Незвичайна історія будинку у Володимирі, в якому зупинявся польський король

Розповіли історію старих будинків у Володимирі-Волинському.

Про це пише газета "Слово правди".

Обличчя давнього Володимира практично знищене, вкрите рубцями і шрамами від війн і бездумних перебудов. Гуляючи вулицями міста, ми часто не здогадуємося, що за крикливою рекламою ховаються фасади будинків «з історією», а прогалини у міському ландшафті – це сліди втрачених пам’яток. Разом з науковими співробітниками державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» спробуємо показати вам невидимий Володимир – той, який живе лише на старих світлинах і листівках, і той, який існує поряд з нами, але ми його не помічаємо. І нині запрошуємо вас на екскурсією вулицею Ковельською, що до війни називалася Пілсудського.

Ми зі співробітницею «Стародавнього Володимира» Орисею Вознюк стоїмо на прямокутному трав’яному газоні біля костелу Іоакима та Анни і говоримо про те, що якби перенеслися зараз у минуле на якихось двісті з гаком років, то могли б побачити, в яких умовах – розкішних чи, навпаки, аскетичних – жили католицькі священики. Адже саме тут колись була двоповерхова кам’яниця, зведена у 1752 році, яка використовувалася як житло для тих, хто служив у костелі. Помешкання священиків розташовувалося на другому поверсі, на першому ж були магазинчик, комора для зберігання продуктів і пивниця.

Нині від цього будинку не лишилося й сліду. Лише трав’яний газон, який немов повторює обриси давньої будівлі, нагадує про те, що саме звідси колись починалася вулиця Ковельська.

Будинок, в якому зупинявся польський король

Крайній в ряду будинків від костелу Іоакима та Анни внесений до реєстру пам’яток місцевого значення за адресою Ковельська, 17. Відповідно до давніх картографічних планів, зведений він наприкінці 18 століття, а в 19-му і пізніше зазнав численних перебудов. Скажімо, вигадливі кам’яні сходи, які ведуть ззовні на другий поверх, добудовані у 20-му столітті. Раніше вхід до будинку був з іншого боку. Поза тим, каже Орися Вознюк, це одна з небагатьох довоєнних будівель у місті, яка ідеально відреставрована. Збережені ліплені декоративні елементи на фасаді і дерев’яні вікна. Єдине, що заважає сприймати цілісно вигляд будинку – це криклива реклама, якою заліплене ледь не кожне вільне місце.

Нині на розі біля будинку – газетна ятка, де володимирчани купують свіжу пресу. Цікаво, що тут віддавна було місце, де можна було придбати газети. Тільки замість пластикового намету, як нині, стояла дерев’яна будка. А поряд – дошка оголошень, з якої містяни дізнавалися про найважливіші події.

«Цей будинок зводили як житловий, зазвичай вони використовувалися стандартно: перший поверх віддавався під магазин, на другому було помешкання господарів. Вже в радянський час тут був скоб’яний магазин, потім рибальський. Що було до радянських часів – відомостей не маємо», – каже Орися.

Але цей симпатичний будинок має «королівську» історію. Відомо, що наприкінці 18 століття Володимир відвідав польський король Станіслав Август Понятовський. Був монарх у нашому місті проїздом, та на відпочинок зупинився саме у цьому будинку. «Можливо, там був заїжджий двір, а може, Королівську Величність запросив у гості поважний вельможа, власник будинку, – достеменно не знаємо, – каже Орися. – Але у бібліотеці Варшавського університету зберігається графічний малюнок, на якому зафіксовано цю подію. І на зображенні є ця забудова вулиці, так само і костел та будинок священиків».

Втрачені пам’ятки

Наступний будинок, в якому ще з радянськихчасів працює галантерейний магазин, збудований уже по війні. А ось одноповерхові будиночки, де зараз є продуктовий, магазини тканин та одягу, теж належать до давньоїзабудови. І сто років тому там, вочевидь, теж веласяторгівля. От тільки колись вони всі були двоповерховими. «Не знаємо точно, в який період зник цей другий поверх. Можливо, був понищений у Першу чи Другу світовувійну, – припускає співробітниця заповідника. – Та в будь-якомуразі вони втратили свою автентичність, тому до реєстру пам’яток не входять».

Натомість наступний будинок значиться у реєстрі за адресою Ковельська, 25. Тут нині на першомуповерсі магазин «Ельф». Цегляний двоповерховий будинок 19 століття майже повністю втратив свою автентичність з вини нинішнього власника. У ньому з’явилися вигадливі мансардні вікна, натомість ліплені карнизи затулені пластиковим дашком. Із тильного боку додалась сучасна цегляна прибудова. І лише треноване око може вихопити з цієї недоладної композиції окремі фрагменти, які підкажуть, що перед нами – стара будівля.

