Або гроші музею, або - проценти Середюку: чого муштрують рокинівський скансен?

Директор рокинівського музею-скансену Олександр Середюк судиться з Волинською обласною радою: доводитиме, що та незаконно тримає на голодному пайку цілісінький колектив музею, бо комусь "муляє" комунальна власність.

Для багатьох волинян Музей історії сільського господарства Волині у Рокинях - це місцина, де можна колоритно відпочити і ...поїсти вареників.

Кілька старих колоритних хат за тином. Млин, який востаннє бачив борошно років сто тому. Древній храм. Ставок. Коні... І - Середюк у смушевій шапці та козацьких штанях. Коли директор б'є на сполох, добивається грошей, всі чомусь рахують заробітки, а мало хто задумується, що музей - то щось більше за ...вареники. Та й, власне, не тільки скансен.




***

Не мислити варениками, а побачити експонати вартувало б перш, ніж вирішувати долю музею. Бо поки заклад нагадує валізу без ручки. Навіть більше: валізу, яку вже кинули, а нести взявся ...хіба сам Олександр Середюк.

Цьогоріч Музеєві історії сільського господарства Волині обласна рада, якій належить третина експозиції закладу, підклала "свиню". Бо відмовила у дотації.

Так, з травня колектив (а це 12 людей) не отримує зарплати і приймає ...перевірки. Чому волинські обранці вирішили, що фінансувати музей більше недоцільно, в очі Олександрові Середюку ніхто пояснювати не став.

Причім на комісіях депутати погоджувалися із такою графою у регіональній програмі підтримки розвитку культури, а на сесії зрештою поховали в голови в пісок і натиснули кнопки "проти". Не всі. Але більшість.



Не пригадую, аби хтось із керівництва обласної ради чи окремих депутатів публічно пояснював, чому вважає такі витрати недоцільними. А головне - ЩО саме пропонує зробити зі 171 тисячею метрів експозиційних площ. Із експонатами, які містяться у семи залах (!). Було б таке пояснення, тоді дії виглядали б логічними.

***

Власне, ідея створення музею у Рокинях виникла у директора тамтешньої дослідної станції Петра Теслюка. У 1978-му Середюку (який щойно звільнився з краєзнавчого музею) показали порожній другий поверх у приміщенні Рокинівського будинку культури, запропонували роботу й поставили завдання: облаштувати тут музей сільського господарства Волині від найдавніших часів. Новоспечений директор погодився. У лютому 1979-му до відкриття нового наукового-виробничого комплексу станції, встиг оформити першу залу - з історії станції.

"Я фанатично взявся за цю роботу. Пам'ятаю відкриття : перший секретар обкому Леонід Палажченко, голова облвиконкому Микола Корж. Такі поважні люди... Щороку здовали по залі. А в 83-му колегією Мінкульту музею було присвоєне почесне звання народного", - розповідає Олександр Середюк.



Потім були роки інтенсивної роботи. Станція утримувала музей, платила зарплату людям. Якось від іншого відомого волинського краєзнавця Архипа Данилюка (родом зі Згоранів) Олександр Середюк почув: "Давай роби тут скансен".

Тоді ніхто в Україні про подібні заклади не чув. Скансен - то не музей під відкритим небом. Це можливість не просто побачити побут стародавності, а мати змогу пожити у старій хаті, розпалити піч, зварити там куліш...

Ідеально для цього підходила територія дендропарку, що розташований буквально під вікнами музею, був створений ще 1975-го і є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення. На 13-ти гектарах (!) - 150 видів різних кущів та дерев. А Олександр Середюк почав пошуки раритетів, які після реставрації встановлював у мальовничих куточках дендропарку.

***

90-ті. Чи міг вижити на зламі епох музей сільського господарства, якщо саме сільське господарство зазнало краху? У 1989-му музей відділили від дослідної станції і він почав діяти як самостійна юридична одиниця. Ще кілька років закладу допомогали декілька радгоспів та колгоспів, а згодом і тієї підтримки не стало.



"Я тоді продаю машину, вкладаю гроші в статутний фонд музею і засновую фактично приватну фірму. Так почав утримувати це все сам. П'ять років тримав це на плаву. Хотілося часом і кинути. Але вже вимальовувався комплекс, було зведено кілька споруд. Ростислав Метельницький розробив проект... Як кинеш? Але в 1996-му облуправління культури почало виділяти дотацію на цей музей", - згадує Середюк.

Відтоді таким шляхом облрада, виділяючи кошти в рамках програми підтримки культури, покривала потреби музею-скансену в Рокинях. Решту музей заробляє самотужки. У найкращі часи тут працювало 25 людей. Ніколи, запевняють музейні працівники, установа не отримувала коштів ні з районного бюджету, хоч заклад розташований на території Луцького району, ні з селищного.

***

Схоже, у 2016-му хтось прагне почати чергову сторінку в історії музею та власне самого скансену, або - перегорнути ...останню.

