Назад у Загоряни: там, де народився столітній Яків. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

4
17
Назад у Загоряни: там, де народився столітній Яків. ЗАНЕСЛО В СЕЛО
Фільм "Століття Якова" не лише спровокував шалені дискусії серед тисяч українців, а й за один вечір привернув увагу до звичайного волинського села.

І мова не та, і Загоряни не такі, і пісні у нас на Поліссі інші, і хати побілені, і церкви фарбовані... - чимало читачів і глядачів нарікають, що у стрічці Волинь - майже невпізнанна. Як же захотілося побачити (а ще більше розказати), які вони, справжні Загоряни.

Бо поки село обростає дачами і літніми маєточками заможних краян, згоранівці свято бережуть свою самобутність.

Столітня хата на одній із сільських вулиць: крізь вікна люди могли бачити дві війни...
Столітня хата на одній із сільських вулиць: крізь вікна люди могли бачити дві війни...


ЗГОРАНИ ПЛАКАЛИ, ЛЮДИ ВСМІХАЛИСЯ

Ми приїхали в Згорани в дощ. І настрою не було. І натхнення - ніякого... Бо яке село в дощ? Сіре, холодне і нудне. Спершу воно й справді таким здалося. Якісь незвичні заплакані Згорани, коли зазвичай бачиш їх у розпал літа. Але з першого порога все, як-то кажуть, пішло не так.

Згорани плакали, люди - всміхалися...
Пані Валентина частує яблуками...
Пані Валентина частує яблуками...


Шукати сліди старого Якова ми почали з сільської бібліотеки. За синім парканом двері старої хати були прочинені.
Сільська книгозбірня не зачинялася з 56-го
Сільська книгозбірня не зачинялася з 56-го


За вікном - дощ і вітер, а всередині - тепло, пахне глиною і книжками.

"Ой, які ж гості! Віте сідайте... Віте заходьте" - на диво зраділа журналістам Катерина Повшук. Сама не згоранівська, а тому найліпше знає, які вони, справжні Згорани.

"Інтелігентні. То не то, що наші Куснища. А тут школа, санаторій, амбулаторія - багато інтелігенції, знаєте", - пояснює.

ОДНА КНИЖКА І ЗА НЕЮ - ЧЕРГА

Бібліотека у Згоранах, виявляється, - древня. Це ще та хата-читальня, яку самі селяни збудували одразу по війні, десь у 50-х. Знесли сюди книжки і приходили читати. Та сама грубка, ті самі балки, ті самі рипучі двері... От тільки вікна - з сучасної епохи, пластикові.

Тож, сільський люд читає - аж дим іде. Але даремно нам кортіло сфортографувати поміж полиць той самий славнозвісний роман, який прорекламував Згорани на всю Україну. Застати тут “Століття Якова” не вдалося.

"То така книжка, яка в нас завжди на руках. Он одна людина взяла почитати. А вже двоє питали, коли ж вона її принесе... Якось так склалося, що в бібліотеці саме цей роман Лиса - один", - з несподіванки знічено відповідає Катерина Повшук.

“Ви тільки не напишіть, що одна - на все село! Бо і в школі є, і в людей багато в кого”, - додає швиденько.
Катерина Повшук каже: на книжку про столітнього Якова і селі досі - черга!
Катерина Повшук каже: на книжку про столітнього Якова і селі досі - черга!


СІЛЬРАДА ...В "ХОРОМАХ ШЕРИФА" ВІД ГУБЕРНАТОРА ФРАНЦУЗА

Бібліотека бібліотекою, та як кожних порядних журналістів кожен порядний згоранівець одразу "направляє" в сільраду.

Згоранівська влада недавно змінила прописку і перебралася у нове приміщення. Тут колись бувший голова Волинської облдержадміністрації Анатолій Француз велів облаштувати Будинок шерифа.

А позаяк місцевим шерифам будинок той був без надобності, то у "французьких апартаментах" зробили хороший ремонт і розмістили сільраду.


Згорани наразі самі на себе заробляють. Тамтешні колгоспні землі давно працюють на сільських господарів, а завдяки місцевим підприємствам казна наповнюється справно, і на щось та й вистачає... Тим паче під боком розвивається перспективний “озерний бізнес”. Бачили б ви дачі попід лісом...

"Он у нас за півроку - 600 тисяч надходжень до бюджету, а у Головному (селище, що поблизу, - авт.) - тільки 200. І в тому перспективному плані децентралізацію намалювали, що маємо приєднуватися до Головного... Це як сильніший до слабшого має приставати? Тому ми не хлочемо і закликаємо гуртуватися довколо Згоран", - миттю розкладає мені всю сільську політику бухгалтер сільради Надія Лис.
У цьому приміщенні і сільрада, і амбулаторія
У цьому приміщенні і сільрада, і амбулаторія

А ці хати - не над трасою і не столітні...
А ці хати - не над трасою і не столітні...


