Живий, бо жива пам'ять: три роки з дня смерті журналіста Ігоря Чуба

0
4
Живий, бо жива пам'ять: три роки з дня смерті журналіста Ігоря Чуба
17 серпня знаменує сумну дату – рівно три роки з дня смерті заслуженого журналіста України, волинянина Ігоря Чуба, якого знають і пам'ятають як у Луцьку, так і далеко за межами області.

Більше половини свого трудового шляху Ігор присвятив праці в газеті "Віче-інформ", де був заступником головного редактора. Також працював в Києві в газеті "День".

Смертельна хвороба – рак мозку, на тридцять дев'ятому році життя зупинила серце журналіста. Ігор не дожив до свого сорокаріччя трохи більше місяця часу.

НЕПОДАЛІК МЕЖІ

«Надважкі моменти у житті людини - це процес, який здавалося б кращих друзів перетворює у просто знайомих, просто знайомих - у кращих друзів...Тож один раз протягом життя людині, мабуть, життєво необхідно опинитися неподалік межі. Щоб, очухавшись, зрозуміти, хто для неї є хто…».

ЧИТАТИ ТАКОЖ "НЕДОПИСАНА КНИГА ІГОРЯ ЧУБА. УРИВКИ

Неподалік межі Ігор побував, коли ще і гадки не маючи про свою страшну недугу, вперше впав на вулиці через приступ. Тоді ж і потрапив до лікарні. Тоді ж, а точніше кажучи, після того, як прийшов до тями, з'явилися ці його рядки.

Згодом він навіть пожартував:

«Дописався. Висновок: не перепрацьовуйте, друзі. Втілення амбіцій – творчих, спортивних, матеріальних тощо – не варте життя».

Зазвичай, через постійний брак часу ми не маємо можливості просто зупинитися, подумати, осмислити своє життя. Ігор не був винятком: через шалений темп життя не мав часу аби просто насолоджуватись, просто жити – для себе, для рідних, а не для роботи.

«Побувавши трішечки часу неподалік межі, зрозумів: єдине, про що варто мріяти – про кожний наступний день. Бо, не маючи свого наступного дня, ти не втілиш у життя того, чого не встиг втілити (зробити, досягнути) у день попередній. Варто мріяти про кожний наступний день доньки, матері, сестер, племінників та племінниць, свій. А те, що на Волині немає заслужених журналістів України молодших, ніж народжені 1973 року, тобто ніж ти, різні там звання, зарплати тощо, багато інших речей – абсолютні дрібниці. Мені здається, людина з ім`ям та прізвищем «Ігор Чуб» повернулася до життя мудрішою».

У 2011 році журналіст поховав свого батька. У спогадах про нього, якими він поділився на сторінках газети, де на той час працював заступником головного редактора, написав:

«… я знаю, що тебе немає зі мною тільки тілом. Я не бачу, що ти робиш, але ти бачиш, що роблю я. Звідти, з небес, ти підкажеш мені, як діяти. Побачимося, тату».

Ігоря не стало через два з половиною роки після смерті його батька.

Сьогодні він для нас живий, тому що саме таким він лишився в пам'яті своїх рідних, друзів, знайомих. Сьогодні згадаємо Ігоря таким, яким він був: амбіційним, жвавим, серйозним, безкомпромісним та неупередженим.

ОТЖЕ, СПОГАДИ...

Віктор Смолярчук з Ігорем Чубом
Віктор Смолярчук з Ігорем Чубом
Найкращий друг журналіста, заступник начальника відділу департаменту фінансів Волинської облдержадміністрації Віктор Смолярчук, розповідає, яким Ігор живе у його пам'яті.

«Початок нашого з Ігорем Чубом знайомства був чисто діловим. Ми познайомились у 2005 році, коли я очолював обласне управління Ощадбанку, а Ігор у газеті "Віче" відповідав за зв'язки з фінустановами та рекламу.

Він прийшов до мене брати інтерв'ю з нагоди вступу на посаду. Наша бесіда тоді перетворилась в діалог, який затягнувся на декілька годин. Буває кохання з першого погляду, а у нас з Ігорем виникла чоловіча дружба з першої зустрічі.

