Смерть старого Любарта: чому не стало луцького молокозаводу

5
3
Смерть старого Любарта: чому не стало луцького молокозаводу
На величезній, з усіх боків обгородженій ділянці, що на краю Луцька – тихо.

З подвір’я похмуро виглядає гігантське сіре приміщення з облупленими стінами. З-за огорожі час від часу з’являються фури, а облізлий дворняга біля пункту пропуску ліниво проводжає їх поглядом. Складами човгають зморені чоловіки: щось носять, совають, подають.


І вже мало хто може згадати, що ще з десяток років тому тут, на Підгаєцькій, 13а, працював потужний молокозавод.

Десятки, а то й сотні тонн молока щодня потрапляли на територію заводу і під пильним оком сотень працівників перетворювалися на смачну сметану, сир, кефір чи ряжанку.

Чому єдиний в Луцьку молокозавод, в потужності якого періодично вкладали величезні кошти, нині став схожим на сірого привида – з’ясовував Василь Бідун для видання «Волинь24».


«РОЗТАСКАЛИ, РОЗГРЕБЛИ»

Аби дізнатися, в якому стані нині підприємство та чи працює воно взагалі – вирішую навідатися на Підгаєцьку і знайти серед тутешніх мешканців людей, які щось десь чули чи бачили.

Та розповісти дуже багато люди не змогли. Хтось зазначав, що від потужностей заводу нічого не залишилося, «одні стіни». Інші висловлювали сумніви, що там «просто так все закрилося». Мовляв, потужності заводу були великими, продукцію виготовляли смачну і великими об’ємами.

В магазинчику навпроти підприємства натрапив на пані Любу, яка підкинула ще трохи інформації для роздумів

«Що про Палицю не знаєте? Як він став, то й все… Розтаскали, розгребли», – з легким розпачем розповідає жінка.

Такий спосіб пошуку інформації лише породив силу-силенну питань, відповіді на які я вирішив шукати в іншому місці.

І дещо таки знайшов…

ФОРМАЦІЯ: РАДЯНСЬКА ІСТОРІЯ МОЛОКОЗАВОДУ

В історії Луцька та Волині будівництво й подальші успіхи підприємства були знаковими подіями. Публікації в місцевих газетах, які з’являлися регулярно, дозволили скласти більш-менш чітку картину становлення, перевтілення й краху молокозаводу на Підгаєцькій, 13а.

Перша продукція з конвеєрів щойно зданого в експлуатацію Луцького молокозаводу, як писав «Молодий ленінець», зійшла в січні 1980 року. Підприємство стало більш потужним правонаступником заводу на Дубнівській, який діяв з 1960 року.

Ще з перших років луцький молокозавод продемонстрував свою міць та амбіції. За інформацією радянської преси, там працювало понад чотири сотні робітників, щодоби завод переробляв більше 200 тонн молока і виготовляв понад 30 видів продукції: молоко, кефір, сметану, вершки, сир.

Не забували на підприємстві про оновлення виробничих технологій. Так, наприкінці 1990 року для молокозаводу закупили нові резервуари, лінії розливу, гомогенізатор (техніка для згущення кефіру, – авт.).

Тодішній головний інженер заводу пан Бистрик пишався, що об’єми виробництва дають змогу їм забезпечити молочною продукцією Луцьк і ще 5 районів.

Проте вже 1990 року в пресі ширилася інформація про негаразди на заводі: почало бракувати скляної тари. Проблему частково владнали, впровадивши поліетиленові плівки.

Після проголошення незалежності України ціни на продукцію почали різко рости, що знизило платоспроможність населення і негативно вплинуло на об’єми виробництва луцького молокозаводу.

Директор Олег Бичков виправдовувався, що завод, залишений без державних дотацій, не в змозі встояти на ногах: почали скорочувати штат, відмовилися від виробництва дорогих товарів.

Через кілька років керівник підприємства знову скаржився: цього разу на критичне падіння обсягів заготівлі сировини.

Витяг з газети. Олег Бичков
Витяг з газети. Олег Бичков


«Через два-три місяці можуть виникнути великі труднощі із забезпеченням міста молочною продукцією», – твердив він.

Саме в цей момент Олег Бичков заговорив про приватизацію.

