Працював 17 років без диплома: волинський актор про театр, неймовірний кайф і «потребу в штанах»

0
2
Працював 17 років без диплома: волинський актор про театр, неймовірний кайф і «потребу в штанах»
Сьогодні, 8 листопада, день народження святкує актор і режисер, артист драми Волинського обласного академічного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Дмитро Мельничук. Із 42-х прожитих літ на театральному Олімпі він трудиться майже 30 років, за його спиною – понад 60 зіграних ролей та 15 власних постановок. Ставив спектаклі і грав ролі в театрах Луцька, Рівного, Одеси, Хмельницького, Чернівців, Коломиї. Взяти інтерв’ю в нього було нелегко, адже Дмитро займається не лише театральною діяльністю, а й складає іспити на режисерській магістратурі. І все ж для «Волинь24» він викроїв час.




«ПІСЛЯ СПЕКТАКЛЮ ДВА ДНІ НЕ РОЗМОВЛЯЛИ»

«Мої глядачі – це ті, хто любить театр. Ті, кому імпонує розумний театр. Хороший. Небанальний. Непримітивний. Мій глядач хоче щось для себе почерпнути, щось винести із зали. Хвалити себе чи не хвалити (всміхається)? До слова, я не вмію створювати розважальні вистави. Навіть у комедіях треба віднаходити раціональне зерно, певне психологічне підґрунтя. Якось один із глядачів потрапив на мою виставу «Оскар і рожева пані» за твором Еріка Шмідта. Потрапив на дуже непрості сцени. Вони з дружиною після спектаклю аж пересварились, навіть зо два дні не розмовляли одне з одним. Кожен переживав по-новому ту виставу, а згодом вони почали ще більше цінувати свої стосунки, свою родину. Події на сцені повинні залишати післясмак».

«ВІДЧУВАЮ ДИХАННЯ АУДИТОРІЇ»

«Зараз мені комфортніше в ролі режисера. Давно прагнув цим займатись, однак все не наважувався. Здавалося, що недостатньо знаю. А можливо, не награвся ще як актор. Я зіграв величезну палітру абсолютно різних ролей. Перестав боятися сцени. Тепер знаю, як вгамувати хвилювання. Найважче – вийти на сцену. Потім я розумію, що можу бути цікавим для глядача. Неймовірно кайфую, коли в залі сидить 800 глядачів, кожен з яких з інтересом спостерігає за мною. Коли роблю паузу – відчуваю дихання аудиторії. Так приємно в цей момент чути не шурхотіння цукеркових обгорток або чийсь кашель. Це не вищий пілотаж, однак я розумію, що чогось таки навчився».

ГРАВ ІУДУ

«Найбільш злісний персонаж, якого мені доводилось грати, це головний злодій – король Клавдій – у шекспірівському «Гамлеті». У Чернівцях я виконував роль Іуди у виставі «Ціною крові» за творами Лесі Українки. Багато хто вважає, що легко зіграти такого підлого персонажа, який щось підслуховує, видивляється, продає усіх, кого може. Як на мене, трактування такої ролі не є настільки однозначним».

«НАВЧИТИ ГРАТИ МОЖНА БУДЬ-КОГО»

«Будь-який сценарій – лише набір літер. Є 256 варіантів прочитання певної фрази. Слова персонажів – звуковий вияв внутрішнього життя, життя всередині нас. Кастинг розпочинається не після команди «Мотор!», а з перших кроків у приміщенні, де він відбувається. Щоб підібрати акторів, варто звертати увагу на тремтіння рук, ходу чи голос. Навіть якщо роль другорядна, наприклад, восьмий гриб у третьому ряду, то йому треба вигадати біографію, щоб пропустити його життя крізь себе. А навчити грати можна будь-якого. Звісно, йдеться і про вроджені задатки. Якщо постаратись, то можна з будь-кого зробити актора. І зовнішність тут не завжди основний критерій. До прикладу, російська акторка Інна Чурікова у реалі не зовсім приваблива, але вона вміє бути гарною. Справжні професіонали вміють грати так, що ніхто й не зверне увагу на дефекти зовнішності».