«Є судове рішення, яке зобов’язує власника повернути будинок до початкового вигляду, а також прибрати прибудову, – пояснює Орися Вознюк. – Це доволі гучна справа, яка тягнеться роками. Адже виконання рішення вимагає великих коштів і принесе власнику чималі збитки. І виконавча служба досі не може добитися від нього, аби виконав вимоги суду. А тим часом пам’ятка повністю втрачає своє неповторне обличчя…».

На фундаментах магазину Шуровського

Магазини із назвою «Дитячий світ» у радянські часи були свого роду торговими центрами, де, коли пощастить, можна було придбати справді доброякісні чи навіть дефіцитні речі. Чи це сталося випадково, чи спрацювала колективна пам’ять, але у Володимирі цей магазин звели у 60-х роках на фундаментах будинку 18 століття, в якому до війни була одна з найкращих міських крамниць – магазин Шуровських.

Ця шляхетна родина з дворянським походженням, про яку ми вже не раз писали у нашій газеті, була добре відома у місті, а їхній магазин користувався популярністю, адже пропонував надзвичайно широкий асортимент добротних товарів – від вишуканого одягу та елегантного взуття до імпортних смаколиків. Багато старожилів і досі пам’ятають його, згадки про нього можна знайти у спогадах, зібраних ДІК «Стародавній Володимир» в рамках проекту «Володимир, яким ми його пам’ятаємо».

"Тістечка купували у Шуровського. Той магазин був великий і довгий. Він, як мені здавалося, якось закручувався. Ми з мамою заходили з фронту, там де зараз заходять в «Дитячий світ». Мій знайомий розповідав, що коли він ішов у гімназію, то йому там купили мундирчик", – пригадує Наталія Грабарчук.

"Там продавали вишукані, гарні речі. Моя тітка Віра, була дуже гарна, найгарніша у Володимирі, пам’ятаю вона купила костюм і тут же купила блузочку, капелюшок, рукавички, все в магазині Шуровського. Як мене мали везти у Львів, то батьки купили мені в цьому магазині покривало, я до сих пір його маю. У Шуровського був також великий взуттєвий магазин", – поділилася спогадами зі співробітниками заповідника Сусанна Мерзлова.

Чому знесли чи зруйнували попередній будинок, дослідникам не відомо напевне. Але в цьому приміщенні збереглися величезні старі підвали, де можна побачити, з якої добротної цегли зводили у давньому Володимирі кам’яниці. «Цей будинок сам по собі не є пам’яткою, – констатує Орися Вознюк. – Але з новим ремонтом він непогано вписався в ансамбль вулиці. Щоправда, знову ж таки враження від нього псує реклама, якою він «заліплений» ззовні».

Будинок на два «обличчя» зі скарбами у стінах

(Ковельська, 29)

На розі вулиць Ковельської і Драгоманова на нас чекає іще одна пам’ятка. Це красивий двоповерховий особняк з двома «обличчями»-фасадами, яким завершувався архітектурний ансамбль цього куточка вулиці. Колись на першому поверсі тут працювала кав’ярня, в яку полюбляли навідуватися містяни. На другому поверсі мешкали власники будинку. Великі підвали використовували як склад, а на просторому піддашші зберігали свої речі.

«У цьому будинку багато що збереглося без перебудов – і зовнішній вигляд, і сходи. У пізніші роки тут час від часу міняли планування, мурували внутрішні перегородки, але стіни стоять, як і стояли – добротні, досить грубі. І в деяких місцях у них простукуються порожнини. Коли історико-культурний заповідник розміщувався у цьому будинку, ми знайшли одну і жартували, що там захований скарб. Насправді це може бути недалеким від істини, адже власники особняка (ймовірно, це були заможні євреї) могли влаштовувати в таки спосіб сховки «на чорний день». Не знаю, чи хтось колись брався досліджувати їх, але припускаю, що «совєти» у свій час усе перевірили», – розповідає Орися.

Коли дивишся на цей будинок, майже ідеально відреставрований і добре збережений, легко уявити, яким він був колись. Як удень до крамнички поспішали господині, прискіпливо вибирали крам, обмінювалися новинами, вичитаними у куплених на початку вулиці газетах, або свіжими плітками. А з настанням сутінків до кав’ярні з обох боків – з вулицьПілсудського та Городельської – стікають закохані пари. Вишукані дами та елегантні кавалери замовляють каву і тістечка, в повітрі лунає щасливий сміх, дзвенить кришталь, звучить музика, а невідворотне майбутнє видається таким далеким…

Невидимий Володимир, який проступає з-під нашарувань років, що не були до нього прихильними і дбайливими, виглядає по-різному.