Спрацьовує журналістська цікавість, і я ще мінімум півгодини брожу поміж старезних могил, склепів та хрестів. Кілька століть тому тут стояв монастир, згодом - храм, що згорів у 80-х.

Тут можна подорожувати в часі. З написів на порослих мохом пам’ятниках ...вчити часто таку гірку історію. Як-от: “Тут спочиває подружжя Шотило. Трагічно загинули 27 червня 1943 року” чи “Тут спочивають (вервечка прізвищ та імен) ... які загинули 1943 року 27. VI мучітельной смертю”. Що трапилося з жителями села Черчиці у червні 43-го - тема окремої публікації, яка обов’язково буде. Поки можна ще знайти нащадків мешканців колишнього села Черчиці, що з 59-го стало містом.

На старезному цвинтарі можна знайти поховання від половини 19 століття
На старезному цвинтарі можна знайти поховання від половини 19 століття
А це - свідки сумних подій Другої світової
А це - свідки сумних подій Другої світової
І склепи...
І склепи...


***

Дорогою додому - дзвінок.

- Ну як тобі там? Цікаво? От бачиш...

Найбільше цьому редакційному експерименту продовжує радіти моя мама. Хоч щось, каже, добре у тій “дурній роботі”.

- Треба, щоб ти до нас у церкву пішла. Обов’язково треба, - атакує сходу, почувши, як я розказую про черговий недільний ранок...
Вона з тих, кому розказувати щось на кшталт “головне, щоби щиро” - марно. Головне, вважає мама, - аби щотижня і як написано. Хм.

- Мам... - обриваю я її надії вже завтра побачити мене ревною прихожанкою. А сама думаю: “Краще б про насіння поговорили”.

Не люблю “виховних годин”.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Простуда, шизофренія і мишенятко Мицик» - щоденник Юрія Ричука. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ"


***

А сьогодні прокинулася о 5-й. Мала роботу. Ледве дочалапала до кухні. Заварила кави...

Повернулася до кімнати, де всі інші мирно сопіли на подушках. З двору заглядало у вікно вранішнє небо. Якесь зовсім інше.

Мій уже майже рідний за років 10 мікрорайон Чернишевського ще спав. Дрімав у тумані старезний цвинтар, який таки видно просто з балкону. У повітрі навіть з кватирки чути терпкий запах горілої трави (вчора палили, почалося).

Весна. І тааак хочеться тюльпанів.

Ну, маєш тобі... Я знов забула, що найперше - молитва. Ні. ТРЕБА. Дуууже вже хочеться побачити, чи навчуся щодня знаходити хвильку для себе і для Нього.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
10

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Питання-а якби п.Олена була людиною іншої віри чи атеїсткою? Що-звільнили б з роботи за відмову молитись?
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».