Луцьк у вишиванках. ФОТОРЕПОРТАЖ

0
0
Луцьк у вишиванках. ФОТОРЕПОРТАЖ
У четвер, 16 травня, в Україні відзначають День вишиванки. Це міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу, у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. З того часу воно набуває дедалі більшої популярності.

Інтернет-видання «Волинь24» вирішило глянути, як у Луцьку шанують українську вишиту сорочку. Чи одягають її на свято з примусу (бо так сказало начальство), чи з доброї волі.

І ось що ми побачили.

Ранок 16 травня. Центр Луцька. Театральний майдан. Зустрічаємо жінку у вишитому одязі.

«Ви самі вдягнули вишиванку чи вас змусив це зробити начальник?» – запитуємо.

«Я сама собі начальник. Я – приватний підприємець. А одягнула вишиту блузку, бо сьогодні День української вишиванки», – не без гордості відповідає жінка. Однак прізвище своє назвати не бажає.



Далі зустрічаємо дівчину у вишитій сукні. Знайомимось. Марія Пшенична, учениця 11-Б класу Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького.

«Це символ України, який передають з покоління в покоління», – каже Марія. Їй вишите плаття купила мама. В родині Марійки вишивали і бабуся, і прабабуся. Вся вона – з Тернопільської області, Кременецького району, що біля Почаєва.



«А ви у «Приватбанк» зайдіть, – радять нам знайомі. – Там щороку всі у вишиванках».

Заходимо. Відділення на проспекті Волі, 4.

З віконечка усміхається у вишитій блузці касир Юлія Сидорук. «Вишиванка – це наш національний одяг, – каже. – У ній – гарно».



А Юлія Скопруська стверджує: «Я кожен рік вдягаю вишиту сорочку. Бо це – символ України».



На проспекті Волі зустрічаємо старшого чоловіка із паличкою і сивою бородою.

«Іван Кузьмич Пасікан, – відрекомендовується. – Йду в аптеку. Вранці почув по радіо, що сьогодні – День вишиванки, от вирішив одягнути. Вона для мене – радість. Я весь час її носив. Покійна мати вишивала. Тільки коли в армії служив у Росії, то не вдягав. Там нема вишиванки».



«А де служили?» – перепитуємо.

«За 70 кілометрів від Москви» – відповідає.

Як з‘ясувалося, Іванові Кузьмичу пішов 97-й рік! Він родом з Полтавщини. Працював до Другої світової трактористом. Як почалася війна, одразу призвали в армію. Воював на Ленінградському фронті, був тяжко поранений у тазостегновий суглоб. А вже після війни навчався у парашутному училищі, став десантником, неодноразово стрибав з парашутом. Закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет. Працював юристом у банку, в управлінні зв’язку. І завжди носив вишиту сорочку.

Пенсіонер нарікає, що нині вишиванки стали дорогі. Раніше він їх купував у Києві, у спеціалізованому магазині. «Купон такий продавали, можна було підігнати під будь-який розмір. Я маю таких дві, і ще дві білих маю. Зараз вишиванки такі дорогі стали: по 500 гривень, не менше. А раніше в них всі мої бабусі ходили, самі вишивали», – каже Іван Пасікан.

Павло Манько – аспірант Східноєвропейського університету імені Лесі Українки. «Вишиванка – це символ нації. Це модно. Зараз весь світ ходить в українських вишитих сорочках. Я на пари так часто ходжу до студентів. І сам вишиваю, щоправда, до сорочки ще руки не дійшли», – розповідає.



Павло Манько родом із селища Мар’янівка Горохівського району. Каже, мама вишивала, чим дуже пишається.

Біля головного корпусу СНУ – велелюдно. Тут саме організовують профорієнтаційний захід.



Біля одного з наметів зустрічаємо студентів коледжу технологій, бізнесу і права СНУ. Готуються до презентації свого закладу. Всі – у вишиванках. Радо погоджуються попозувати перед фотоапаратом.



У вишитій сорочці і викладач коледжу Ігор Карп’юк. «Вишиванка – це символ патріотизму України», – відповідає він на запитання, що для нього вишита сорочка. Та, що на ньому, куплена. Але вже є думка, щоб дружина вишила щось оригінальне. Адже вміє мережити, тільки до вишиванки ще руки не дійшли.



Хтось спішить на організований на роботі чи в навчальному закладі захід, а хтось одягнув вишиту сорочку, щоб показати свою самобутність. Як цей продавець шаурми на Театральному майдані.

