Драма з луцького райкому: кинув партквиток на стіл – і пішов на зону

6
0
Драма з луцького райкому: кинув партквиток на стіл – і пішов на зону
Партійний квиток він тепер називає ганчіркою. Дослівно – «тряпкою». Мільйонам він був перепусткою у добротне життя, йому – став квитком на зону.

Із дипломатом у руках лучанин Валерій Ярмак укотре переступає поріг редакції. Потертий піджак. Окуляри. Живе один. Обідає в терцентрі. Приніс жменьку рясно списаних аркушів паперу. Мало не на кожному спробував сформулювати те, що хоче сказати світу. Поки живий.

«Мені 77-й рік. І я не хочу вмирати з клеймом злодія, якого я не заробив, а тільки за те, що я кинув у рило партійний квиток першому секретареві райкому партії», – каже.


«ГАНЧІРКА» І ПЕРШИЙ СЕКРЕТАР

Лучанин Валерій Ярмак каже, що не хоче вмирати злодієм
Лучанин Валерій Ярмак каже, що не хоче вмирати злодієм


Валерій Ярмак мав би стати рядовим трудягою часів СРСР: із перспективами і «червоним квитком» у кишені. Виконроб звичайного луцького асфальтного заводу. Мав би… Якби не випадок.

«Нє-є-єт, мілая. Я не лучанин. Я – чєрніговскій…» – починає важку для нього розмову. Бере цигарку.

Усе у житті Валерія Миколайовича ДО цієї історії – буденно. Юність і мрії стати пілотом. Не склалося. Далі – навчання і робота в Луцьку. Нормальна зарплата. Жінки. Файний, статечний такий «громадянин Союзу Совєтських» – на світлинах 60-х років. Але принциповий. І саме ця принциповість якось далася взнаки. Типова ситуація: конфлікт на асфальтному заводі, що тоді, наприкінці 70-х років, був за Луцьком у районі Гнідави.

Доручили Ярмаку механізувати обладнання для подачі смоли. Довірили – взявся.

«Треба був гвинт із лівою різьбою – пішов до токаря. Він: «Нема!» Я йому: «Піди знайди!» А я трошки по-кацапськи розмовляв. Я й зараз так. Він подумав, що я кацап. Підходить до мене і каже: «Де вас, кацапів, набралося?!» А я йому на те: «Так приїхав таких сволочей, як ти, давити». А він мені – ра-а-аз, і в морду плюнув. От що б ти зробила, доцю? От-от… І я вдарив його. Вдарив – і пішов», – згадує чоловік.

Уже наступного ранку виконробові доповіли: токар подався у прокуратуру.

«Що ти натворив? Ти не маєш права рабочєго вдарити!» – того ж дня гримав кулаком по столі прокурор.

Згодом скаргу токаря зібралися розглянути в Луцькому райкомі КПУ. І Ярмака – на парткомісію. Першим секретарем тоді був Петро Маховиков. Один із тих партдіячів, про якого й досі згадують «незлим тихим». А Валерій Ярмак то й взагалі епітетів не шкодує.
Правда, на парткомісію Валерій Миколайович не встиг: засідання провели без нього.

А далі – партбюро. Він ішов у райком і думав: «То комуністу, значить, плювати в морду можна?!» Сів за довжелезний стіл. В одному кінці – він, в іншому – перший секретар, з боків – інші члени бюро.

«Партквиток є?» – спитав найперше Маховиков.

«Пожалуйста», – мовив Ярмак і запустив документ через весь стіл. А стіл слизький… Той миттю опинився під ліктем секретаря. А потім – на підлозі. Нахилився Маховиком, підняв увінчаний гербом СРСР квиток, обтрусив порох, глянув поверх стола…

Але Ярмака перед собою вже не побачив. Він пішов, гримнувши дверима перед спантеличеними партійними чинушами.

ДАЛИ ШІСТЬ РОКІВ І КОНФІСКУВАЛИ ГОДИННИК З ОБРУЧКОЮ


На асфальтному заводі у 70-х ще у статусі чесного виконроба
На асфальтному заводі у 70-х ще у статусі чесного виконроба


Віталій Ярмак уже й роботу змінив, коли раптом дізнався, що просто так йому історія з партквитком не мине.

«Спершу вчепилися і судили за аліменти. На рік. Такий нєгодяй я, а відпустили по УДО (умовно-дострокове звільнення – О.Л.). Але ж бачу, щось не те… Стали клєїти нове дєло. Маховиков дізнався, що я працював у СПМК-562, відповідав за асфальт», – згадує.

Так і з’явився на світ той самий вирок «ім’ям Української Радянської Соціалістичної Республіки» від 30 листопада 1979 року, який чоловік нині тримає в руках.

Чорним по білому там написано: «Суд вважає доведеною вину Ярмака за ст.172 КК УРСР. За час роботи виконробом асфальтного заводу Луцької СПМК-562 Ярмак систематично з корисливих мотивів в офіційні документи вносив завідомо неправдиві відомості, складав фіктивні трудові погодження, фіктивні заяви про прийом на роботу вигаданих осіб…»

І пісок приймав без ваги (хоч на заводі, каже він, і не було ваги). І солярку крав. І гроші привласнював… Сьогодні Валерій Ярмак спростовує всі звинувачення. Не його біда, що на заводі був безлад.

«Це все «грязь». Билі нєсколько случаєв. Але ти прочитай: все Ярмак і Ярмак, і Ярмак… Мнє пріходілось нарушать. Це завжди було один раз на рік. Бо коли закінчувалася солярка, я мусив їхати по колгоспах і просити у них», – каже він. Там «порядки» знали, і солярку виконробові давали. А щоб її привезти, Валерій Ярмак їхав на нафтобазу і так само силою «народної дипломатії» випрошував бензовози…

Запевняє: не «згрішив» навіть на карбованець. Мовляв, поставлене партією завдання слідчі виконали на відмінно: «накопали» на нахабного виконроба, який проявив неповагу до партквитка, аж на… шість літ. З майна, йдеться у тексті вироку, конфіскували в Ярмака навіть обручку і годинник «Чайка».

