Війна і чума: село Кортеліси переживає другу свою біду. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

"П'ємо! Гуляємо! В церкву не ходимо!.. А тепер думають, чого та чума до нас пристала?.." - махнув рукою Віталій Паливода. Всміхнувся "золотом" ... Болить йому сільська правда.

Його хліви теж давно порожні і смердять формаліном.

Хвору свиню вивіз і закопав сам.

Другу, поки здорова, дорізав.

І якщо дехто з місцевих ще розмірковує "а мо, то й не чума зовсім", то цей хазяїн впевнений, що таки - вона.

...Із 26 серпня у прикордонному волинському селі на Ратнівщині зафіксували вірус африканської чуми свиней. А відтак за кілька наступних днів утилізували чи вирізали усіх свиней у селі. Сьогодні в Кортелісах порожні хліви. І звичайно, хотілося б знайти сотні інших і набагато веселіших приводів побувати на краєчку Волині, але маємо, те що маємо.

БЛОКПОСТ: У ТАРІ ДЛЯ ВИЛУЧЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ ТІЛЬКИ ...СЛИВКИ

На блокпості перед селом того дня несли варту двоє. Завідувач Поворської ветлікарні (аж з Ковельщини, бо ветеринарів для чергувань бракує) Микола Бахарєв на фоні поліських пейзажів і з полівізатором за плечима радше схожий на того, хто кропить жуки. У нього місія - ретельно обробляти формаліном колеса транспортних засобів, що виїздять із села. І "сержант Ткачук", який тут "забезпечує громадський порядок".

Для чергувань - скромні побутові умови: бочка з формаліном, рукавиці, спецодяг, палатка, ліхтар... Вартові тут і днюють, і ночують. Кажуть: селяни такі дисципліновані, що умови карантину не порушують. Тому, напевне, у вилученій тарі одні ...сливки.

Насправді вивозити із села зобороняється не тільки м'ясо-сало, а й навіть рослинницьку продукцію (ту ж картоплю, для прикладу).

На першу спробу сфотографувати, як триває обробка транспортних засобів, місцевий водій реагує смачними матюками. Ну, не подобається тут людям, що їхні автівки "зафісують в історії"...

Насправді, каже "сержант Ткачук" вивезти з Кортелісів будь-що - нереально. Всі дороги з села перекриті, а грунтові - перериті...

Тому за контрабандистів можна бути спокійними. Вони, мовляв, на чумі не зароблять. Може, й так...

НАКОПАЛИ КАРТОПЛІ, А ПРОДАТИ НЕ МОЖУТЬ

Це тільки на блокпості - пристрасті. А село живе своїм розміреним темпом.

Шкільне подвір'я гомонить дитячими голосами. У тіні дерев попід школою заховалися скульптури "піонера" і "піонерки". Ще радянський, певне, спадок.

Навіть під магазином - порожньо. Під дверима в хатах - промовисті "кілочки". У селі саме в розпалі кортопляний сезон.Щоправда, цьогоріч він зовсім не в радість.

Перебирають люди картоплю - мало не плачуть. Вродило добре, а от продати вирощене селянам із Кортелісів вдасться не скоро. Через карантинні заходи сюди не їдуть машини із заготівельниками. Не можна й вивезти картоплю на продаж.

"Будемо ждати. А що робити? От подумайте, де ту картоплю подіти, якщо свиней нема? Торік купляли по рубель восємдесять, а я вже й по рубель пятдесят віддала б. Добре, що кури осталися, будуть картоплю їсти", - бідкається Зоя Дем'янюк, перебираючи бульбу. Четверо свиней вона з чоловіком Іваном "заховали в банки".

СЕЛО З ПОРОЖНІМИ ХЛІВАМИ

Літо 2016-го кортелісці не забудуть: за місяць в селі спорожніли всі хліви. Здорових свиней люди покололи, а хворих утилізували. Хто сам закопував туші, у кого їх відбирали під час подвірного обходу. Заражених вірусом поросят утилізували. А за Кортелісами виріс чималий скотомогильник.

Падіж свиней у селі почався ще вкінці липня. Епіцентр прийшовся на один куток. Так зване Заволоків'є.

"Почалося все вкінці липня. У кількох господарів загинули свині. Таке буває в селі... Але потім почали здихати свині й у інших. Ми викликали ветлікарів, щоб зробили щеплення. Відтоді лікарі почали шукати причини хвороби. Всередині серпня відправили дослідження в Київ на експертизу. Звідти повідомили, що це вірус африканської чуми свиней", - розповідає Кортеліський сільський голова Василь Жигаревич.