Знайомимось. Володимир Іванов. До нього – черга. «Я думаю, чого я сьогодні все продав?» – віджартовується.



Торгівельна точка – не його, він – лише найнятий продавець. Власники – іноземного походження. Вдягати вишиту сорочку не змушували, але й не забороняли. «Добре!» – сказали, коли оголосив, що 16 травня працюватиме у вишиванці.

«Це перш за все традиція. Це – частина країни. Вишиванка, мова, всі наші символи – це є наша країна», – каже Володимир. Його батько – болгарин, мама – українка. Він і сам колись був причетний до виробництва вишиванок. Нині це модно.

Про Болгарію каже, що там у нього родичів навіть більше, ніж тут, хоча сам – корінний лучанин. Він часто буває в Болгарії, вважає її близькою для себе. «Я навіть там вдягав українську вишиванку. А позаяк там, у маленькому містечку, мене всі знають, ледь не кожен п’ятий підходив, запитував, що вона символізує. Там теж вишивають. Про болгарський хрест чули? Такий же, тільки на два стібки більше. Наші бабусі часто ним вишивали», – розповідає Володимир.

Він засмучений, що в нас дуже малий відсоток людей пишається приналежністю до української нації. І наводить приклад Болгарії, де національні традиції – дуже потужні. «Там на будь-якій сучасній дискотеці танцюють народні танці. І коли звучить народна мелодія, у танок ідуть всі : і багаті, і бідні», – розповідає.



Поруч у ларку – Олексій Козаковський із Києва продає сукні машинної вишивки. Каже, четвертий день в Луцьку торгує, з часу фестивалю рушників «Вишиті обереги єднання». Сьогодні ще нічого не продав. А загалом виторгом задоволений. Вишиванки приміряли й купували усі три попередні дні.



На вулиці Лесі Українки в одній із ювелірних крамниць зустрічаємо у вишитій сорочці уже немолодого продавця. Це приватний підприємець Ігор Малютін. Колишній військовий. На запитання, чи сам одягнув, чи хтось його змусив, ледь не з образою відповідає: «А мене хай би хтось спробував змусити». І показує на наліпку про допомогу армії.



З патріотичною символікою вся крамниця. А вишиванку пан Ігор одягає на свято щороку.



«Насамперед це пам’ять про маму, – каже про вишиту сорочку. – Я сам росіянин, а мама – українка, з-під Києва. З 80-го року живу в Луцьку».

У Центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП) Луцької міськради весь персонал сьогодні – у вишиванках. Тільки більшість в корпоративних, а дехто – у своїх вишитих сорочках, що відрізняються від інших. «Це нові працівники, яким ще не встигли пошити корпоративні вишиванки», – пояснює Лариса Карп’як, директор ЦНАПу. Просимо сфотографувати і її. А вона каже: «Ви спершу мені працівників познімайте».

Виконуємо прохання.



Біля одного із робочих столів зустрічаємо чоловіка у гарній вишитій сорочці. Сергій Борошок – працівник на приватному підприємстві. Ніхто йому не наказував одягати сьогодні вишиванку, сам так вирішив.



«Я і торік так само вдягався, – каже пан Сергій. – Це наш національний одяг. Таким треба гордитися. Не у всіх націй такий є!»

Врешті-решт фотографуємо директора Ларису Карп’як у її робочому кабінеті.



А на виході зустрічаємо в оригінальній вишиванці ручної роботи бухгалтера Луцького педколеджу Оксану Заверуху.



Блузку вона вишивала сама. Чому одягнула сьогодні? «Бо сьогодні є можливість показати свою і подивитися на інших. Моя, бачите, яка гарна? Хрестик в хрестик вишита. Дуже люблю цю справу. Мама моя вишивала. Нема вже її, на жаль. Вдома, як найдорожчу реліквію, зберігаю вишиті нею скатертини, серветки. Маю вже своїх дві вишиванки», – розповідає жінка.

А насамкінець – фото у вишиванці керівника рекламного відділу інтернет-видання «Волинь24» Дар’ї Окружко, яка так сьогодні прийшла на роботу. І автора цих рядків.

Бо ми теж підтримуємо це молоде, але вже популярне в Україні свято.

Пишаймося своїми вишиванками. Бо вишита сорочка – це круто, модно, престижно. Бо ми – українці!

Святослав ЛЕСЮК («Волинь24»)
Фото автора



Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».