День захисника України: чи не перетвориться згодом свято на профанацію?

Не так давно ми отримали нове свято - День захисника України. Цілком обгрунтоване, правильне та своєчасне свято, адже десятки тисяч людей стали на захист Батьківщини у війні на Сході. У цей день нагороди та подяки отримують бійці, медики, волонтери. Його відзначають ті, хто відчув жахливий смак війни та пережив його "на власній шкірі". Та чи лише ці люди залюбки святкують 14 жовтня? Як показує практика, ні.

У кожній державній установі (зокрема, в освітніх закладах великою мірою) є традиція вітати чоловіків раз на рік у "їх день". Якщо жінок та дівчат традиційно вітають на 8 березня, то чоловіків та хлопців раніш вітали 6 грудня. 23 лютого під час військової агресії РФ дискредитувало себе остаточно, а на день, коли шанують українську армію як таку, вітати чоловіків цілком логічно. Адже кожен, хто не хворий та не "відкупився", той або служив, або служить, або служитиме.

Проте, у багатьох установах традиція була "модифікована". І чоловіків, ба навіть хлопчиків у школах, почали вітати на День захисника України. Попри постійну демагогію про концепції з національно-патріотичного виховання. Здавалося б, цілком очевидно, кого стосується свято та в яких умовах воно сформувалося. Особливо це має бути зрозуміло для тих, хто навчає дітей. Ні ж бо!

Часто ситуація є протилежною, попри те, що в багатьох випадках колективи співробітників та класи учнів обирають для вітання чоловіків і хлопців саме 6 грудня. Коли наводяться аргументи, що День захисника України - це день саме ЗАХИСНИКА, а не будь-якого чоловіка, одразу постають контаргументи про День козацтва. Та чи є вони доцільними, якщо до сучасної армії як такої кожен здоровий чоловік має значно більше відношення, аніж до козаків? У той час, коли козаки залишилися винятково в історії та на рівні окремих громадських організацій.

Більш того, чи доцільна прив'язка до асоціації саме "чоловік-захисник"? Ясна річ, що в ідеалі так є, але на Сході Україну захищають і жінки, попри загальний військовий обов'язок для чоловіків. Та чи не є навіть жінка-волонтер значно більш причетною до цього свята, аніж працівник державної установи, котрий, наприклад, не міг бути мобілізованим навіть суто за віком?

Конструктивність самої ідеї Дня захисника України не викликає сумніву. Але якщо практика його застосування зведе свято до знеособленого "дня чоловіка", коли вітають кого-попало та "задля годиться", це стане черговим болючим ударом для захисників безпосередніх.