«Тепер лишається покладатися на власні сили, аби вижити. Приступаємо до приватизації підприємства. До акціонування запрошуємо всіх товаровиробників», – завершив розмову з журналістом директор Бичков.

ПРИВАТИЗАЦІЯ: ПРИХІД ПАЛИЦІ

«Луцький комбінат молочних продуктів» – підприємство з такою назвою у формі відкритого акціонерного товариства було зареєстроване на вулиці Підгаєцькій, 13а в лютому 1996 року.

За інформацією волинських податківців, серед засновників товариства – троє фізосіб і одна юридична особа.

Та якщо про Надію Крисюк, Надію Романюк чи Марію Красун навіть всезнаючий «гугл» не чув майже нічого, то про фірму СП «Мавекс-Л» він може розповісти значно більше.

Увівши цю назву в пошуковій стрічці, одразу ж натрапляємо на відоме серед волинян ім’я – Ігор Петрович Палиця. Саме він, чинний голова Волинської обласної ради, з 1993 до 1999 року був директором цього підприємства, яке займалося нафтовим бізнесом.

Голова Волинської облради Ігор Палиця. З його іменем пов'язана більш ніж 20-річна історія підприємства. Його батько й екс-дружина серед засновників і нині
Голова Волинської облради Ігор Палиця. З його іменем пов'язана більш ніж 20-річна історія підприємства. Його батько й екс-дружина серед засновників і нині


Цікаво, що окрім Ігоря Палиці, при згадці підприємства СП «Мавекс-Л» виринає ще одне відоме прізвище на Волині – Олександр Лазорко. Останній, як сказано в досьє видання «Левый берег», до 1999 року займав там посаду заступника директора.

Нині єдиний державний реєстр знаходить дещо видозмінену юридичну особу – ТзОВ «Мавекс-Л» ЛТД, зареєстровану в Луцьку. 50 % власності належить батькові Ігоря Палиці – Петру Яковичу. Другим співвласником є ТзОВ «Севен Севенті Петроліум» з дніпровською пропискою, яку ЗМІ пов’язують з оточенням Ігоря Коломойського. Із жовтня 2012 року фірма перебуває в стані припинення.

НОВІ ВЛАСНИКИ – НОВІ ПОКУПКИ…НОВІ ПРОБЛЕМИ

Вже через рік після створення акціонерного товариства в місцевій пресі розповідали про успіхи на заводі: запустили нову лінію розливу й пакування молока, анонсували купівлю автомата із «запаювання» стаканчиків для йогурту.

Крім того, власники підприємства взяли 410 тисяч гривень кредиту (за курсом на 1 січня 1997 року – майже 217 тисяч доларів, – авт.) у Волинському відділенні Державного інноваційного фонду. За ці кошти придбали фінську лінію для розливу молокопродукції та чеську лінію для фасування йогуртів й сирних десертів.

Витяг з газети. На заводі відкрили нову лінію
Витяг з газети. На заводі відкрили нову лінію


Але щастя тривало недовго. В одному з інтерв’ю керівник Олег Бичков почав скаржитися на відсутність підтримки з боку держави, суттєве зменшення розливу молока і борги, які їм не повертають.

А під час розмови з журналістом у липні 1998 року він заявив: «Ми поки що тримаємося на плаву». Керівник заводу нарікав на відсутність оборотних коштів та ринкові відносини.

«От і виходить, що без тих капіталістів, яких ми ще вчора обзивали різними негарними словами, нам і кроку не ступити. Бо економіка скрізь є економіка, вона тримається на взаємній вигоді а не на революційних лозунгах і гаслах», – зауважив Олег Бичков.

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ: ПОЯВА СТАРОГО «ЛЮБАРТА»

Лютий 1999 року став черговим переломним моментом в історії підприємства. Тоді акціонери вирішили кардинально все змінити.

Обрали нового голову правління, який нарікав на помилки попередніх керівників і дивувався: «як могло так статися, що підприємство, яке виробляє необхідну для людей продукцію, реалізує її за «живі гроші», працювало зі збитками».

Як писали в травневому випуску газети «Луцький замок», молокозавод в числі 9-ти українських підприємств залучили до проекту реструктуризації, ініціатором якого в Україні було дочірнє підприємство аудиторської фірми «KPMG» – «Barents Group LLC».

