Як проводять День Гідності та Свободи волиняни-активісти Майдану

1
0
Як проводять День Гідності та Свободи волиняни-активісти Майдану
Сьогодні, 21 листопада, українці відзначають початок двох революцій: Помаранчевої (2004 року) та Революції гідності (2013 року).

Цього дня посадовці звикли покладати квіти та виголошувати промови. У храмах служать молебні, люди приходять до стели Героїв Небесної сотні.

А чим займаються в цей день ті, хто першими прийшли на Театральний майдан увечері, 21 листопада 2013 року, ті, хто жив у наметах посеред міста або поїхав разом із сотнями волинян до столиці?


Мирослав Ватащук, який першим вийшов у центр Луцька з протестом, каже: сьогодні для нього «день як день»:

– Лише увечері вийду на Театральний майдан.

Фото Мирослава Ватащука із 21 листопада 2013 року

Ігор Алексєєв, підприємець, громадський діяч, один із активістів луцької Революції гідності:

– 21 листопада я або сам, або з родиною приходимо до стели загиблим. Згадую тих, кого знав. Робимо це не під час офіційних заходів, приватно. Не беру участі у ритуальних церемоніальних танцях. Вважаю, що це має бути день пам’яті і скорботи, день мотивації щось робити. А не ганьбити пам'ять тих, хто загинув. Чому ганьбити? Тому що якщо дивитися на те, що зараз відбувається, то за великим рахунком ці люди лягли ні за що. Найяскравіший спогад початку Революції гідності – вчинок Миколи Собуцького. На Волині Майдан почався з того, що на вечір Коля взяв палатку і поставив намет у центрі на газоні. Це яскравий спогад. Як на мене, це дуже сильний вчинок. Я з повагою ставлюся до Колі. Миколу можна назвати взірцем того, як це все мало бути.

Павло Данильчук, у 2013-му – депутат Луцької міської ради, очолив сотню Самооборони Майдану «Волинська Січ»:

– У той вечір зібралося кілька активних громадських та політичних діячів на Театральному майдані. Потім була потужна поїздка на Київ і перша акція протесту 24 листопада. Відбулися перші сутички з правоохоронцями біля Кабміну. А після того був активний тиждень, коли долучилися студенти. Запрацювала сцена, якою я опікувався, з концертами місцевих артистів.

На офіційні заходи не ходжу, бо більшість представників влади на місцях жодного стосунку до тих подій не мали, я думаю, дехто з них навіть займав протилежну точку зору. А сьогодні вони приходять на ці заходи. Тому ми з однодумцями збираємося альтернативно, так само і цього року будемо збиратися о 19-й біля стели Героям Небесної сотні.

Іван Мирка, у 2013-му – громадський активіст, згодом «самооборонівець», нині – партійний функціонер:

– Ми разом із друзями, колегами, знайомими, проукраїнським середовищем зберемося на могилі нашого побратима Василя Мойсея. Згадаємо, сподіваюся, поспілкуємося з тими, кого давно не бачили. У цей же день чи під вечір хочеться передивитися деякі фотографії з тих часів. Я в цей день відкриваю доступ до свого альбому з фото і відео, де багато цікавих речей, в тім числі різні заяви. Згадуємо друзів, це поштовх щось далі робити корисне. На 19-ту годину збираємося. Буде багато політичних сил, але без політичних прапорів. У нас усіх один прапор – синьо-жовтий.