Уже 26-го серпня в селі знали про біду. Відтак запровадили карантин.
"Частина людей, знаючи, що точно свині здорові, їх вирізали самотужки. Деякі люди не хотіли позбуватися. Самі розумієте, тримали свиноматок... Але й тих утилізували. Для села то був справжній шок. Дехто тримав п'ятеро свиней, хто двоє-троє. Але всі були впевнені, що зимою годуватимуть худобу.

Через карантин не можна передавати харчі й дітям, які вчаться в інститутах, і грошей їм нема з чого передати. Надіємося, що випадків не буде інших. Вважається, що всі заходи щодо каратину ми виконали 3-го вересня. Значить, з цього часу, через 40 днів обмеження будуть зняті", - зазначає голова.

"Задихалася, блювала, синя стала, в крововиливах уся. І такі крапки на стегнах чорні. На п'яті сутки почали вуха чорніти. І стала хитатися вся. Випустили - вона в пісочок лягла і стала задихатися, пішла піна. І всьо... Я поїхала в Ратне, до ветврачів, там сказали - пастерельоз. Але ми не кололи. Тож не вперше зі свиньми діло мати, але такого ще не бачили. У мене є книжка про хвороби, я там прочитала, що це схоже на чуму. Написано, що при пастерельозі свиня не блює. А наша блювала, сусідська блювала..." - схвильовано розповідає господиня Лідія Шевчик.

Її чоловік Віталій Паливода переконаний: чума у їхньому селі - то Божа кара.

"За що вас карати?" - запитую.

"Як за що? П'ємо! Гуляємо! В церкву не ходимо! Один же Бог, одна віра, одне хрещення. Ми ж хрестом зроблені! Вже в западну церкву ходимо, а своя? Всіх на майдани скликали, а де наша власть тепер? Нема!" - не стримує емоцій селянин.

Болить... І вже не тільки за свині.

ПОДЯКУЙТЕ ЛУКАШЕНКУ... І ГЛЯДІТЬ КОРОВИ

Чума в Кортеліси прийшла з Білорусі. Тут у цьому впевнений кожен. У сусідніх селах, що за кілька кілометрів, давно хворіють свині.

Білоруси діють суворо: утилізують худобу цілими вулицями. Але приховують інформацію про розгул вірусу африканської чуми їхніми селами. Все тому, міркують в Кортелісах, що тамтешній владі не вигідні карантинні обмеження: країна активно торгує м'ясною продукцією. Бояться, щоб Росія не закрила кордон для білоруського м'яса.

І хоча поросят у сусідів ніхто не купує (там вони дуже дорогі: пара вартує до ста доларів), але принести біду хтось таки міг. Селяни з Кортелісів увесь червень ходили "до білорусів" по ягоди.
"Дивино. Оса... Це сусідні білоруські села. Там торік навіть примусово вирізали худобу," - каже Лідія Шевчик.

Ще одна версія: чуму принесли з Білорусі дикі кабани. Тварини спричиняють чималу шкоду тамтешнім посівам.

"Вже тих кабанів і можна було постріляти у прикордонних селах. І мисливців вистачає. Але кому воно треба. То ж тільки нам біда", - міркують селяни.

Тепер поліщуків лякає інше: вичитали, що в Білорусі якоюсь невиліковною болячкою почали хворіти і корови...

ПАМ'ЯТНИК РАДЯНСЬКІЙ ВЛАДІ - МОНУМЕНТ І ПІОНЕРИ, УКРАЇНСЬКІЙ - ДІРЯВА ФЕРМА

"Ще від войни такеї біди не було", - кажуть кортеліські старожили. У вересні 42-го, як відомо, село було розстріляне і спалене німцями. Дотепер у центрі Кортелісів - могила на могилі.

Шість поховань розстріляних тоді односельчан доглядають нині кортелісці. За старими даними, тоді було знищено до 3 тисяч людей. У 45-му, каже директор сільського історичного музею Микола Михалевич, на місці працювала спеціальна комісія, яка визначала кількість жертв.

Хоча ніхто й ніколи поховання не досліджував і не рахував достеменно, скільки люду в них спочиває. Нині ж все частіше говорять, що совєти перебільшили цифри.

