«Терористи»-хитруни, чому мед гіркий та інші секрети Волинського музею бджільництва

0
0
«Терористи»-хитруни, чому мед гіркий та інші секрети Волинського музею бджільництва
Просто на вуликах стоять пластикові баночки з фарбами. Між вуликами сидять підлітки, зосереджено малюють. В декого на полотнах вже вимальовуються пасіка, навколишній пейзаж та звичайна на вигляд сільська хатинка.

Це учні Волинського коледжу культури і мистецтв імені І.Ф Стравінського приїхали на урок у напрочуд цікаве місце – єдиний на Волині музей бджільництва. Відвідувачів зустрічає оригінальний, в людський зріст пам’ятник бджілці-трудівниці. На приміщенні – табличка: «Клуб-музей історії села Баїв та Волинського бджільництва».

БУВ СІЛЬСЬКИМ КЛУБОМ, СТАВ МУЗЕЄМ БДЖІЛ

Дуплянка 1805 року, пристрій для витягування бджолиної отрути, знамена бортників (пасічників часів Київської Русі) – одні із найцікавіших експонатів музею Волинського бджільництва.

«Я давно носився з цією ідеєю, ходив до посадовців, щоб виділили якесь приміщення під музей. Але в місті таке приміщення було важко знайти, адже навіть не сплачуючи орендної плати, за комунальні послуги довелося б платити такі гроші, що музей би не окупився», - розповідає ініціатор створення музею, волинський пасічник Володимир Дмитрук.

 Володимир Дмитрук
Володимир Дмитрук

Довелося шукати місце у навколишніх селах. Врешті пригледіли закинутий сільський клуб в Баєві. Будівлю вже мали зносити, але волинські пасічники вмовили сільського голову віддати під музей. Своїми силами зробили ремонт, почали наповнювати експонатами.

Директором музею став Іван Душак – пасічник та колишній завідувач цього ж таки клубу.

Врешті тут відкрили два відділи – музей села з різними старожитностями та інший, присвячений бджільництву.

У першій кімнатці – рушники, веретена та «ложки, щоб мед їсти», – сміється Дмитрук вказуючи на лопати, якими колись вкладали хліб у піч.

Старожитності Баєва
Старожитності Баєва

«Ложки, щоб мед їсти», - Дмитрук.
«Ложки, щоб мед їсти», - Дмитрук.


Другий зал великий – тут у клубі раніше був кінотеатр. Стіни завішані – стендами з інформацією про відомих пасічників та їх цитатами, фотокартками волинських бджолярів та зображеннями їх знарядь праці. Між стендами – знамена бортників часів Київської Русі: виготовлені “під старовину” дерев’яні дощечки з загадковими символами.

У шафках продукти бджільництва – аналоги перших екземплярів питних медів, прополіс та медова косметика.

Попід стінами – найцінніші екземпляри: дуплянка 1805 року, пристрій для ловлі рою, пристрій для добування бджолиної отрути, медогонки. Під стелею – рамки з бджолиними стільниками.

На чільному місці – стіл з двома величезними фоліантами з фото – історією Волинського братства бджолярів та історією волинського бджільництва.

Дуплянка 1805 року
Дуплянка 1805 року



ГІРКИЙ МЕД ТА ГУРТОК ДЛЯ ЮНИХ ПАСІЧНИКІВ

Тут не лише проводять екскурсії – тут виховують маленьких бджолярів. З весни діє гурток, у якому двічі на тиждень займаються школярі з Баєва та Городища.

Навчає дітей сам Дмитрук разом із директором музею Іваном Душаком. Перший розповідає теорію, другий вчить працювати з вуликом.
Шукав вихованців директор музею в місцевих школах. Спочатку пасічниками захотіли бути близько 30 діток.

«А потім: «мене мама не пустила!» То врешті прийшло тільки 17. Знаєте, як то діти – думали, що прийдуть і відразу будуть їсти мед. Я їм казав – мед гіркий. А вони зі мною сперечалися: «солодкий»! А тепер діти, яких ми вчимо, знають – мед гіркий, бо дуже тяжко його добувати. Але зараз залишилося лише сім – тих, хто серйозно налаштований та справді цікавиться бджільництвом», - сміється Душак.

Навчають дітлахів зрозумілими термінами – спочатку рій називають сім’єю бджіл, а матку та трутнів – мамою та татком.

«Зараз вже бджоли можуть в дітей по руках ходити – вони знають, яку бджолу взяти і як, які жалять, а які ні. Дехто бере їх в школу і каже: «або ставите 12 балів, або пущу на вас бджіл». А бере трутня – жала ж в нього нема. Люди не знають, а діти вже грамотні», - ділиться кумедними історіями про вихованців директор музею.

Іван Душак
Іван Душак


За приміщенням клубу-музею – показова пасіка. Тут діти можуть побачити вулики, в багатьох з них справді живуть бджоли.

* * *

«Бджола живе, в середньому, 35 днів, людина – 75 років. Але життя людського не вистачає, щоб вивчити бджолу», - роздумує Володимир Дмитрук.

І справді, після відвідин такого місця на душі робиться якось по-особливому спокійно. Хочеться бути ближче до природи – вміти брати до рук бджіл, хазяйнувати на пасіці, а восени – пити запашний чай із медом.

Ольга ВІРУК



Іван Душак та Володимир Дмитрук
Іван Душак та Володимир Дмитрук



Іван Душак та Володимир Дмитрук
Іван Душак та Володимир Дмитрук






Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».