«АКТОРИ ВМІЮТЬ ШТУЧНО ЗБУДЖУВАТИ СВОЮ НЕРВОВУ СИСТЕМУ»

«Коли актори стверджують, що вони в когось перевтілюються, тоді це душевно хворі люди. Перевтілення – це детальний розбір своєї ролі. Чим більше ти усвідомлюєш, що відбувається у душі персонажа, що його змушує на певні вчинки, тим спокійніше почуваєшся на сцені. Артисти ж працюють душею. За допомогою власного тіла ми відтворюємо життя іншої людини. Актори вміють штучно збуджувати свою нервову систему. Коливання душевних струн надає правильного положення фізичного тіла в просторі на сцені (посміхається)».

«РАНА ЗАЖИЛА, А ВИ ЇЇ ЗНОВУ РОЗДИРАЄТЕ ДО КРОВІ»

«У театрі є такий прийом, який ми називаємо «манок». Це свого роду приманка. Це події або люди з реального життя. Якщо ваш герой переживає втрату матері, друга чи брата, тоді й ви повинні пригадати власні переживання у подібних ситуаціях. Іноді такі «манки» змучують на сцені. Уявіть собі, ви поранили руку, рана зажила, але ви її роздираєте, кров знову тече... Цей прийом подібний до постійного роздирання рани. Тільки ця рана душевна».

ПРО ТЕАТРАЛЬНЕ КОРІННЯ

«Ніхто у моїй родині не був актором. Тільки мама плекала мрії грати на сцені. Видно, дуже хотіла, і це бажання передалось мені».

ПЕРША РОЛЬ – У ЧЕТВЕРТОМУ КЛАСІ

«У 8-му класі я вперше усвідомив, що театральне мистецтво – справа всього мого життя. А першу роль виконав ще у 4-му. Я пам’ятаю цю роль, але не скажу (посміхається). Це була вистава «Следствие ведут колобки», а я грав персонажа Булочкіна. Такого собі холерика. Друзі ображались, що я менше часу присвячував грі у футбол, бо цілими днями пропадав у театральній студії. Я просив у вахтера ключі на вихідні, сидів у залі і просто кайфував. Усередині себе приміряв ролі персонажів, яких я хотів би зіграти».

ПРО УЛЮБЛЕНИХ РЕЖИСЕРІВ

«Улюблений режисер? Дмитро Мельничук (сміється). Я обожнював працювати з нашим колишнім режисером Петром Ластівкою. З ним були й конфліктні ситуації, проте це пішло на користь театру. Він – талант. До улюблених відношу мого найпершого вчителя Ігоря Марчука з Рівного, Олега Мосійчука із Тернополя. Імпонують творіння такого литовського режисера, як Еймунтас Някрошюс. Є ще низка російський режисерів, які, на превеликий жаль, поповнюють санкційні списки, однак це надзвичайно талановиті люди. Це Марк Захаров, Семен Співак, Юрій Бутусов».

У ШОУ-БІЗНЕС – ЧЕРЕЗ ЛІЖКО, А У ТЕАТР…

«Через два ліжка. Директорське і режисерське (сміється). Як потрапляють у театр? Раніше було простіше: береш свій диплом і прямуєш знайомитись з режисерами. Тебе беруть на випробувальний термін, якщо в театрі є вільні місця та якщо ти сподобався колективу. Тепер всюди конкурси. Їх оголошують раз чи два на рік, охочі збираються з усіх усюд. Театр оприлюднює вимоги до кандидатів, засідання атестаційної комісії, а потім результати. Мені такий відбір не подобається».

