«Будь-яка помилка карається життям», – історія «кіборга» з Луцька

1
-4
«Будь-яка помилка карається життям», – історія «кіборга» з Луцька
«Перші дні на передовій здавалися пеклом. Як тільки приїхали в Піски, то на базу прилетіла міна, один з наших загинув, а іншому ноги повідривало. Нічого, відійшли і мусили воювати», – лучанин Дмитро Корецький із позивним «Бібісі» був серед сміливців, які 8 вересня під обстрілами мінометів їхали у військовій машині в Донецький аеропорт (ДАП).

В ЗСУ його не брали, бо мав судимість по молодості, то Дмитро пішов добровольцем. Молодий, не озброєний, але з міцним духом і вірою, вирішив захищати одну з найгарячіших точок у той час.

Бої за контроль над міжнародним аеропортом тривали з вересня 2014-го і аж до 22 січня 2015 року. Протягом 242 днів українські військові разом із добровольчими загонами воювали проти окупаційних військ і проросійських збройних угруповань.

Перед цим у молодих вояків було лише 5 днів на підготовку в Пісках, що в Ясинуватському районі. Загартований Майданом Дмитро розумів, що вдома на нього чекає дружина з малими дітьми, але якщо він буде сидіти, склавши руки, то може дозволити загарбникам дійти і до його рідні.

«Це така робота, що не кожна людина може її витримати. Будь-яка помилка карається життям. Я це розумів, коли йшов. Краще проїду тисячу кілометрів туди, ніж дозволю вдертися до нашої мирної землі. Що ж для них це? Багато зусиль не потрібно. А тут моя родина і діти, які не повинні страждати і бачити війну», – розповідає Дмитро.


«ТАМ АБО ТИ, АБО ТЕБЕ»

«Коли ти на війні, то не усвідомлюєш, важко вбивати чи ні, вже коли приїжджаєш додому, то розумієш, що важко, але там або ти, або тебе, часу на роздуми немає.

Воювали із сепарської зброї. В нас добробат, де озброєння, як такого, не було. Ото волонтери харчування привозили, патрони, кулі, міни. Дехто приїжджав зі своєю зброєю, з дому брали, а якщо калібр не підходив, то солдати з нами ділилися, щоб було чим воювати.

Між іншим, в нас на базі була така яма, куди кидали сепаратистів, яких ловили, то коли хтось із наших був помічений випившим, то відправляли туди на 10 днів.

Як була команда перевіряти цивільні машини, що перетинають кордон, мовляв, щоб на українську сторону переїхати, то шманали все. Машини обшукували, телефони перевіряли. Таким чином затримали священика, який рації в багажнику перевозив, і сепаратистку-снайпера. В ямі сиділи, але ми ставились до них, як до людей. Годували, водили митися, а потім передавали Службі безпеки».



«НА РОТАЦІЮ ЗБИРАЛИ ДОБРОВОЛЬЦІВ»

«Як приїхали в Піски, то сказали, що з кожної хати потрібно по 5 чоловік, щоб підтримати хлопців у терміналах. На ротацію збирали добровольців, бо ж то був такий об’єкт, що бомбили цілодобово. Я підняв руку.

Відразу спитали, який клич в мене буде, а я над цим якось і не думав. Хлопці, які приїхали зі мною, сказали, що я «Бібісі», так і приклеїлося. А так то відсотків 90 не знаю, як кого по-справжньому звуть. Були там і «Росомаха», і «Сєвєр», і «Опер», «Каспер», «Піка». Багато було дуже, що в голову взбреде, то так і називалися. А я такий позитивний по життю, то й був «Бібісі».

Їхали до терміналу колоною, під обстрілами, але, на щастя, поранених не було.

Прорвалися ми туди аж увечері, і розвантажувалися цілу ніч. Боєкомплекти, харчі, воду, ну й розселилися відразу, на підлозі на карематах.