У тому ж номері газети (знову ж наголосимо на даті виходу: 27 травня) з’явився ще один матеріал про завод, написаний в іншій тональності. У ньому розповідали про успіхи підприємства, очевидно, вже після «оздоровлення». Заслуги приписували приватно-виробничо-комерційній фірмі «Техагросервіс», яку очолював відомий на Волині бізнесмен Степан Москвич.

Степан Москвич, до речі, балотувався на мерських виборах у Луцьку в 2015 році
Степан Москвич, до речі, балотувався на мерських виборах у Луцьку в 2015 році


Цікавий момент: автор публікації зазначив, що фірма «Техагросервіс» орендує потужності комбінату і «розгрібається» в непростих умовах, які дісталися у спадщину від попереднього керівництва.

Проте за інформацією податківців, підприємство Степана Овсійовича вже з 24 березня, за два місяці до виходу матеріалу, було не орендарем, а повноправним співзасновником новоствореної юридичної особи ТзОВ «Торговий дім «Любарт». Фірми, яка замінила ВАТ «Луцький комбінат молочних продуктів». Іншим співвласником став Петро Палиця.

Впродовж наступних трьох років на молокозаводі двічі змінювалися співзасновники: у 2000 році «Техагросервіс» замінив Валерій Юхимович Жуковицький, а у 2002 році на його місце прийшла Оксана Василівна Палиця. Отож, від того часу і по цей день співвласниками «Торгового дому «Любарт» є батько та дружина Ігоря Палиці (як заявив голова облради – колишня, – авт.).

ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ «ЛЮБАРТА»

В перші роки XXI століття луцький молокозавод показува непогані результати. Як свідчить статистика, з 2000 року ТД «Любарт» невпинно нарощував виробництво та закупівлю молока. Це дало йому змогу закріпитися у п’ятірці найпотужніших молокозаводів на Волині після ковельського, рожищенського, горохівського і володимир-волинського.

На початку XXI століття Любарт досить міцно стояв на ногах
На початку XXI століття Любарт досить міцно стояв на ногах


Зі сторінок газет представники «Любарта» розповідали про нове обладнання й холодильні камери. На підприємстві працювало 200 чоловік, переробляли 100 тонн молока за добу та випускали 43 види продукції.

В липні 2002 року луцький молокозавод очолив львів’янин Богдан Барадний, наближений до згаданого вже Олександра Лазорка. Нині він, до речі, є головою правління «Нафтопереробного комплексу – Галичина», яким з 2006 до 2009 року керував Лазорко.

Та ще в ролі директора ТД «Любарт» у 2003 році Барадний розповідав: у реконструкцію цеху заводу було вкладено понад 5 мільйонів гривень (за тодішнім курсом – близько 940 тисяч доларів).


Корпоративний герой – Любарт
Корпоративний герой – Любарт

І продукція
І продукція


Однак, ні нове керівництво, ні фінансові вливання так і не змогли врятувати підприємство.

Як писали в газеті «Віче», вже навесні 2005 року у підприємства почалися проблеми: зростали борги і невиплачені кошти за молоко. Адміністрація змушена була брати кредит.

А восени завод опинився на межі банкрутства. За різними даними, було звільнено орієнтовно 100-140 працівників. В листопаді «Любарт» припинив закупівлю молока і був законсервований.

За інформацією видання «Волинь-нова», станом на 26 жовтня завод заборгував 1 мільйон 236 тисяч гривень за здане молоко.

А навесні наступного року підприємство кардинально змінило напрямок руху. «Молочна» робота залишилася в минулому.

Тільки от чи розквитався «Любарт» зі своїми боргами?

«Питання ви ставите правильні», – отримали ми відповідь від одного підприємця, який постачав молоко на луцький завод. Щоправда, пригадати про якісь борги він не зміг, покликаючись на те, що відтоді минуло багато часу. Бути названим в матеріалі він теж не забажав.

Але нинішній перший заступник Луцького міського голови Григорій Недопад, який з 2003 до 2012 року пройшов шлях від старшого комірника складу до заступника директора ТД «Любарт», запевняє: банкрутства не було і з боргами розрахувалися.

