«А знаєте, скільки він сіл з татом об’їздив?!» На гостини до родини Рубльових

0
1
«А знаєте, скільки він сіл з татом об’їздив?!» На гостини до родини Рубльових
В чому сила публічних і вічно зайнятих людей? В родині. Чим живе сім’я Рубльових, як виховує дітей, де В’ячеслав познайомився з дружиною, хто в них в домі головний?

Відповіді на ці та інші запитання інтернет-видання «Перший канал соціальних новин» почуло з перших уст, побувавши вдома в депутата Волинської обласної ради В’ячеслава Рубльова.

З дозволу редакції «Першого…» передруковуємо розповідь про ці відвідини.


* * *
«Є в нас така фішечка. Ми так придумали з братом. Він – Віктор, я – В’ячеслав. І щоб діти наші були Рубльови, і всі ВВ», – сміється В’ячеслав Рубльов, поки його Влад та Вадим висять на татових плечах.

«...А приходиш додому – і все забуваєш»
«...А приходиш додому – і все забуваєш»


Удома в Рубльових тепло. Тут він не політик, не депутат. Просто тато і чоловік.

Тут світло. Затишно. Є великий круглий стіл у вітальні. Камін. Картини, вишиті дружиною. Цього разу тут пригощали пирогом зі свіжими чорницями.

Поки батьки розказували про сімейні будні і не тільки, малеча розважалася, як могла. 7-річний Вадим щосили колотив чай у чашці, грайливо поглядав краєм ока на мамину реакцію і дивився мультики. 2-річний Влад на всю хату гудів машинкою і кидав у склянку з водою цукерку за цукеркою.

В’ячеслав Рубльов нині людина відома, впливова і постійно зайнята робочими клопотами. Депутат Волинської обласної ради, нині – кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на виборах у 20-му окрузі на Волині.

«Ви самі знаєте, як ТАМ буває. А приходиш додому – і все забуваєш», – усміхається він, коли запитуєш про рідних і оселю.

З дружиною Оксаною вони дуже схожі. Принаймні так чомусь здалося. Ми запросили їх на сімейне інтерв’ю. За столом з вишитою скатертиною. З дітьми. З дитячими спогадами та старими світлинами. З чаєм та кавою. Бо кабінетні серйозні розмови – це вже те, чим Рубльова не проб’єш.

Він звик до камер і до критичних питань. Відповідає завше чітко і правильно, без натяків, підтекстів, без зайвих слів. А який В’ячеслав Рубльов вдома, знає не так і багато людей. Хоч насправді сім’я часто і є тією відправною точкою, з якої починається життєва дорога людини у світ великих звершень чи то великих випробувань.

ВІН ЗНАЄ, ЩО ТАКЕ «ШИТИ З КРИКАЇНОМ»

«Луцьк зустрів мене «без особливих очікувань. Перших півроку був безробітним»
«Луцьк зустрів мене «без особливих очікувань. Перших півроку був безробітним»


Родина Рубльових – з Луцька. Однак чимало часу В’ячеслав провів за межами міста. Через те, що батько був військовим, сім’я багато переїжджала. Тому народився В’ячеслав Рубльов у Луцьку, вчився на Рівненщині, весь той час приїздив до Луцька на канікули до бабусь, а повернувся сюди вже для вступу в університет на біологічний факультет.

Після Костопільського медичного училища В’ячеслав навіть деякий час працював у районній лікарні. Тепер каже, що той досвід неабияк допомагає.

«Ці 3 роки і 7 місяців багато вартують. Були моменти, коли ми працювали і з терапевтом, і з хірургом, і з травматологом, і з онкологом. Тоді були складні часи, і це загартувало якусь внутрішню витримку. Комусь тоді не вистачало навіть на елементарний новокаїн. А часом хірург казав: «Будемо шити з крикаїном». І шили...» – згадує Вячеслав Рубльов.

Каже, Луцьк зустрів «без особливих очікувань». Перших пів року тут був безробітним. А згодом почав працювати в обласному центрі зайнятості.

«Почав із головного спеціаліста. Потім став заступником начальника відділу статистики, моніторингу та прогнозування. Далі здобув другу освіту (менеджера-економіста, бо вже бачив себе на державній службі). А з 2008-го я став шукати можливості себе реалізовувати у громадсько-політичному житті.