Спали в куточках на підлозі, прямо в бронежилетах і касках, а вода нам тільки снилася. Іноді тягнуло, як від бомжа, особливо, як на секрети чергувати бігали, а вони були за метрів 500 від нашого терміналу. (Секрет – прикордонний наряд у складі двох і більше військових, який призначається для прихованої охорони певної ділянки місцевості на ймовірному напрямку (маршруті) руху порушників – ред.)

На чергування заступали на добу по 6 чоловік.Чому саме шестеро? Бо в разі оточення тільки таку кількість людей може вмістити БМП. І раптом що, то під пригнічуючим вогнем ми заскочимо туди і виїдемо з облави.

З секретів робили вилазки і спостерігали. Був наказ: якщо сепарів збереться більш ніж 10, то можна відкривати вогонь, а якщо 2-3, то просто спостерігати і доповідати. Спілкувалися ми через рації. Коли туди приїхали, то телефони відразу повимикали, все ж можливо: і маячки, і прослушки.

Якщо на секреті грамотно спрацювати, то можна затримати без жодного пострілу, тільки з ножем».

ВЗЯВ АВТОМАТНИКА І РОЗВІДНИКА ЛИШЕ З КАНЦЕЛЯРСЬКИМ НОЖИКОМ

«Була така історія, коли ми полонили двох сепаратистів. Чергували на секреті і побачили сепарського розвідника. А коли такий працює, то його позаду завжди прикриває автоматник. Другий виявився донецьким, а розвідник – росіянин.

Підлізли до нашого посту, але ж не знали, що ми там є, то от я і взяв їх лише із канцелярським складним ножиком.

Це зараз на передову приходять ці «воїни Аллаха» з мачете і шаблями. А я таких завжди питаю, чи відкриють вони цим консерву? Це ж не якась там козача війна. А в мене був такий складний канцелярський ножичок із виделкою і ложкою. Легкий і зручний у користуванні, навіть в такому».

«ПАНІМАЄТЕ, МЕНЕ ВСЮ ЖИЗНЬ ЧМИРИЛИ, А СЧАС ДАЛИ АВТОМАТ, І МЄСТО В МАГАЗІНЄ УСТУПАЮТ»

«Доправили ми цих двох до комбата, а він і питає: «Чому ми рік тому разом горілку пили, в гості один до одного їздили, а зараз ти стріляєш в нас?»

Відповідь того клятого сепара мене просто добила. «Панімаєте, мене всю жизнь чмирили, а счас дали автомат, і мєсто в магазінє уступают», – запам’яталося на все життя.

Ну й де логіка людини, якщо цю тварину можна так назвати?

Зрадників передали керівництву, а вони сказали, що доправлять до СБУ. Більше їх не бачили».

«Я ВІДРАЗУ СЕБЕ НАЛАШТУВАВ, ЩО В ПОЛОН НЕ ПОТРАПЛЮ»

«Наших в полон також брали час від часу, але я себе відразу налаштував, що туди не потраплю. Знущалися з полонених страшно. Людина після такого не виживає. До прикладу, в анальний отвір всовували трубу, в неї колючку, а потім трубу виймали, і колючу проволку виймали живцем. Що хоч було: і руки, і ноги відрізали, і витримати таке неможливо.

А ми були з «Правого сектору», і за наш шеврон (бойовий шеврон – зелений, а простий – червоний) давали 50 тисяч.

На такий випадок причепив собі дві гранати на грудях, щоб в разі чого використати. Так нічого й не відчув би, спалах може побачив би, а може й ні, та й усе.

Ці гранати врешті знадобилися, на щастя, не так, як я планував».