За ґратами Валерію Ярмаку довго бути не довелося. Там, на зоні в Крижопільському районі Вінничини, особливо небезпечного злочинця у виконробі не помітили. Натомість оцінили його людські та організаторські здібності. Вийшов «на хімію», працював на будівництві й навіть із зони ходив у… відпустки.

Але за час ув’язнення втратив дружину. Та захворіла і померла…

…І «СПИСОК СВОЛОЧЕЙ»


З архвів колишнього комуніста...
З архвів колишнього комуніста...


Вже після цієї історії Ярмак жив і довго працював у Луцьку. Всі ці роки жевріло у ньому сподівання якось таки довести, що він – «не подлєц». У старості, коли лишився сам на сам із думками та спогадами, вирішив, що таки підніме справу нагору. Та вона настільки давня, що вже давно знищена.

Десятки листів у різні інстанції – і Ярмаку вдалося отримати копію вироку суду.

Він читав його з ручкою в руках. На полях кількох десятків сторінок – його промовисті знаки питання та коментарі. «Скоти!???» «Аферисти!» «Шпаргалка екзекуторов»… Та ще багато емоційних визначень у бік системи, що судила Валерія Ярмака.

У його папці з документами, старими фотографіями та копією судового вироку знаходжу дивний папірець . Ретельно виведені букви. Під заголовком «Список сволочей» – рядочок прізвищ…

Через багато років після того, які він вийшов із зони, роздобувши вирок «на руки», Валерій Ярмак нічого нового про компартійну систему для себе не відкрив. А от про людей, з якими трудився поруч, – навпаки. Дехто з них досі живий-здоровий.

Їм, а головне тим, хто знає Ярмака, і найперше самому собі йому хочеться сказати, що найменшого гріха на роботі не мав. І сидів ні за що. Хіба за партквиток, який так промовисто пролетів довжелезним лакованим столом просто під лікоть першому секретареві.

«Цю сволоту, яка мене зробила вором, покарати, а мені вернути мою честь і совість та моральні іздєржкі», – чіткими літерами вивів на титульній стороні свого вироку 77-річний Валерій Ярмак. Проста собі «радянська людина», яка мимоволі втрапила під «радянські жорна» і не знайшла в собі сили це зрозуміти і пробачити.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.

Теги: статті, КПУ
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
0

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
дуже крута історія. шо тоді робилося...
Відповісти
Поведінка токаря на той час була мало не героіічна,на той час за таке можна було загриміти в місця не дуже віддалені років на надцчть...
Відповісти
Я жив у ті часи, носив партквиток (тримав у сейфі), мав посаду, хорошу освіту, тому до стилю життя і вчинків Ярмака можу підходити з різних сторін. Він і правий, і не правий. Мені його шкода і я, водночас, з презирством розцінюю його вчинок. Але про це не варто: що не людина – то характер. Я про «партійні» стосунки. Справа в тому, що тоді існувала і була при владі одна партія. Її треба було шанувати, хвалити і триматись. Дисципліна була сувора. Такі речі, які зробив цей чоловік, не прощались. Панувало сталінське гасло: «Була б людина, а стаття знайдеться». Сьогодні існує 200 партій. Їх можна міняти двічі на тиждень. А можна створити свою партію – з трьох чоловік. І можна плювати лідеру в обличчя: від витре плювок і... І нічого. Як ніби так і треба. Усе в наших руках. Виконроб-комуніст плюнув в обличчя робітнику. Він забув, що гегемоном КПРС був пролетаріат. Тобто – робітничий клас. Так було задумано Володимиром Леніним (Ульяновим). Люди робітничих професій складали не менше 60% членів партії. І тут, раптом, комуніст принизив робітника… Нонсенс. Висновки робіть самі, а у мене через багато років свій висновок. Карл Маркс в «КАПІТАЛІ» помилився в двох речах. Помилка перша: пролетаріат не може бути гегемоном. Токар, конюх, колгоспник, виконроб, слюсар, водій вантажівки… Вони носили партквитки. Без освіти, без знань… І люмпен Ярмак теж носив. Яка може йти мова про «гегемонію»? Помилка друга: в «КАПІТАЛІ» банкір Ротшильд носив з′їдений міллю капелюх і стоптані черевики, зате допомагав бідним. Як сьогодні банкіри «допомагають» бідним, коментарі зайві. «КАПІТАЛ» і сьогодні входить в десятку найрозумніших книг світу лише тому, що в ньому правдиво описаний капіталізм того часу. Передбачити сьогоднішній капіталізм в своїй праці, якій він присвятив 30 років свого життя в читальних залах Лондонської бібліотеки, палкий прихильник і захисник пролетаріату-гегемона не зумів. На жаль...
Відповісти
Якийсь шизік. Для чого оправдовувати те бидло? Засудили за несплату аліментів по закону, і в наш час також засуджують. Привласнював гроші і матеріальні цінності - посадили. До чого тут якийсь райком , секретар, бюро і т. д.
Відповісти
То кого він приїхав "давіть"? - Україномовних українців?
Відповісти
А для чого сайт виклав цей «СПИСОК СВОЛОЧЕЙ»?? Невже це не образа людей? Тут згадано ряд нормальних людей, деяких знаю особисто, як інтелігентних. Не можна писати про правопорушника лише за його показами, за його словами, а не з незалежних джерел (можливо, направили б запит у МВС, щоб там надали точні дані).
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».