Новини

Понад тридцять куполів для церков Волині змайстрував тернополянин

Золотиться куполами Волинь. Сяють вони на величних соборах та маленьких капличках, дерев’яних та мурованих храмах, на монастирях та духовній академії.

Про це пише "Вісник+К".

Понад тридцять бань для наших святинь змайстрував тернополянин Олег Фандалюк, а всього по Україні – майже пів сотні! Робить таку Божу справу разом зі своїми синами. Каже, купол – це наче образ небес, а золотий колір уособлює вічність і небесну славу.

Крити бляхою батько навчився у Комі

Рід пана Олега ведеться з Лосятина Кременецького району, що неподалік Почаєва. Його батько Лаврентій колись керував «Просвітою». За це загримів аж у Комі. «Совєти» вислали чоловіка на край світу, аби не збурював селян своїми патріотичними настроями. Повернутися додому довго не міг. У цьому краї тайги та морозів Лаврентій навчився крити бляхою хати.

Дружина їздила у Комі до коханого, аби підтримати. А звідти синочка в Лосятин привезла, Олега.

– Пізніше батько повернувся до нас, та вже довго не прожив. Він на засланні тяжко захворів, а тут помер, – із сумом згадує Олег Лаврентійович. – Але встиг навчити мене працювати з бляхою.

Чоловік розповідає, що колись шоферував, але час від часу крив людям хати. Та коли розпався Радянський Союз, з’явилася думка почати відновлювати бані на храмах. Перший купол разом з найстаршим сином Володею, який тоді ще школярем був, поставив на церкві в Росії, куди їздили на заробітки.

– Знаєте, гарно вийшло, – усміхається майстер. – Я задумався: а чого б вдома це не робити?

Сини підростали, вже й менші стали долучатися до татової справи. Встановили Фандалюки баню на храмі в рідному Лосятині, тоді на інших церквах у своїй області, сусідній Волині і навіть аж на Миколаївщині! Слава про порядних майстрів із золотими руками розлетілася ген-ген!

«Ще одна церква з наших рук вийшла»

За 28 літ поклик душі переріс у велику і благочестиву родинну справу. Пан Олег зізнається: щоразу, коли кожен їхній новий купол маківкою впирається у небо, відчуває на серці неймовірне тепло. Тішиться: «Ще одна церква з наших рук вийшла!»

Гордиться пан Олег своїми синами-соколами. У кожному – Володі, Іванові та Ігорю – бачить гарного господаря, талановитого майстра. Просить у Бога для них здоров’я і духовної опіки. Розповідає, що повсякчас відчуває поряд Господню присутність. І те, що якось старший син зловив середульшого, під яким на висоті 18 метрів провалилося риштування, називає не інакше як Божим провидінням.

Тож кличуть Фандалюків у міста та села й вклоняються за добру роботу. Зараз хлопці трудяться над тритонним куполом для новозбудованого храму у селі Рудка-Козинська Рожищенського району. Люди дали їм житло, стараються завжди чимось добреньким погодувати. Ось-ось готова баня засяє! А там, мріється, владика освятить хрести і саму святиню – і буде в селі своя українська церква.

Аби давня мрія громади здійснилася, дбає про це і шеф-редактор «Вісника+К» Євген Хотимчук, уродженець Рудки-Козинської. Бо будівництво храму – то неймовірно велике, богоугодне, святе діло.

На жаль, не зможе побачити всієї величі церкви настоятель парафії Святого Духа села Рудка-Козинська священник Микола Коновалов. Днями він передчасно відійшов у Вічність. Громада в скорботі через втрату свого духовного наставника, який так мріяв відслужити службу Божу в новому храмі.