Володимир Пащенко, ресторатор, громадський діяч, один із організаторів луцького Євромайдану, був ведучим на сцені:

– Напевно, я прийду годині о 19-20 з дітьми на Театральний майдан. Просто розповім їм про ці події, сину моєму, який маленьким на ручках теж був зі мною на Майдані. Можливо, побачу когось із друзів та побратимів. Це шана тим людям, які віддали своє життя заради нас. Але, на превеликий жаль і великий сором, ми не скористалися цим. Ми не зробили те, що мусили зробити. Вони віддали життя, а ми багато чого ще не віддали, щоб життя змінилося, щоб було те, про що мріяли і за що вмирала та Небесна сотня і багато-багато сотень хлопців на війні. Для мене це скорботний день. На жаль, похвалитися серйозними звершеннями і досягненнями ми не можемо. Ми не подолали ті речі, проти яких виступали. Ми хотіли, щоб життя в Україні змінилося на краще, але цього не сталося. І немає нічого, що свідчило би про те, що незабаром все зміниться. Напевно, в цьому є відповідальність кожного з нас, кожен недопрацював. Хтось пішов у владу і зганьбився, а хтось, як я, не пішов, відсидівся, подумав, що хтось за тебе має щось зробити. Не зробили. Треба самому робити.

Напевно, 21листопада 2013 року думки у всіх були однакові. Влада майже два роки нам казала, що наш шлях у Європу, що Асоціація з ЄС – єдиний вектор і вихід, а потім за день повернулася нас на 180 градусів до євразійського співтовариства. Не можна розігнати автівку до великої швидкості і розвернутися – тебе просто викидає. Цей осад був в усієї країни. Ти себе відчув таким телям, яке, куди хочуть, туди і ведуть. Я побачив в інтернеті, що Мирослав Ватащук каже: «Я тут, давайте збиратися». Я тоді був аполітичним, не збирався лізти в політику, але треба було щось робити. Ця емоція мала кудись піти. Я взяв дітей, і ми поїхали на майдан. І ми на тому майдані й залишилися.

Богдан Шиба
, у 2013 році депутат Луцької міської ради, виніс з кабінету голови обласної ради портрет Віктора Януковича:

– Шоста річниця – це ще не ювілей. Це подія, від якої почався відлік новітнього часу. Що робити – святкувати, підбивати підсумки, яких ще нема? Нема сенсу. Треба просто робити свою роботу. Цей день для того, щоб продовжувати те, що почали. А коли будуть результати, тоді будемо підсумовувати. Офіційні заходи мене не дуже цікавлять, бо ті всі «офіційні» до того не мають ніякого стосунку.

Майя Москвич, активістка, заарештована у 2013 році за ходу з перевернутими портретами Януковича. З початком російсько-української війни добровольцем пішла на фронт, після демобілізації стала першою жінкою-учасницею Національної збірної України в міжнародних змаганнях Invictus Games (Ігри нескорених):

– Кожного року в цей день я в інших містах і місцях. Сьогодні, наприклад, я буду проводити презентацію фільму «Невидимий батальйон» в Острозькій академії. Якщо встигну вернутися до Луцька, можливо, зайду на майдан. Буде видно. Памятаю, як ввечері 21 листопада ми спільно командою «Національного альянсу» вирішили вранці наступного дня встановити намети на Майдані в Луцьку і розпочати безстрокову акцію.

Богдана Стельмах
, активістка, заступниця голови правління Волинського прес-клубу:

– Хотіла б вийти ввечері на площу і побачити своїх друзів. Це не святковий день. Для мене шість років тому все починалося із повідомлення Мустафи Наєма «Люди, давайте збиратися». І тоді ж побачила у фейсбуці допис Мирослава Ватащука. Офіційні заходи можна сприймати по-різному. Певною мірою це маніпуляція, хайп якийсь на цьому. З іншого боку, певна кількість громадських активістів пішли у владу, для них Майдан був частиною життя. Я в цей день офіціозу не сприймаю. Як на мене, треба вшановувати загиблих, спілкуватися живим і думати, як розбудовувати країну далі.

Михайло Шелеп, політолог, активіст Євромайдану:

– Хотів би зустріти колишніх однодумців, але чи вдасться, ще не знаю. Для мене все почалося з першого віче ще до побиття студентів. Я більше часу проводив у Києві.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
А де Палиця?
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

assignment help