Перша моя громадська робота, активність – це ГО «Молода Холмщина». Рідні по маминій лінії – холмщаки. Це дало мені старт у політиці. А далі. Далі ви знаєте», – каже політик.

МАМА – ЛІКАР, ТАТО – ОФІЦЕР

«Батько навчив мене швидко ухвалювати рішення»
«Батько навчив мене швидко ухвалювати рішення»


«Моя мама народилася в Дніпродзержинську. Пологи у бабусі почалися просто в товарняку, яким їх вивозили із Холмщини. Там, у Дніпродзержинську, бабусю та всю сім’ю через те і висадили. Уже згодом, як і більшість холмщаків, приїхали ближче до малої батьківщини, бо вірили, що буде можливість повернутися. Хтось із родини опинився на Миколаївщині, де води не було і доводилося дощову воду збирати, щоб вижити… Врешті-решт всі позліталися на Волинь.

А діди? Дідів я не застав. Їх забрала війна. Тому зараз онуки, мої хлопці, дуже тішать своїх дідів. І ми дідівську увагу та поміч теж дуже цінуємо. Мій тато завжди намагається прийти, допомогти нам з онуками. Вадим у нас такий «дідів син», – усміхається В’ячеслав.

«Вадим у нас такий «дідів син»
«Вадим у нас такий «дідів син»


Від мами у В’ячеслава Рубльова – вміння домовлятися та комунікабельність. Вона – лікар-терапевт, тому і сина бачила найперше в медицині.

Від батька – врівноваженість і витримка.

«Батько мій офіцер. У нього все має бути чітко, ясно: раз-два-три і закінчили. Він навчив критично підходити до будь-якої ситуації і швидко ухвалювати рішення», – розповідає В’ячеслав Володимирович.

«КОЛИ МЕНЕ НЕМА, ОФІЦЕР У НАС – ОКСАНА»

«Ми познайомилися в центрі зайнятості»
«Ми познайомилися в центрі зайнятості»


«Коли мене немає вдома, офіцер у нас в хаті Оксана», – відверто зізнається В’ячеслав.

«Мусиш бути і за хорошого поліцейського, і за поганого, – продовжує дружина. – А коли він приходить додому – в дітей свято. Один кричить: «Я буду спати з татом!», інший тягне за руку в інший бік».

У В’ячеслава та його дружини Оксани – дуже схожі історії. Вона теж із родини військового, тільки з Володимира-Волинського. Теж знає, що таке переїзди. Тому дуже цінує дім та сімейний затишок.

«Ми познайомилися в центрі зайнятості. В’ячеслав мав товариша у тому відділі, де працювала я, і часто заходив до нас на каву. Заходив, заходив... – і ми почали зустрічатися. Я тоді працювала там юристом», – згадує Оксана Рубльова.

На її плечах – дім та діти. Двоє синів: Вадиму – щойно було 7, Владу – буде 2.

Мама, господиня, яка пече, вишиває, виховує і… веде блог в інстаграмі. Оксана Рубльова каже: інстаграм – то її «віддушина».

Пече, вишиває, виховує і… веде блог в інстаграмі
Пече, вишиває, виховує і… веде блог в інстаграмі


«Просто пишу про себе. Пишу про книги, які читаю. Пишу про психологію, бо це моя друга освіта (перша – юридична). Найбільше мої читачі любили одну мою рубрику: я щопонеділка просила їх писати мені в сторіс одне випадкове слово. Будь-яке. Вони писали, і на вівторок у мене таких слів було зо 20. З них я складала цілу історію. Родзинка була саме в тому, щоб всі ці абсолютно різні слова «вклалися» в якусь єдину розповідь», – не без захоплення розповідає жінка.

А от чоловік блогів дружини не читає, бо його в інстаграмі нема.

«Нічого, я йому іноді їх читаю. Вечорами», – сміється Оксана.

«Тут мені дружина вже зробила зауваження, що треба сторінку в інстаграмі завести. Бо інакше я вже поза трендом. І дивлюся, що піддамся», – відповідає В’ячеслав.

