«Прикро, що деякі люди зверхньо ставляться до військових напідпитку», - волинський капелан

2
1
«Прикро, що деякі люди зверхньо ставляться до військових напідпитку», - волинський капелан
Військовий капелан з Волині Юрій Глова розповів про своє перебування в зоні АТО, прохання військових, пиятику воїнів та чому їх не варто за це зневажати, а також дива, які творить молитва.

Про це повідомляє Володимирмедіа.

На відміну від перших добровольців священиків Волинської єпархії, котрі обрали шлях капеланства два роки тому, ієрей Юрій Глова долучився до їхнього складу лише у цьому році, після призначення штатним військовим капеланом Володимир-Волинської 14 ОМБр.

Зізнається, побувавши «там», багато чого переосмислив, і по-іншому почав сприймати життя, оскільки цінності змінилися. І не тільки у нього, а й у тих, хто зі зброєю в руках захищає мир і спокій держави. Бо коли живеш в екстремальних умовах, і дякуєш Богу за кожен прожитий день, лише тоді розумієш справжню ціну життя.

До того, як стати священиком, лучанин отець Юрій Глова закінчив Рівненський інститут культури, де здобув професію – диригент хору. Після його закінчення працював у Волинській філармонії, був учасником академічного хору. Паралельно відвідував храм «Ікони Хомської Божої Матері», де співав у церковному хорі. Саме звідти розпочався його шлях духовенства, і у 2010 році він став священиком.

– Вперше потрапив на схід влітку цього року, після того, як мене призначили штатним капеланом бригади, – розповідає отець Юрій. – Звичайно, протягом трьох років ведення бойових дій, побут, умови та забезпечення там налагодились, і на відміну від моїх колег-священиків, я приїхав не на порожнє місце. Однак доводилось чимало їздити по підрозділах, і проводити богослужіння та інші церковні обряди. Для цих потреб слугували намети, кімнати у будинках, або просто молились на вулиці.

Пригадую, як одного разу до мене підійшла дівчина-військовослужбовець і попросила повінчати їх з нареченим. Чесно кажучи, я був здивований, і водночас вражений її проханням, бо ніхто до того не звертався з подібним. Адже більшість жінок прагнуть одягнути у цей день білу сукню і відсвяткувати у ресторані. Та аж ніяк не за кілька метрів від ворожого блокпоста, і у камуфляжі.

Розповідаючи про службу на сході, капелан зізнається, пробувши там кілька місяців, починаєш звикати до польових та екстремальних умов, і вже не звертаєш уваги на вибухи, які чутися за кілька кілометрів, навіть забуваєш про те, що десь там за тобою може стежити снайпер, коли знаходишся на лінії розмежування. І для нього не має різниці, хто ти: військовий чи священик. Адже на війні капелани ходять у камуфляжі, тож розрізнити їх від солдатів непросто. Єдине, чого бракувало, – рідних. Та коли їхав додому, хотілося повернутися назад. Каже, починав сумувати за побратимами, які залишились на тому боці.

– Там зовсім інше життя, інші цінності, – продовжує розповідати отець Юрій. – І далеко не матеріальні переважають, як на мирній території, де головною проблемою, скажімо, є перевезення цигарок через кордон, або ввезення машини на литовських номерах. Прикро спостерігати, як деякі люди зверхньо ставляться до військових, коли помічають їх напідпитку. Я не виправдовую хлопців, але у певній мірі їх можна зрозуміти. Пробувши довгий час у непростих умовах, коли кожен день може бути останнім, дехто намагається якось зняти цю напругу. На жаль, єдиним виходом бачить чарку. Але це не означає, що вони пияки, і варті неповаги.

Не треба забувати, що завдяки їм ми засинаємо і прокидаємось під мирним небом. Я б радив тим, хто так думає, поїхати хоча б на два дні на схід і побути в окопах разом з ними. Впевнений, що думки їхні тоді змінилися, і цінності теж.

Розповідаючи про місцевих мешканців, з якими доводилось спілкуватись, священик говорить, що чимало стали прихильниками України. Але це невеликий відсоток, бо більшість східняків сподіваються на підтримку Росії. Навіть попри те, що її отримують від наших військових, котрі діляться усім чим можуть. Вже не говорячи про пенсії, які платить їм держава. Щодо духовного життя, у деяких населених пунктах навіть церкви нема. Отець Юрій говорить, що в одному селі волонтери збудували невеличку капличку, згодом туди прийшли жінки і створили невеличкий церковний хор.

Про те, що на війні трапляються випадки, коли віра рятує життя бійців, доводиться чути від них самих. Отець Юрій розповідає, що молитва і благословення допомогли у ремонті техніки. Якось він проходив повз військового, котрий крутив гайки під машиною. Дивлячись, як хлопець мордується, поцікавився, що трапилось? І той зізнався, що три дні не може завести авто. Капелан помолився і благословив техніку, і та… запрацювала.

– Молитва творить дива, потрібно лише щиро вірити, – говорить отець Юрій. – Але не варто забувати, що люди різні, і серед них є ті, які сповідують не тільки християнську релігію, є й ті, які взагалі, не вірять ні в що. На сході я зустрічав таких, але не переконував ні в чому, вважаю, кожен має зробити власний вибір, і збагнути, чого він прагне.

Поки бригада перебуває на місці дислокації, капелан з допомогою військових наводить лад у капличці, котра знаходиться на території. Каже, з часом може вдасться розширити її, але зараз це питання не на часі. Бо триває війна, і підрозділ може у будь-який момент вирушити на полігон або на схід, тому з цим доведеться зачекати. А поки у ній проходять богослужіння, на які хоч і небагато, але все приходять бійці, які на власному досвіді переконались у тому, що віра і молитва творять дива.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Це невиправдовує пиятику.
Відповісти
Так може краще б піп алкотні за пянки медальки роздавав а не писав тут всяку лобуду...
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».