Потім він взяв у банку кредит на будівництво будинку, якого так і не закінчив. У нас було багато спільних інтересів, тому ми часто відвідували футбольні та волейбольні поєдинки волинських команд, відвідували цікавих людей області, а також збирали гриби. Але навіть у житейських ситуаціях Ігор не забував, що він журналіст"

Особливо наша дружба проявилась у 2011 році, коли я змушений був кинути роботу в банку і працював в Старій Вижівці, а Ігор пішов з "Віче" і на деякий час поїхав в Київ. Він приїжджав до мене в село, ми мали змогу обговорити різні теми, в тому числі і про політику.

Коли Ігор працював над своєю книгою, то радився зі мною по деяких епізодах, давав читати рукопис. У нього були великі творчі плани, але, на жаль, невилікована хвороба не дала їм здійснитись. Я постійно згадую Ігоря, особливо в моменти, коли хочеться поділитися з кимось про наболіле, або висвітлити якусь подію з життя міста та області.

Він будь яку ідею розумів з декількох слів і професійно її описував. Недаремно він був на той час наймолодшим заслуженим журналістом України. На жаль, на мою думку, його ніша у волинських ЗМІ на сьогодні лишається незаповненою".

* * *

Олександр Пирожик на могилі Ігоря Чуба
Олександр Пирожик на могилі Ігоря Чуба
Перший заступник голови Волинської облради Олександр Пирожик розповідає, що з Ігорем його поєднували не просто колегіальні, а дружні стосунки по житті:

"Я про Ігоря Чуба можу згадати лише приємне. Ми разом із ним одночасно прийшли в редакцію "Віче-інформ", коли видання стало виходити вже не як "Молода Волинь", а саме як "Віче".

Це був 1995 рік. Уже через півтора року активної журналістської роботи нас разом прийняли у Національну спілку журналістів України (1986).

Ніколи не забуду, як ревно і скрупульозно Ігор готував журналістські розслудвання з приводу трагічного ДТП на Турійщині, в якому загинув мій рідний брат Богдан... Їздив на суди, відстоював правду і справедливість

Як потім потрібно було рятувати життя його матері, операція, потрібні були донори... Ігор дуже гордився, що я не вагався ні хвилини, щоб піти здати кров...

Перебуваючи цьогоріч 6 червня, в День журналістики, на Любешівщині, я не зміг не відвідати його могили в селі Ветли, покласти вінок квітів».

* * *

Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, політології та права Луцького НТУ Антоніна Євтодюк, ближче потоваришувала з Ігорем вже «на фоні» хвороби. Згадує, Ігор знав про свій недуг, але без нарікань і розпачу продовжував жити. Більше того: продовжував займатися тим, чому присвятив усе своє життя - писав.

«Ігор… Уважні, чуйні очі. Всеохоплюючий і чуйний погляд, який помічав і розумів усе. Друг. З ним можна було годинами спілкуватися і стільки ж мовчати. Він з нами назавжди».

* * *
Головний редактор інтернет-видання "Волинь24" пригадує:

"Ми ніколи не були близькими друзями. Хоч і багато спілкувалися. Я любив з ним сперечатися про "покликання журналіста" і про право журналіста неправильно ставити коми. Часто тролив його, коли Ігор нагадував, що він - наймолодший Заслужений журналіст на Волині.

Якийсь час я вважав, що ми з ним - з різних поколінь, і бачив в ньому швидше "мамонта" а не "зубра".

А потім я прочитав "Іларію. Ілюзію". Ціле епічне полотно з клаптиків людських доль, історичних подій і в масштабах географії цілої плантети...

Чуб був колосально працьовитим. Офіненно талановитим. І неймовірно перспективним (не зважаючи на усі його маститі пункти біографії).

Я познайомився з ним близько, вже коли Ігор книгу дописував. Вже після "Віча", "Дня" і штабу Івахіва. І за півкроку перед хворобою.

Для мене Чуб - невіддільний від своєї "Іларії". Багато про неї говорив і ще більше хотів чути від інших. Пам"ятаю, як приніс роздрукований текст, просив прочитати і сказати свою думку. А через підня почув: Чуб втратив свідомість на зупинці. То починалася хвороба"

Ірина БУРА, сестра, журналіст
Теги: ігор чуб
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
4

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ



Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.