Марш людей, які не звикли говорити

З приводу істерії довкола «Національних дружин»

Я дуже добре пам’ятаю 2014-15 роки, коли все суспільство буквально жило думкою: коли вже нарешті прийдуть хлопці з АТО і наведуть порядок. От прямо зараз я пишу ці слова а в пам’яті спливає моя перша відпустка у вересні 2014, коли я почув це питання разів 40. Питали просто всі. Від сусідки по під’їзду, до окремих чиновників. Зазвичай я відмовчувався або віджартовувався, бо прекрасно розумів, що пройде рік-два і всі ці люди забудуть про АТО, про добровольців, про Небесну сотню і підуть голосувати за ляшків-рабиновичів чи хто там на момент виборів повикуповує телеефіри.

Я от правда не знаю, як ці люди уявляли собі наведення порядку? Мабуть десь так – вертаються атошніки з купою чорних стволів, вриваються в кабінети, витягають за ноги чиновників і корупціонерів, всіх стріляють, вішають, виймають з-під матраців чемодани з награбованими доларами і роздають всім на площах міст. Люди звісно ж сидять вдома, нічого не роблять і тільки лайкають новини у Фейсбуці – хлопчики з АТО ж все зроблять як треба. Відплатять цим ворюгам за все. По вулиці бродять ватаги хунвейбінів. Кругом червоні, ой, синьо-жовті, кхмери. Україна перетворюється на Сомалі, де різні групи «хлопчиків» вишукують корупціонерів і вішають на ліхтарях по принципу «анука йди сюди очкарик, ручки щось в тебе не робочі, не в мозолях, Шо? який ше айтішнік? Нічьо не знаю, нема мозолів на руках – корупціонер, на стовп, ура. Наступного». Ну якось так?)

Я не дивувався і навіть майже не злився, коли десь так у середині 2015 стався цей перелом і ставлення з «ви ж наші хлопчики-герої» змінилось спочатку на нейтральну байдужість, а потім на погано приховуване роздратування «цими атошніками, які бухають і дебоширять».

І тут чудо. АТО переходить у застійну фазу, маса атовців повертається додому але ніхто нікого не вішає і не стріляє. Комбатанти вертаються з фронту і об’єднуються в громадські організації і проекти, створюють партію і громадське формування «Національні дружини». Ну і тут ліберальна тусовочка та фейсбучні всезнайки впадають в істерику). Я звісно розумію в чому причина. Лібералізм не може мобілізувати під свої знамена людей, а націоналісти – можуть. Це видно практично по всіх акціях. Від акцій проти Насірова до МіхоМайдану. Як вони виглядали коли там були націоналісти, і як коли ліберали лишались самі.

Як атошники, які прийшли з фронту і хочуть наводити порядок, за яким так всі плачуться, мали б виглядати по версії фейсбукпатріотів? Зачуханими бомжами, алкоголіками які після кожної стопочки «Слава Україні» волають і яких охорона викидає з барчуги?

За своє життя я бачив багато маршів, сходив десятки, а може сотні кілометрів. Я був на маршах, які робились стихійно і таємно від міліції, на нічних, на велелюдних, на маргінальних і провінційних. На маршах які закінчувались бійками або «в’язаловом». На правих і на лівацьких. На військових і на зігнаних адмінресурсом. Я добре знаю, що таке атмосфера і дух маршу і з одного погляду можу визначити, проплачений марш чи ідейний.

Так от я вам скажу, що Марш 28 січня це був марш людей, які не звикли говорити. Які просто знають, що їм треба робити і живуть по принципу «Менше слів». З тих сотень дружинників ви навряд знайшли б хоч з десяток хороших ораторів. Більшість із них не напише гарних постів у фейсбуці. І так, у багатьох із них маски на обличчях бо багато їх з Криму і Донбасу.

Рівною колоною дружинники ходять так, як ходять люди військові. Але не по совковому, тягнучи носочок і шліфуючи підошву. А невимушено, так як ходять люди, які знають що таке дисципліна і що таке знати своє місце. Якщо б ви підійшли вживу (а не писнули анонімно з ботосторіночки) і підшутили б щось там за воєнкомат і «чому не в АТО» то кожен другий глянув би на вас з легким презирством.

Всі молоді і тверезі, підтягнуті, рівно йдуть колоною і виглядають пристойно. Як таким людям довірити міняти країну?). Фейсбукпатріоти ж напевно думали, що націоналісти весь час будуть на побігушках, як на Майдані.

Де треба коктейлі покидати кличуть правих, а де треба домовлятись з владою – то геть провокаторів, тут треба «справжніх політиків».

Даруйте що розчарували, але на цей раз ми спробуємо самі. І порядок на вулицях наводити, і все інше.