Поки колектив очікував, що цьогоріч традиційно обласна рада виділить дотацію (а це 520 тисяч гривень), у кулуарах було прийнято інше рішення. Рада голосує проти. Даючи зрозуміти Середюку: депутатів не хвилює, як виживе установа, створена за державні гроші, що буде з цим нажитим за майже чотири десятки літ добром.



По суті, наголошує директор, облрада фінансує свою частку: третину потреб закладу. Річні потреби музею сягають 1,5 мільйона гривень.

"Їм належить третина всієї експозиції, бо вона була створена за державні гроші. А засновник - я, автор експозиції - теж я. Три мої авторські свідоцтва захищені. Це все - спільна власність. Ці всі хати, ці клуні я збудував, перевіз, відреставрував і плюс інтелектуальна власність. Їм не належить земля, бо це - заповідник. Їхні - лише експонати", - резюмує Олександр Середюк.

На запитання, скільки коштів заклад заробляє, надаючи різні послуги, директор одразу каже: "Мухи отдєльно, котлєти - отдєльно".

Завдяки екскурсіям, майстер-класам, мандрівкам на конях і так далі вдається заробити до ста тисяч гривень у рік. Екскурсія вартує 100 гривень, дитячий квиток - 10, дорослий - 15.

"Музей працює, згідно зі своєю програмою. Він проводить екскурсії, створює виставки, експозиції, проводить дослідження, експедиції, наукову інвентаризацію. Ми готуємо фундамент національно-патріотичного виховання, щоб розбити міфи "русскаго міра".

Ми - науковці. Ми не варимо куліші! Є спеціальна людина, з якою музей заключив договір на співпрацю, вона платить нам десятину. Хоча ця жіночка-підприємець тепер взагалі це все покинула. Так, коли люди приїжджають зі своїми харчами, ми даємо мангали. Якщо треба вже щось, то хіба з рокинців хтось прийде... Але музей, дивіться, це - інше..." - Середюк запрошує оглянути ті сім зал експозиції, що постали у стінах Будинку культури за сорок років існування музею.



Сотні, тисячі експонатів... Класичний музей. Холодна така класика. Бо на чималій площі гріються теплом тільки у двох невеличких кабінетах.

Кому вигідно муштрувати рокинівський музей?

Сам Середюк на це відповіді не знає. Каже, "якийсь сірий кардинал це зарубав"...

"Якось так не по-людськи. Ще до того я зустрічався з Ігорем Палицею, у програмі якого передбачено розвиток туристичної інфраструктури. Давайте, кажу, - буде міні-Буковель. Заходи. Фестивалі..." - відверто розповідає директор.

Через тижнів три - дзвінок: їде Палиця. Але голова облради на півдорозі звернув. Хоч у Рокинях уже й рушники наготували.

***

Контракт із Олександром Середюком закінчується 31 грудня 2016-го року. Комусь, каже, дуже хочеться до цього часу "посадити скансен на дно". Тим часом ростать борги по заробітній платі. А сам директор подав до суду на Волинську облраду, адже та, вважає, згідно із контрактом, зобов'язана платити йому зарплату.



На Київському майдані про вихід із ситуації - ні пари з вуст. Але найімовірніше у грудні питання руба таки поставлять.
Директор музею бачить такий вихід: облрада, каже, має вийти зі співзасновників. Тоді інвестор матиме змогу "зайти сюди зі своїми коштами". Тоді ж, на думку Середюка, з'явиться можливість писати проекти і претендувати на кошти грантових програм.

"Або, якщо облрада хоче, то повинна забрати це все, а мені платити роялті. Я - автор експозиції і, згідно із законом, мені ще 20 років поспіль повинні платити роялті. Сам собі не можу роялті виплачувати, бо і директор, і автор, не можу з собою договір підписати. Написав листа до облради, відповідають - нема доцільності. Тоді що? Знову суд! Ми ж не за понятіями, а за законом живемо", - аргументує Середюк.

Не приховує чоловік: музей - все, що у нього є. Десятками років він вкладав сюди свої кошти: "15 років я зарплати жінці до хати не приношу. А за ці роки хату одноповерхову в Рокинях так і не добудував... Все сюди. Люди кажуть: "Тобі пороблено". А я не можу спинитися. Он поруч взяв 1,5 гектара землі, Академія наук віддала мені в оренду на 49 років, хочу зробити там волинську січ".



***

Можна скептично ставитися до самого Олександра Середюка як науковця, як музейника чи громадського діяча, він може комусь подобатися чи не подобатися, але навряд чи вдасться заперечити, що унікальний заклад у Рокинях існує завдяки його зусиллям.

Зрештою, може комусь здаватися, що і сам заклад - нам без надобності.

Але він є...

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото Павла БЕРЕЗЮКА.

ДИВИТИСЯ ФОТОГАЛЕРЕЮ "ОСІНЬ У РОКИНІВСЬКОМУ СКАНСЕНІ"