Дві правди – одна істина

Цього року українці відзначають чергову 72-у річницю Перемоги у Другій світовій війні. Так вже історично склалося, що відношення до цієї дати у наших співвітчизників неординарне, думки з приводу цього у кожного свої – і як правило кардинально протилежні.

Нажаль, разом із нашою незалежністю відбулося і розшарування суспільства, у тому числі в моральному та політичному аспекті. З одного боку – це навіть і добре – бо тільки в палких дискусіях народжується істина, особливо, коли тебе чують і поважають твою точку зору.

До того ж, бажання знайти істину – спонукає суспільство рухатися вперед та розвиватися. Саме такий шлях пройшли більшість передових та цивілізованих країн і Європи, і світу.

Сьогодні в Україні з цим складно, бо мати свою думку, інакшу від нав’язаної правлячою верхівкою з приводу цієї історичної події і не тільки – потягне за собою ряд проблем і негараздів. Як на мене, це - вкрай не правильно!

Якщо ветерани-переможці, свідки тієї війни хочуть шанувати 9 травня, то ніхто не вправі їм у цьому завадити. День Перемоги повинен стати для кожного з нас днем пам'яті та примирення – і тільки, а не приводом для більшого розколу.

Переконаний, що перемога над нацизмом була основним, а головне, спільним завданням як поляків, так і британців, французів, американців, зрештою, всіх демократичних сил Європи.

Мені боляче, коли усвідомлюєш як кожна наступна влада починає вшановувати своїх, нових героїв, за рахунок зневаги інших. Так склалося, що українці в силу історичних обставин опинилися по різні боки барикад.

Вони в цьому не винні – бо це була частина великого задуму по знищенню цілих народів. Одні, воювали у рядах повстанців, інші - у Червоній армії.

Але усі вони боролися за визволення свого краю, рідної землі та держави, яку сприймали неоднозначно і по-різному. Усі тепер мають право на шану та повагу, бо вони цього заслужили. То для чого сьогодні акцентувати на цьому увагу, ятрити рани, шукати винних, і зіштовхувати їх лобами? Люди поступово і самі порозуміються між собою. Можливо, у цих замаскованих маніпуляціях - є своя політика - відволікти увагу людей від проблем насущних.

Чому ніхто не говорить, що сьогодні кожен, хто був причетний до тієї війни і байдуже від кого боронив свою землю, сьогодні заледве зводять кінці з кінцями, а ті, хто спекулює історією – живуть за найвищими стандартами? Покоління, що пережило війну з нагоди перемоги отримує одноразові гривневі подачки від держави і злиденні пенсії, тим часом як «слуги народу» швидкими темпами поповнюють лави олігархів.

День Перемоги це одночасно і велике свято і глибока трагедія! Яку ціну ми всі заплатили за волю? Скільки мільйонів живих воїнів, перетворилося на обеліски та меморіали, скільки сліз за ними було пролито? Треба дати людям можливість шанувати те, що вони хочуть самі, з повагою ставитися до того, хто має іншу думку чи власний погляд. Не варто нікого ні принижувати, ні тим більше ображати. Тільки на справедливості, чеснотах, порядності та взаємоповазі ми відродимо мир в нашій державі, і тільки на цьому міцному фундаменті зможемо будувати - нову сучасну Україну!

Вже сьогодні нове покоління будує нові та щасливі сім’ї, об’єднуючи своїх прадідів, які кілька десятиліть тому вважали одне одного ворогами, любов’ю та прийняттям. Вони тішаться спільними онуками і з повагою одне до одного згадують ті роки. Так станеться і в нашій державі, якщо ми докладемо усіх зусиль і збережемо повагу один до одного.

Під усіма колишніми негараздами треба підвести жирну лінію, яку не має права ніхто ніколи не переступити. Навіть у думках. Маємо жити майбутнім, на позитивних емоціях.

Завершуючи свої роздуми, хотів би нагадати ще про один невеличкий нюанс щодо Дня перемоги. Одні хочуть відзначати його 9 травня, інші ратують за те, аби святкувати разом з європейцями - 8 травня. Але, зрештою, ці дати повністю співпадають. Тоді, у далекому 1945 р., як і зараз, існувала двогодинна різниця у часі між Берліном та Києвом. Нацисти підписали акт повної капітуляції 8 травня
о 22.43. В Україні це вже була ніч 9 травня.

Отже, ми ні скільки не грішимо проти істини, витримуємо всі історичні параметри.

Я схиляю голову перед усіма нашими ветеранами! Здоров’я і миру Вам і Вашим родинам! Ми обов’язково збережемо пам'ять про Ваш подвиг у своїх серцях і пронесемо їх через покоління. Сьогодні ми просто не маємо права втратити те мирне небо над головою, яке ви так довго і важко виборювали для нас.