«Торговим домом «Любарт» зі всіма боргами по сировині було розраховано. Перепрофілювалося тільки через те, що ділянка велика, треба було сплачувати орендну плату. Були виробничі площі, які перепрофілювали під складські, морозильні приміщення», – зауважив Григорій Недопад.

До слова, як зазначав Ігор Палиця, зам луцького мера є його родичем.

Григорій Недопад пропрацював на заводі більше 8 років
Григорій Недопад пропрацював на заводі більше 8 років


ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ

Нині юридична особа «Торговий дім «Любарт» продовжує жити. Тільки от з 10 травня 2006 року підприємство почало кардинально переорієнтовуватися.

Молочне життя заводу залишилося позаду. Обладнання, зі слів Григорія Недопада, «найсучасніше, яке тільки можна було», продали «Яготинському маслозаводу».

Нині основний вид діяльності ТД «Любарт» – надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Досі фірма володіє всім майном, розміщеним на площі більше 5 гектарів.

Витяг з публічної кадастрової карти України
Витяг з публічної кадастрової карти України

Так сьогодні виглядає адміністративний корпус на території ТД «Любарт»
Так сьогодні виглядає адміністративний корпус на території ТД «Любарт»


Вдалося поспілкуватися з нинішнім керівником підприємства – Богданом Супруном. Він, до слова, з квітня 2016-го до 20 квітня 2017 року займав посаду голови наглядової ради ПАТ «ЕНКО», що на вулиці Електроапаратній, 3 в Луцьку. Майже 76 % акцій цього товариства станом на 2017 рік належить Торговому дому «Любарт».

Богдан Федорович зізнається: чому завод перестав працювати, йому достеменно не відомо. Мовляв, треба попереднього керівництва питати.

«Попередній керівник – це був Барадний, він зі Львова. Львівські хлопці тут керували», – каже керівник.

Як зауважує Богдан Супрун, попросили зберегти підприємство. Щоб не розграбували, не розвалили. Профіль роботи вирішили змінити і зорієнтуватися на оренді.

«Пристосовуємося до умов виживання. Було декілька холодильних камер. Це ми зберегли. І навпаки зараз нарощуємо. Спеціалізація така, як зберігання продуктів харчування», – каже підприємець.

Таблички в приміщенні на Підгаєцькій, 13а свідчать про те, що там працює близько десятка підприємств. Чимало з них спеціалізується саме на молочній сфері. Одне з найвідоміших – тернопільська «Молокія», яка зберігає свою продукцію на складах ТД «Любарт».

Табличка в приміщенні на Підгаєцькій, 13а
Табличка в приміщенні на Підгаєцькій, 13а


ЧОМУ «ЛЮБАРТ» НЕ СТАВ МОЛОЧНИКОМ?

Сьогодні, більше ніж через 10 років після краху Луцького молокозаводу, складно чітко сказати, що стало цьому причиною. А те, що завод вже понад 20 років знаходиться в приватних руках, теж не сприяє пошуку істини.

Однак все сказане вище наштовхує на три версії, які потенційно могли призвести до фінансових труднощів ТД «Любарт».

Перша версія. Несприятливе економічне становище для молочної промисловості.

Волинські чиновники та підприємці з року в рік нарікають на фактори, які «буксують» розвиток молокопереробної галузі: складне економічне становище, відсутність ефективних державних програм підтримки, низькі ціни на молочну продукцію, низькі закупівельні ціни, скорочення поголів’я корів.

Невпинну тенденцію зменшення худоби на Волині і, як наслідок, надоїв підтверджує і статистика.




Якими б переконливими не здавалися ці аргументи, однозначно списати на них падіння «Любарта» не можна.

Директор департаменту АПК Волинської ОДА Юрій Горбенко каже: хоча деякі підприємства закрилися, натомість 3-4 роки тому запрацював молокозавод в Угринові, який переробляє молоко.

На його думку, нині на Волині не існує проблем з переробкою завдяки серйозній конкуренції на ринку. В області, до прикладу, заготовляє молоко 14 молокопереробних підприємств.