КІНО І ...ЗГОРАНІВЦІ

Пані Надія - місцева знаменитість ще й тому, що є родичкою того самого Володимира Лиса. А точніше - дружиною рідного брата Василя.

Ця вправна жіночка - один із головних критиків фільму "Століття Якова".
Надія Лис - дружина брата Володимира Лиса і бухгалтер сільської ради
Надія Лис - дружина брата Володимира Лиса і бухгалтер сільської ради


"Я ж на курсах в Луцьку того дня була. Якби ви бачили, як спішила додому, хоч би встигнути на кіно. А то ж Лис не пробачить. Боже, не встигла сісти дивитися, як вісім пропущених за хвилину мала! Всі питають: "Ти бачиш? Ти бачиш? Лиса по 1+1 показують!". Ну, звичайно: і мова не та, і церкви в нас такої не побачите, і весілля інакші, що там казати!" - емоційно переповідає Надія Савівна.

“А мені навіть більше кіно сподобалося, ніж книжка!” - заявляє фельдшер сільської амбулаторії Світлана Прокопук.

“Коли йшло? Яке “Століття Якова”? Я що - не встигла”, - спохватилася, зачувши, що завели мову про фільм, медсестра Олександра Хмизовець.
Сільські лікарі Оксана Хмизовець, Людмила Куць, Наталія Загура і Світлана Прокопук
Сільські лікарі Оксана Хмизовець, Людмила Куць, Наталія Загура і Світлана Прокопук


Навіть у стінах згоранівської “больнички” нині тривають кіношні дискусії. Та що там казати: мабуть, в кожній хаті...

ФЕДОРИНЕ ГОРЕ - ЗГОРАНІВСЬКА ДОЛЯ

“На цьому фото Варвара Слісар снопи в’яже в Німеччині, тут долі остарбайтерів, тут про хорову капелу нашу, тут - долі сільських родин... Хоч нікому воно й не треба. Але ми вважаємо: хай буде”, - сторінка за сторінкою гортає добірки учнівських і вчительських досліджень Ганна Прокопук, завучка згоранівської школи. Майже сценарії.


...82-літня Федора Прокопук до телевізора не дійшла. Вона теж має свій сценарій.

Ноги важкі, каже, вже не до кіна. А життя - ще важче.

“До сей пори”, - тримає Бог на світі Федору Василівну. Згорани вона пам’ятає відтоді, коли “ше пуд Польщею жили”. Тому десь у фільмі “Століття Якова”, поза кадром є і її історія.

“Були повстанци і українські, і рускі. Ой, в нас було страшно. Бо так тут вже з поляками зайнялися, то ж ви чули? То так: і полякув боялися, і німців. Як тико червони партизани прийдуть в село, так нам вже страшно. Бо зразу чекай самольота. Ну, і грабували ж вони. І одежу, де в кого яка була, і худобу. Українські - то так як то наші. Мусили і їм помагати. Туди зі Згоран багато хлопцив пішло.

Німці пообєщали, що буде самостійна Украйна. І пушли в ту міліцію, а вони обманули... І вони не мали де подітися й пушли по лісах. Василь Богдан, Володимир Кушнір... Обшим, я всіх не подумаю. Бо і побили їх, і давно вже декого нема”, - згадує Федора Василівна.

Жили “по кустах”, каже.

“Штирнадцять років тоді мала, то знала, що де робиться. Як Острівки українські партизани запалили, од того чєсу давай поляки нападати на наших. Попалили. Побили. Отаке...” - стихає.
82-річна Федора Прокопук - свідок непростої долі села
82-річна Федора Прокопук - свідок непростої долі села


Мало не опинилася по війні Федора в Сибіру. Бо в те, що батько їхній загинув на фронті, довго місцева влада не вірила.

А потім та влада вибудувала колгосп “Червона Зірка”, а такі, як Федора, стали за плуга. У буквальному сенсі.

“Всяку роботу робила. Чоловічу. Попоорала...” - додає.

Тепер від тої роботи у Федори Василівни руки, щедро “зорані” зморшками і наче пов’язані синіми жилами.

ЩО НЕ ХАТА, ТО СЮЖЕТ: ПОПОШУКАЛА ВОНА ТОГО ЯКОВА...

І хоча Згорани - село над трасою, справжні вони - далеко поза смугою асфальту.

Поміж добротними парканами сучасників - раритетні хати з різьбленими віконницями однолітків того ж таки Якова...
Це Згорани...
Це Згорани...


