Відомі волиняни розповіли про свої сільські канікули

1
-1
Відомі волиняни розповіли про свої сільські канікули
Літо - пора відпусток, пора відпочинку і для дітей, і для дорослих. Традиційно батьки, які мають родичів у селах, відправляють своїй чад туди на канікули.

Цікаво, чи гостювали в глибинці відомі волинські політики, чиновники, люди культури і науки? Чим вони там займалися? Як розважалися? Дехто ж й узагалі виріс у селі. Чи втратив зв'язок із ним? Чи забув село? Про це пише VIP.

ІГОР ПОЛІЩУК, в.о. Луцького міського голови:

Найбільш яскравим спогадом з дитинства, пов'язаним з українським селом, для мене є поїздка в 1998 році з моїм дідусем на його батьківщину - село Дігори, що в Одеській області. Ці місця просто вразили мене своєю красою, незвичайним розташуванням на мальовничих пагорбах, філософією життя та раціоном харчування мешканців села. Основними продуктами харчування на той час були каші, овочі, фрукти, бринза та медові коржі, що значно відрізняється від звичного для Волині раціону. Пам'ятаю зі спілкування з родичами мого дідуся та іншими мешканцями села, що це були небагаті, але життєрадісні і щасливі люди.

ВОЛОДИМИР КУЧЕР, депутат Волинської облради:

Сам я народився і виріс в селі Малево на Рівненщині. Дитинство і шкільні роки проходили в товаристві друзів серед мальовничих місцевих краєвидів. З малих років турбувався про "братів менших" - котів і собак. Був затятим читачем шкільної бібліотеки. Перші зароблені гроші отримав з власноруч зірваних вишень. Життя дуже насичене різноманітними подіями, тому спогади стикаються - "флешка" форматується.

Проте є ряд цікавих моментів життя, які не забуваються. Це і спроби кермування велосипедом з синцями і гулями, веселі перерви в школі. Ніколи не любив, коли мені нав'язували свою думку чи переконання. Тому відмовився складати клятву піонера. Через півроку той самий директор, який примушував вступати в піонери, вже нав'язував примусово-добровільно вступати в козачата. Я знову відмовився.


ЮРІЙ ХАЗІПОВ, шеф-кухар:


Літо в селі майже не проводив. Був декілька разів. У селі ми гралися в індіанців та ковбоїв. Робили луки та полювали на курей. А ще каталися на конях.

ІВАН МИРКА, директор департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА:

Літом в селі було дуже круто. Це було село Гончий Брід Ковельського району. В мене там був товариш циган Толік. Ми з ним облазили все навкруги: ферми, вагу, склади, корівники, телятники, тік . Не раз приймали роди...тягнули за копита :)

А ще били голубів, варили лапшу по-флотськи з них. Ходили в ліс і на озера. Але найцікавіше було кататися на вершках тополь. Насправді, я дивуюсь зараз, як я взагалі вижив :)

ІРИНА КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат України:

Для мене, міської дитини, будь-яка нагода потрапити в село як інший незнайомий світ завжди була особливою радістю. Могли ми з сестрою поїхати або на Тернопільщину - батьківщину батька, або - Вінниччину - мамину батьківщину. Не в залежності від того, де б ми були, завжди нам відкривався світ пригод і несподіванок. Ліс, поле, річка - все було наше.

Тому з дерева падала, в річці топилася, на конях їздила, городину рвала-цупила... Що як "проізростає" відкривала, дякуючи моїм сільським родичам і друзям. Зараз цей світ спогадів оповитий серпанком елегейності. І в нього завжди тепло і зворушливо повертатися.

ІГОР ГУЗЬ, народний депутат України:

Я жив (і зараз проживаю тут) у Луцьку, вчився у місцевій школі, але завжди на літо приїжджав у село Смідин Старовижівського району до діда та баби. Із величезним задоволенням проводив там час. Ці поїздки чи літні канікули «прищепили» мені гармонію з природою. Зрозуміло: свіже повітря, ставок, стиглі вишні і черешні. Я і зараз там буваю частенько.

Як їздив у Смідин, то робив усе: косив траву, гріб сіно, навіть торф заготовляв. Часто ходив збирати печериці і чорниці. Ми завжди приносили додому повні корзини, бо їх на Поліссі дуже багато.

Крім всього, я цікавився історією, починаючи ще з молодших класів. Пам'ятаю, в бабусі на горі були підручники: історія, географія. І, мабуть, в класі третьому (матір розповідала – Леся Гузь) поліз на гору, ті книжки взяв і за літо прочитав усю історичну літературу.

Але ж і розваг зажди хотілося, як і всім дітям. Пригадую: було мені приблизно 10-12 років. Із друзями вирішили зробити таке собі місце для відпочинку. Домовилися змайструвати лавку біля місцевого ставка, і там ловити рибу. Це ми дуже любили.