Заступник директора департаменту Юрій Юрченко додає, що рівень заготівлі молока на Волині достатній: при нормі споживання 360 тисяч тонн минулоріч виробили значно більше – понад 460 тисяч тонн молока. Такі надої, на думку чиновника, забезпечують сучасні технології, які активніше починають використовувати сільськогосподарські підприємства.

Ставку на виробництво молока сьогодні вирішує робити й волинський бізнес. Так, директор ПОСП «Ім. Івана Франка» Олег Тарарай в інтерв’ю для видання Kurkul.com розповідав про будівництво молочного комплексу і намір вирощувати 4 тисячі поголів’я корів. Це при тому, що наразі підприємство спеціалізується на рослинництві.

Друга версія. Завод «додушили».

Думка про те, що луцькому молокозаводу поставили підніжку сильніші конкуренти вигулькнула ще в публікації газети «Віче» за 2005 рік.

«В той час взагалі було неможливо робити. Адже «Ковельмолоко», яке тоді дуже потужно стояло в Ковелі, підняло ціну на високий рівень для молока, як на той час. І з утриманням такої кількості людей було невигідно працювати. Ми йшли на оптимізацію виробництва. Люди звернулися до міського голови, покійного вже нині пана Кривицького. Він почав казати, що не дасть людей звільняти. Врешті, це призвело до того, що в тих неконкурентних умовах підприємство перестало функціонувати», – розповідає нинішній зам мера Григорій Недопад.

Третя версія. Недолугий менеджмент.

«Більшість сходиться на версії, що підприємство зійшло з дистанції через недолугий менеджмент», – писали в газеті «Віче» у 2005 році.

В публікації навели цитату «одного з обласних чиновників, який не захотів офіційно фігурувати у пресі»: «Подумайте, як може працювати підприємство, директор якого приїздить на роботу аж зі Львова? Буде у нього час займатися так, як належить, виробничими проблемами? Але власники «Любарта», яких ми достеменно так і не знаємо, чомусь призначили саме цю людину».

Така теза, звісно, має право на існування. Проте конкретних фактів, які би підтвердили її, знайти так і не вдалося. Такий аргумент швидше нагадує спробу скинути відповідальність:

– Чому завод закрився?

– Та таке… недолугий менеджмент був.

– Ага, зрозуміло!


Як тоді пояснити, що директор зі Львова, який за три роки успішно «завалив» підприємство з двома сотнями працівників, нині вже близько 8 років очолює нафтопереробний комплекс, в штаті якого майже 1 тисяча робітників?

***

Чому єдиний в Луцьку молокозавод не встояв? Достеменно пояснити це сьогодні навряд чи вдасться: надто багато чинників слід врахувати, надто багато інформації залишається за сімома замками.

Але з впевненістю можна сказати: місто й область втратили міцного виробника, який робив якісну продукцію, давав робочі місця і збагачував місцевий бюджет.

І якщо в далекому 1430-му королі та володарі всієї Європи хитрощами не змогли випитати у старого Любарта секрети волинського молока, то сьогодні вони й задарма стали нікому не потрібними.

P.s. Чи не забагато в житті заводу було «недолугих менеджерів»?

Василь Бідун (для "Волинь24")
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
3

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Првльна відповідь: так треба було
Відповісти
Дуже хороша продукція була колись у заводу "Любарт"! Пам'ятаємо, любимо, сумуємо... Прикро, що своє, луцьке, "втопили", щоб тепер купувати різні там "Галичину" та "Яготинське" тощо. Дуже прикро. Хоч плач...
Відповісти
Спочатку ті *менеджери* були на молокозаводі, зараз в обласній і міській радах. Виходить, що банкрутство чекає і ради, а може воно вже і настало? Де жиди - там руїни.
Відповісти
Із написаного і так все зрозуміло, що причетний до цього сам Палиця.
Набрали кредитів, які розбазарили на власні потреби і вклали у фірми які сьогодні процвітають. А людей розвели конкретно, особливо тих хто здавав молоко.


Відповісти
Торговий дім " Любарт" володіє 99,9% акцій " Єнко". Звідки взявся цей процент , як у людей не викуповлювались акції , не зрозуміло чому в " Приват банку " неможливо добитись інформаціїї про наявність їх на ліцензійному рохунку. В наглядовій раді немає представника акціонерів , не власників основного пакету акцій!!!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».