“Це Кутова, а це по-нашому Мелницька, бо тамо - Мелники...” - киватиме головою у різні сторони Марія Дудар, доки фотограф “ловитиме” поміж крапельками дощу старезну хату її бабусі Ганни.

"Бо де це бачено про Волинь на Черкащині знімати. Отаке й вийшло. Хоча про церкву, то правда. У Заозерному, тут поруч, упівці стояли. Їх багато було, то все ті хлопці, які не схотіли в Німеччину на роботи їхати і пішли в повстанці. Через них нашу церкву і не спалили німці. Побоялися, батько казав", - тихо всміхатиметься у чорні густі вуса рідний брат автора роману Василь Лис, який нині займає батьківську хату родини.
Василь Лис, рідний брат письменника
Василь Лис, рідний брат письменника

У селі дуже давній храм: Дмитрівська церква на світі з 1674-го року і зовсім не схожа на ту, яку зняли у фільмі
У селі дуже давній храм: Дмитрівська церква на світі з 1674-го року і зовсім не схожа на ту, яку зняли у фільмі


Що цікаво: є у Згоранах такі, хто не те, що вірить, що Яків - то хтось зі згоранівських дядьків, а ще й пробує його знайти.

“Приходить до мене жіночка і каже: “Слухай, я вже всіх старожилів перепитала і до хатів придивлялася.. Ну, той Яків десь недавно жив: у нього ж мобілка була”. Ну, от як поясниш, що в книжці може бути й вигадка?” - бідкалася сільська бібліотекарка Катерина Миколаївна.

Словом, за сторінками згоранівськогго життєпису, можна ще не одне кіно зняти.
А згоранівці не без гумору
А згоранівці не без гумору

І не тільки драму...

А й комедію.

Тут сюжетів теж не бракує...

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ ПРО ВЕЛИКЕ ЗГОРАНСЬКЕ ОЗЕРО І ЗАПЛИВ ГУЗЯ ТА ПАЛИЦІ


Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА

У Згоранах - осінь...
У Згоранах - осінь...
Цей олень теж - майже старожил, бо вже симало літ стрічає кожного, хто їде у село
Цей олень теж - майже старожил, бо вже симало літ стрічає кожного, хто їде у село
Якось, видно, втратив рога, хтось дбайливий замінив на гілку
Якось, видно, втратив рога, хтось дбайливий замінив на гілку
Пустує сільський ринок
Пустує сільський ринок
Дощ, а в барі - літо?
Дощ, а в барі - літо?
Бібліотека
Бібліотека
Школа у селі - одна з кращих у районі
Школа у селі - одна з кращих у районі
На стінах навчального закладу збереглися і такі раритети: малюнок - одноліток школи, бо має вже 40 літ
На стінах навчального закладу збереглися і такі раритети: малюнок - одноліток школи, бо має вже 40 літ
Федора Прокопук - одна з корінних старожилів
Федора Прокопук - одна з корінних старожилів
Стомилися Федорині ноги за життя...
Стомилися Федорині ноги за життя...
Ось де кіно знімати...
Ось де кіно знімати...
Хата батьків Володимира Лиса
Хата батьків Володимира Лиса
І діти жартома назвали один із кутків по-модному: 13 район
І діти жартома назвали один із кутків по-модному: 13 район
Брати Олександр і Віталій Оніщуки мають удома отакі шедери
Брати Олександр і Віталій Оніщуки мають удома отакі шедери
Різьблені сюжети від Оніщуків мандрують навіть до Польщі
Різьблені сюжети від Оніщуків мандрують навіть до Польщі
Велике Згоранське. Кажуть, на дні цього озера досі лежить німецький літак...
Велике Згоранське. Кажуть, на дні цього озера досі лежить німецький літак...
А на березі, розповідають селяни, була льодовня, в якій зберігали рибу на продаж
А на березі, розповідають селяни, була льодовня, в якій зберігали рибу на продаж
Село обростає дачами. Десь у Згоранах і літній будиночок родини колишнього ректора ЛНТУ Божидарніка
Село обростає дачами. Десь у Згоранах і літній будиночок родини колишнього ректора ЛНТУ Божидарніка

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
17

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Який гарний текст!А фото!Неймовірні!Пощастило виданню і з журналістом, і з фотографом!
Відповісти
дуже гарний матеріал, у мене родина у тих краях - наче в гостях побувала.
Відповісти
прекрасная статья! Там мои корни! Моя Родина !
Відповісти
Є НЮХ на цікаві теми , а не лише на аваріі, грабежі , вбивства , як в інших горе--видань . ТАК ТРИМАТИ КУРС І НАДАЛІ .
Відповісти