ВИШНІ НА 33-му І ЧОРТОВЕ КОЛЕСО НАД САПАЛАЇВКОЮ

«Тоді все було набагато простіше. Телевізор – чорно-білий, тому ми ним не сильно захоплювалися. Хоча на мультики ходили. Моє дитинство – це дворові ігри: футбол, козаки-розбійники…»
«Тоді все було набагато простіше. Телевізор – чорно-білий, тому ми ним не сильно захоплювалися. Хоча на мультики ходили. Моє дитинство – це дворові ігри: футбол, козаки-розбійники…»


Луцьк його дитинства – це літо, 33-й квартал і парк над Сапалаївкою.

«Знаєте, як цікаво з ним іти містом і слухати: «А коли я був малим, тут цих будинків не було, і ми там з хлопцями…» – додає Оксана.

Частина хлопчачих буднів братів Рубльових (у В’ячеслава є брат Віктор) минала на 33-му, інша частина – на тодішньому проспекті Леніна (тепер Волі), де жили родичі. Тут уже були інші розваги: ботанічний сад, Сапалаївка, стара автостанція і стадіон, який колись був на місці іподрому в парку…

«Тоді все було набагато простіше. Телевізор – чорно-білий, тому ми ним не сильно захоплювалися. Хоча на мультики ходили. Моє дитинство – це дворові ігри: футбол, козаки-розбійники… 33-й був ще «молодим», там росло багато висаджених мешканцями багатоповерхівок (в тому числі й моєю бабусею) дерев. Вишень, наприклад. Тому ми лазили з хлопцями по деревах.

Є що згадати про тодішній Луцьк. Сьогодні, буває, зустрічаю людей, з якими ми тоді гасали містом, то зразу поринаємо в спогади. Бо літо моє завше проходило в Луцьку. Особливі спогади перо парк біля міської лікарні. Тоді там були атракціони: і чортове колесо, і інші, були різьблені казкові фігури. Там можна було маленьку рибку руками ловити, яка ще плавала в річці.

Луцьк мого дитинства – то канікули, бабусині сніданки, двори багатоповерхівок на 33-му, стадіон у парку, чортове колесо над Сапалаївкою, вишні і друзі», – розповідає В’ячеслав Рубльов.

Нині улюблене місце для сімейного відпочинку, каже подружжя, – це парк. Вадим найбільше любить містечко для юних альпіністів.

Коли дуже пощастить і є час – мандри…

«ДЕНЬ СЕЛА В КОПАЧІВЦІ? ВАДИМ ЇДЕ З ТАТОМ!»

У своїй родині В’ячеслав Рубльов культивує правильні речі: спорт, гуртки, патріотичне виховання. Тому обов’язково віддасть дітей у «Пласт»
У своїй родині В’ячеслав Рубльов культивує правильні речі: спорт, гуртки, патріотичне виховання. Тому обов’язково віддасть дітей у «Пласт»


Поки ми говоримо, В’ячеслав час від часу відволікається на дітвору. Мами вони практично не чіпають: насолоджуються присутністю тата, який, схоже, у будній день вдома буває рідко.

Влад, кажуть, менший і мамин. Старший Вадим – більше татів.

«А знаєте, скільки він сіл з ним об’їздив?! То був період, коли я була вагітна і лишатися вдома з Вадимом було важко, тому Слава мусив брати його у різні робочі поїздки. День села в Копачівці: Вадим їде з татом! Навіть на сцену обов’язково разом піднімаються. І такий радий звідти приїздив, бо то йому меча дерев’яного дадуть, то цукерками пригостять», – розказує Оксана.

7-річний Вадим Рубльов уже має перші успіхи у спорті. Цьогоріч заробив бронзову медаль на змаганнях із рукопашного бою.



«Я завжди тяжів до спорту. Але мама казала: «Ти набігаєшся, захворієш» і так далі. Хоча за мною завше ходили тренери і з біатлону, і з інших видів спорту, бо мав перспективу як спортсмен. У школі, як тільки була така можливість, я втікав у спортзал чи на стадіон. Ніколи не буду забороняти дітям займатися спортом. Сьогодні Вадим з чотирьох з половиною років фактично пішов на герць. А потім він почав ходити на рукопашний бій і вже має першу медаль», – охоче ділиться успіхами старшого сина тато.

Каже, у своїй родині культивує правильні речі: спорт, гуртки, патріотичне виховання. Тому обов’язково віддасть дітей у «Пласт».

