Син загинув, дружина пішла в монастир: сповідь волинянина, сім'ю якого зруйнувала війна

5
6
Син загинув, дружина пішла в монастир: сповідь волинянина, сім'ю якого зруйнувала війна
У селі Залізниця Любешівського району є вулиця Івана Пасевича. Її назвали на честь земляка, який поліг три роки тому, закривши своїх побратимів під час обстрілу російськими «Градами».

Щоб не впасти духом, батько бійця Григорій Пасевич допомагає армії як волонтер, – повідомляє "Волинь-нова".



Мама Івана, Олена, після смерті сина прийняла постриг і стала черницею – матушкою Димитрією в жіночому монастирі на Житомирщині.

Дружина десантника Олена з маленькою донькою Марійкою живуть у Львові.

"Мій Іванко з’явився на світ у Володимирі–Волинському, – розповідає Григорій Пасевич і пояснює: – Там моя мама живе й Оленині сестри.

Коли прийшла пора народжувати, жінка поїхала до них, бо треба було кесарів розтин робити. А в нас лікар знайомий, хороший спеціаліст...".

Григорій Пасевич пригадує, як син після дев’яти класів у Залізниці вчився у Володимир-Волинському педколеджі. Згодом випускники садили дерева. Всі вони всохли, тільки два Іванкових клени зосталися й ростуть.

Він з дитинства мріяв бути офіцером, тому й пішов в Академію Сухопутних військ у Львів. Там юнак одружився, народилася донька Машенька, якій у січні буде чотири роки.

"Коли Іванко після ротації знову поїхав воювати на Схід, я був у Білорусі, хотів заробити якусь копійку, щоб допомогти йому купити машину, – розповідає батько. – А він за два тижні до смерті написав моєму молодшому синові, своєму брату Василеві, який тоді вчився у Володимирі: «Переведися у Львів, будеш дивитися за моєю маленькою Машенькою, допомагати моїй дружині, бо я звідси не повернуся». Мені ж Василь нічого про цю есемеску не сказав, а вже потім розповів...Як там було, то тільки Бог знає. Я хотів туди потрапити, де він загинув, але мене не пустили...", - розповідає батько.

Окрім того, військового хотіли похоронити на Личаківському цвинтарі у Львові, – продовжує Григорій Павлович. – Не хочу про це згадувати, як до мене звертався міський голова Андрій Садовий, але нам вдалося переконати невістку Олену. Вона погодилася, й ми забрали Іванка у рідне село – назавжди...".

Григорій розповідає, що син заочно навчався, хотів ще здобути цивільну спеціальність «Інформаційна безпека». Після його смерті прийшло повідомлення, що він успішно закінчив Інститут банківської справи.

У центрі села розташований монумент Героям Небесної сотні та Іванові Пасевичу. Над ним на двох флагштоках український стяг та прапор десантників 80-ї бригади, який привезли бойові побратими з Луганського аеропорту.

Біля підніжжя меморіалу лежить дитяча іграшка...

"Коли приїжджала внучка Машенька, – пояснює Григорій Павлович, – то залишила для татка..."

Довідково:

Іван Пасевич служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, був заступником командира третьої роти. Війна для нього розпочалася у березні 2014-го. Його підрозділ воював під Слов’янськом, потім боронили Луганський аеропорт.

Іван Пасевич загинув 16 серпня 2014 року. При звільненні села Красне Краснодонського району Луганської області – під час обстрілу терористами з реактивних установок «Град» своїм тілом закрив від вибуху двох побратимів, завдяки чому вони залишилися живі. Тоді загинули дев’ять львівських десантників.

Указом Президента України cтарший лейтенант Іван Пасевич нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Рішенням Любешівської районної ради йому присвоєно звання «Почесний громадянин Любешівського району» (посмертно). У Володимир-Волинському педагогічному коледжі йому встановлено пам’ятний меморіальний знак.




Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
6

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
СЛАВА ГЕРОЮ. Хай спочиває мирно...
Відповісти
Важко читати, память...
Відповісти
«Переведися у Львів, будеш дивитися за моєю маленькою Машенькою, допомагати моїй дружині, бо я звідси не повернуся».....і для чого...ради чого...дружина,донька ж.(тільки давайте без сліпого патріотизму!)
Відповісти
Найперш, його ніхто не питався, чи хоче на війну. А на рахунок повідомлення - чи знаєте ви, 11, що деякі люди відчувають, що незабаром помруть? Чи чули про таке? Я чула і спілкувалася з такою, вже померлою людиною. Причому людина була життєрадісна, здорова, померла в дтп. Через те - таке повідомлення брату.
Відповісти
Реально, отак почитаєш, немає слів...
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».