ПРО «ПОТРЕБУ В ШТАНАХ»

На 3-му курсі навчання режисер Олег Мосійчук запрошував мене до трупи рівненського театру. Була «потреба в штанах» (так називають потребу в акторах чоловічої статі). Тоді в моїй голові був рок-н-рол. Я завжди знав, що моє життя буде пов’язане зі спектаклями, однак тоді неабияк захопився музикою. Та після 5-го курсу посеред ночі до мене прийшло усвідомлення того, що мені конче треба повернутись до мистецтва. Наступного ранку перед службовим входом до театру я зустрів цього режисера, від якого отримав пропозицію два роки тому. Чи це доля, чи її іронія? Однак наступного дня вже працював».

ПРАЦЮВАВ 17 РОКІВ БЕЗ ДИПЛОМА

«У мене була заборгованість: не підписаний обхідний лист у костюмерній інституту. Для виконання дипломної роботи я брав там костюми. Після вистави залишив смокінг в одній із аудиторій. Потім там займались студенти-заочники, і хтось приробив йому ноги. У журналі цей костюм записаний на мені, смокінг зник, відповідно обхідний лист мені не підписували. Інститут я закінчив 1999 році, а до 2016-го працював без диплома (сміється)».

ОПИНИВСЯ СЕРЕД МЕРЦІВ

«Коли мене подавали на звання заслуженого артиста України, необхідно було зібрати всі документи, зокрема й диплом. Друзі подарували мені смокінг, відтак я вирішив нарешті віддати його у костюмерну, де мав заборгованість. Їздив із тим смокінгом разів п’ять, як дурник (усміхається). Разом зі старенькою очільницею архівів шукали мій диплом. Обрили всі ящики, де він тільки міг бути. Навіть у скриньці емігрантів мене теж не було. Завідувачка зазначила, що є ще один ящик, однак вона не має бажання там нишпорити. Це була скринька із дипломами людей, яких уже з нами немає. Якимось дивом мій диплом опинився саме там. Лежав найперший».

ПРО ЗАРПЛАТНЮ АРТИСТІВ

«Актори отримують невелику заробітну плату. Навіть зовсім невелику. Багато хто питає, чому ж я досі сиджу в тому театрі і чому не збираюсь на заробітки до Польщі (сміється). Якщо мені треба кошти, я їх зароблю. Але якщо забрати з мене театр, то я просто помру».

ЗАВАЛИЛИ НА ІСПИТІ, ЩОБ ВЗЯТИ НА СТАЦІОНАР

«Свого часу я дуже добре малював. Навіть спробував вступити на вчителя молодших класів і малювання. Та провалив диктант з української мови, позаяк навчався у російській школі. Я мав рік на роздуми, став на облік служби зайнятості, закінчив курси менеджера малого і середнього бізнесу (всміхається). Потім вирішив вступати на заочну форму режисури. На одному з іспитів отримав двійку. Засмутився. Коли йшов забирати документи, то зустрів ту викладачку, яка поставила мені «незадовільно». Вона зауважила, що бере мене на стаціонарне навчання. Згодом викладачка зізналась, що зробила це спеціально. Очевидно, я їй просто сподобався (сміється)».

ПРО ПЛАНИ

«Я дозрів до усвідомлення того, що готовий відкривати власний театр. Через 10 років бачу себе на гастролях із власною трупою. Можливо, стану режисером-фрілансером, який не буде прив’язаний ні до кого».

ПОРАДИ ЧИТАЧАМ «ВОЛИНЬ24»

«Читайте Макса Кідрука. Подивіться фільм «Жизнь. Инструкция по применению». Якщо у вас виникає думка про реалізацію себе у театрі, то розвивайтесь, знайдіть собі хорошого театрального гуру. Це може бути театральна студія. Або приватний вчитель. Або Дмитро Мельничук (сміється)».

* * *

Колектив інтернет-видання «Волинь24» вітає Дмитра Мельничука із днем народження та бажає нових творчих здобутків.



Єлизавета НАХАМЕЦЬ
Фото автора та з особистого архіву


Передрук заборонено.









Донедавна велосипед Манфред був основним транспортним засобом Дмитра.
Донедавна велосипед Манфред був основним транспортним засобом Дмитра.





Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
2

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».