«Я познайомився з «Пластом» досить пізно, це був 2000 рік, табір «Червона калина», куди мене взяли як медика. Тиждень ми жили в наметах, таборували – і після того у мене змінилося уявлення про те, як треба виховувати молодь. Можливо, тоді і був перший поштовх до політики. Ми багато говорили тоді за ватрою про серйозні речі. Стало зрозуміло, що треба в політиці реалізовуватися і працювати так, щоб у країні щось змінювалося», – наголошує В’ячеслав Рубльов.

ПИРІГ ІЗ ЧОРНИЦЯМИ І КНИЖКА ПРО СИНА

Ще одна фішка з історії родини – це книжка, яку Оксана написала, зверстала і видала до 3-річчя старшого сина
Ще одна фішка з історії родини – це книжка, яку Оксана написала, зверстала і видала до 3-річчя старшого сина


У Рубльових, як і в багатьох волинських родинах, є свої маленькі традиції. Наприклад, щойно на Волині з’являються перші чорниці, Оксана пече пиріг з цими ягодами. Все просто: пісочне тісто, чорниці, зверху – білок з цукром.

З першого року подружнього життя Рубльови домовилися на новорічні свята щоразу купувати по красивій кульці. Таких кульок у них назбиралося вже майже десяток, але торік традицію «відкоригував» малий Влад – і різко зменшив їх кількість.

«На Різдво за оцим столом у нас традиційно у перший день збирається сім’я, на другий – кличемо кумів. На Великдень завше стараємося бути в церкві. Зараз діти малі, то всією родиною це робити трудно», – розповідає господар.

Пиріг із чорницями. На стіні у вітальні – чотири картини з бісеру, вишиті Оксаною під час декрету. Їх вона подарувала В’ячеславові на 7-річчя спільного подружнього життя. Чотири пори року. Остання символічно – весна. Як натяк на те, що все в цій родині буде гарно, каже господиня. Навпроти – модна нині рамочка зі зліпками долонь, які майструє луцька скульпторка. Ще одна фішка з історії родини – це книжка, яку Оксана написала, зверстала і видала до 3-річчя старшого сина. Так. Видала у друкарні в єдиному екземплярі.

Модний тренд – зліпки долонь родини на стіни у рамці
Модний тренд – зліпки долонь родини на стіни у рамці


«Я писала йому казку з героями, які йому подобаються. Сама робила малюнки. Як психологу, мені трохи хотілося додати у цю книгу таких речей, які могли б синочку допомогти. От, наприклад, навіть якщо вовк там дуже страшний, але ми таки знайшли слова, щоб його перемогти. Дрібниця, а вона про те, щоб він не лякався великих противників. Щоб не пасував перед ними», – розповідає Оксана.

Вячеслав Рубльов – з тих татів, яким без проблем лишитися наодинці з малечею.

«Памперси? Та ради Бога, я ж медик!» – сміється, коли я запитую банальне: чи підкорив він «мистецтво» одягнути підгузок малюкові.

«У нас уколи дітям завжди дає тато. Якось старший син аж образився, коли В’ячеслав відмовився це робити. Але загалом цю справу ми вдома тільки йому довіряємо», – каже дружина Рубльова.



P.S. Тільки він ступив за поріг, як найменший Влад вилетів з кімнати із шалено-радісними очима і щасливим: «Тато-о-о!»

І щоб зрозуміти і відчути атмосферу в цій оселі, цього вистачило. Година розмови, спогадів і чаювання – і Влад уже проводжає тата зі слізьми на очах.

Там, за межами цього дому, в повсякденному житті В’ячеслава Рубльова – життя зовсім інше.

«Як би там не було (а ТАМ буває по-різному), ти приходиш сюди, а тут біжать діти, тут треба клопоти якісь вирішити, сісти з Вадимом за уроки… Але це все те, що мене розвантажує психологічно. Там завжди важко, а тут – тебе люблять, чекають, нагодують і розуміють. Дім – то моя головна фортеця», – резюмує В’ячеслав Рубльов.

Біля будинку вже чекає водій. Знову – справи, обласна рада, політика, відрядження. Треба виймати із закамарків мамин талант до комунікації і татове вміння правильно діяти у критичних ситуаціях. І це вже трохи інший В’ячеслав Рубльов, ніж той, який щойно розказував нам, які смачні пироги з чорницями пече його Оксана.

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Ірини КАБАНОВОЇ



Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».