Люблю рибалити й досі, і не стільки заради риби, скільки заради самого процесу. Так от, самі знайшли дошки, хтось взяв цвяхи, молоток із дому. Як нам тоді здавалося, лавка вийшла дуже велика, але зараз я розумію, що це не так. Шкода, що до сьогодні вона не збереглася. До речі, раптово з’явилася у мене ідея - встановити таку ж саму лавку і біля сільського ставка. Нехай люди відпочивають й там.


ВІКТОРІЯ ЖУКОВСЬКА, радіоведуча, ведуча фестивалів:

О, матінко! Не була так, щоб аж вже літо в селі. Дитина асфальту і Чорнобиля (яку відправляли по путівках на моря).

В дитинстві канікули якось були в Донецькій області. Згадую ту спеку, потріскану землю, шовковицю, яку їли просто на дереві, ринок, на який треба було о 5 прокидатися з батьками, людей, які попри неділю, вибивали килими і робили усю роботу (що для нас, западенців, було дуже дико і незвично).

Колись, 10-класницею поїхали до родичів у Житомирську область. Ясне діло, пішли на дискотеку (таку справжню сільську дискотеку зі штахетами в бійках і самогонкою). То так страшно було! Мене кілька місцевих бралися провести додому з тих танців. Один із них дівчину заради того кинув (матінко, уявляю, як вона мене проклинала!:). Екстрим-тур запам'ятала надовго.

ТАРАС ЛІТКОВЕЦЬ, науковець:

В дитячі роки мене влітку щороку на кілька тижнів відправляли до бабусі-дідуся в село Любитів Ковельського району. Життя урбанізованої дитини сильно відрізнялось від життя в селі. Вже тоді вражала тиша, смак парного молока, яке доїлось прямо при тобі, вранішній шум не автомобілів, а мичання корів, спів пташок через повністю відкриті вікна, кукрікання півня та ін.

Приємно вражала розміреність та непоспіх життя, спокій сільських мешканців, а відсутність контролю за власною поведінкою з боку батьків та лібералізм бабусі приємно п’янили голову духом свободи. Город бабусі закінчувався великим озером, на якому власне і проводив більшість часу. Любив пасти корів і допомагати доглядати за свійськими тваринами.

А ще знаходити на горищі речі, яким було понад сотню років, в тому числі і читати газети часів Російської імперії початку 20 ст., радянську періодику епохи культу особи Сталіна. Вже тоді я мріяв стати істориком і це було набагато більше ніж просто цікаво. А коли після прочитаного питав в дорослих про якихось "ворогів народу", розкуркулення, бандерівців та ін., то отримував завжди однакову відповідь: "Не задавай дурних питань!"

Вчився в дитинстві доїти корову, але так нічого і не вийшло - молоко не текло, а я все дивувався як це корові не боляче.

МИКОЛА ЯРУЧИК, депутат Луцької міської ради:

Я багато чим займався в селі. Бувало, велосипедом привозив самогон в клуб. Сьогоднішній депутат Юрій Безпятко теж відпочивав у тому клубі, до речі. Пасли корів, ловили рибу… Завжди вели себе мирно, без агресії. А ще ходив на дискотеки, їздив велосипедом.

Любив до 5-6 ранку десь бути, але не вдома. Ходили на шлюз купатися в 3-4 годині ранку. Ми любили також сидіти на мосту. Завжди велика компанія збиралася і там сиділи...

РОМАН РОМАНЮК, очільник Волинської організації партії БПП «Солідарність»

Практично все моє дитинство минуло у селі Торговиця Рівненської області. Ще будучи дитиною, а згодом вже і юнаком, кожні мої канікули, а часто й вихідні, проходили в селі.

Про село маю лише найкращі спогади. Це був час без жодних застережень, обмежень, майже без заборон. Ні з чим не зрівняти ранкові пробіжки босоніж понад річкою, ночівлю під відкритим небом на сіні, а вранці замість будильника – спів птахів чи аромат бабусиних смаколиків. Ніколи не забуду і ні з чим не сплутаю смак її пирогів, спечених у печі. Ці сільські пироги, в які вкладені емоції, душа і любов бабусі – просто розкіш.

До речі, моє село оточене двома річками та лісами. Тут просто неймовірна природа і чудове повітря, напитися яким неможливо. Дуже любив рибалити. Влітку практично ріс на річці. Це чи не найкращий релакс у селі. Не раз у дитинстві щастило ласувати малиною та суницею із місцевих лісів. Зібрані власноруч, ягоди здавалися ще смачнішими, ніж із бабусиного кошика. Змалку дуже любив кататися верхи на конях: їдеш верхи, з трави вибігає заєць, а ти підіймаєшся і чимдуж наздоганяєш його конем. Емоцій неможливо передати…

Звичайно, в підлітковому віці проводив дещо інше, вже юнацьке, дозвілля. З’явилися нові друзі, захоплення, розваги. Хоча, рибалити люблю й досі, не відмовляюся проїхатися верхи, як для цього випадає нагода.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
-1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Які вони волиняни? Тільки окремі з них Волиняни.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».