СЕКРЕТ «СПАЛИЛИ», ТО ХОЧ В АХМЕТОВСЬКОМУ ЛІТАКУ ПОСИДІВ

«Час від часу робили вилазки до сусідніх об’єктів і помітили, що один з ангарів – цілісінький, без жодної дірки від пострілу чи гранати. Ахметовський літак там стояв, щоправда, до пори до часу. Ну й вирішили туди сходити, але як сепарюги побачили, що ми звідти виходимо, то почали його розносити танками. Спалився наш секрет тоді.

Пішли тихо за нами і взяли в облаву. Ми тоді в одній з будівель сиділи, на другому поверсі, в архіві, а вони з першого зайшли. Кричали, щоб здавалися, і тоді лишать живими. Тоді мої гранати й знадобилися. Закидали ними зрадників і вийшли живими, хоч і машина по нас тоді так і не приїхала».

ВИ НЕ ЛЮДИ, ВИ – «КІБОРГИ»

Схожа ситуація була й в однойменному фільмі «Кіборги. Герої не вмирають» режисера Ахтема Сеїтаблаєва, коли загарбників «викурювали» з приміщень гранатами. Дмитро каже, що фільм бачив, але якщо порівнювати його і реальність, то там на передовій насправді було в разів 60 «жостчє».

«Здзвонилися з хлопцями, з якими був там, і разом пішли кіно дивитися. Картини й справді схожі, – каже Дмитро. – Навіть той холодильник, у якому ховали сепаратистів...

У старому терміналі, де був я, також таких чимало було, бо ж трупний запах, він противний дуже і їдкий. То ховали сепарів у ці морозилки, щоб не розкладалися так. Спочатку їх забирали і хоронили, а потів вже й так лишали в нас гнити.

Сепари виходили на нашу частоту рації і до комбата зверталися, щоб тіла позабирати, а то собаки розтягають, і нам від цього не краще. З керівництвом домовлялися: так – так, ні – ні. І приїжджав, наприклад, сепарський тракторець із двома особами без зброї, закидали в причеп і забирали».

ДЕМБЕЛЬСЬКИЙ АКОРД

«Ротації робили через кожні 14 днів, але бували такі дні, що не можна було прорвати прохідну смугу. Падали крупнокаліберні, 120-міліметрові, міни, кулі, снаряди з «Градів», «Тюльпанів».

І вже перед самою ротацією ту першу шістку, яку командир обрав, щоб вивести, послали на «дембельський акорд». Не знаю, це назва операції чи просто так, але ж звучить гарно.

Нашим завданням було біля старого терміналу, де зазвичай сиділи сепаратистські снайпери, зачистити і закріпити територію за нашими. Але коли прийшли на секрет і готувалися до операції, то раптом прибігає з другого поверху хлопець (а там була серверна) і каже, що сепаратисти біжать. Вибігаємо бригадою на точку огляду, і справді, біжать рядочком за метрів 50 від нас один за одним чоловік сім. Так ту групу і положили. Потім ще лазили, тягали трупи, щоб для звітності мати документи, ну і трофеї побратимам: автомати, гранатомети, магазини…»

«ЛЕДЬ ЖІНКУ НЕ ЗАДУШИВ: ВОЮЮ ВНОЧІ»

«Повернувся додому, і важко було. Кошмари снилися постійно. Часто «воював» вночі, одного разу ледь біди не наробив. Схопив дружину посеред ночі і ледь не задушив її, бо думав що воюю уві сні. Після того випадку позабирав усю зброю з дому.

Проходив реабілітацію у психологів і зараз планую пролежати під наглядом трохи. Поп’ю заспокійливих і буду відновлювати свої сили.

Окрім Донецького аеропорту, був майже у всіх гарячих точках, але вже у складі Збройних сил України. Після такого потрібен час трохи відійти, морально і фізично підлікуватися».

Записала Валерія КОЛІСНИК («Волинь24»)


Обережно! Відео містить ненормативну лексику. Для перегляду особам до 18 років не рекомендовано.
Теги: статті, кіборг, луцьк, донецький аеропорт, спогади
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-4

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Фантаст.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».