Влада ж вибудувала тут цитадель радянського духу. Історія, яку пережили Кортеліси, була зручною для пропаганди і політінформації. Чи не тому тут виріс монументальний меморіальний комплекс, який відкривати приїздив перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький.

...Але як би там не було, "позавчорашня" влада заслужила у кортелісців більше дивідендів. Нинішня ж, кажуть, давно махнула на прикордонні села рукою. Тому й тримаються місцеві винятково на контрабанді та можливості поїхати на заробітки в ту ж таки Білорусь чи Росію.

"Останнім часом і в Лукашенка - скорочення. А кого будуть звільняти в першу чергу? То ж певно, що наших українців. Хоч був такий період, що на одному білоруському заводі працювало до 200 людей із села і добре заробляли", - розповідає Микола Михалевич.

***
І зустрічають, і проводжають Кортеліси не тільки блокпостами, а й фермами-руїнами. Коли кілька літ заїжджі інвестори надурили людей і вивезли невідомо куди всю худобу з села. Після чого розгніваний народ розтягнув на паї з решток радгоспу все, що міг.

А поза селом поліські краєвиди досі густо посновані хуторами. Не всіх вдалося по війни зігнати "на асфальт". Потроху стихає життя і там.

От для прикладу, офіційно живе село Косиці Кортеліської сільради (направду то кортеліський хутір, який місцеві селом ніколи й не звали) за довідниками ще має 11 душ, а в реаліях - жодної.

Тисячі стежок. Сірі чаплі. Осиротіли стовпи. Чорні хати з уже чорними вікнами. І - старі груші. Спокій.

Хоч, подейкують, саме на хуторах свині ще можуть і рохкати...

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА

P.S. КОГО В КОРТЕЛІСАХ БОЯТЬСЯ БІЛЬШЕ, НІЖ ЧУМИ

Не різати по-живому. Не писати, бо "нащо воно вам треба"...

З Кортелісів можна було готувати не просто репортаж про село, а репортаж про ...репортаж. Бо це тільки з Луцька здається, мабуть, що всі в селі сполошені й чекають медійної помочі. А насправді життя за кількадесят кілометрів під білоруським кордоном йде своєю чередою...
І, схоже, журналістів із камерами (Не люди, ні, а ті, хто покликаний чатувати спокій кортеліського життя хай і в режимі надзвичайної ситуації) тут аж ніяк не чекали. А декого ми наполошили ще більше, ніж чума...

Кому й коли прийшло в голову спорудити величезний бетонний знак "Кортеліси" мало не за два села до самих Кортелісів, можна тільки здогадуватися. Чомусь здається, що це хто перестарався, коли у 80-му до села навідався сам перший секретар ЦК Володимир Щербицький... Щоб сфотографувати оце бетонне "ласкавопросимо", зупиняємося. На третьому кадрі раптом чуємо обережне "Добрий день!". Чемний прикордонник поцікавився, хто ми й куди їдемо, що фотографували. Називаємося, розповідаємо і зрештою їдемо далі.

Звістка про те, що в село зібралися журналісти, летіла попереду нас. Бо у Млиновому дорогу перегородили (в буквальному сенсі, але так ніби й між іншим) одразу чотири красені в прикордонній формі.
"Куди їдете? З якого видання? Ми мусимо знати..."

Навзаєм - знову чемно і, мов на сповіді, видаємо всю правду про редакційне завдання.

Коли ще за кілометр нас наздожене мотоциклом черговий прикордонник, уже з блокнотом, і "бо прикордонна зона" знову записуватиме, хто і звідки, стане й зовсім цікаво... Просимо і його назватися.

"Ви не может взяти в мене інтерв'ю", - відповідає той.

Уже змирилися із прапорщиком Жуком, і з появою поліцейського авто (може, й зовсім випадковою). Та не встигли поговорити із сільським головою, як: "Добрий день! Мені треба знати, з яких ви видань"... - до кабінету заходить черговий симпатичний прикордонник. Добиває тоді, коли зізнається: йому треба нас ... сфотографувати.

Селфі все-таки не робили. Але на прохання ввічливого прикордонника, передзвонили, коли залишали Кортеліси...

Подумалося: а коли у любешівських Ветлах білоруси вирізали сотні кубометрів лісу, у них теж так ретельно й по кілька разів на годину записували персональні дані й просили фото на згадку?