«Нам не кредити на проїдання потрібні, а інвестиції у виробництво», - директор «Волиньторфу»

2
7
«Нам не кредити на проїдання потрібні, а інвестиції у виробництво», - директор «Волиньторфу»
Кожного разу, коли підприємство “Волиньторф” падає у поле зору ласих нажитися на державному добрі, за нього горою стають люди, що там працюють. На превеликий подив (якщо зважити на долю багатьох подібних структур в Україні), “Волиньторфу” наразі вдалося не просто встояти перед вітрами “прихватизації”, а й стати сучасним підприємством, спроможним платити гідну зарплату людям та експортувати продукцію.

Майже чотири сотні людей трудиться на двох заводах, що розташовані у Маневицькому районі на Волині. Вони вміють демонструвати командний дух не тільки у роботі. А й коли треба, стати стіною на дорозі до розбазарювання ні, далеко не їхнього добра, всього-на-всього - того підприємства, що дає їм роботу.

Для села такі робочі місця - рідкість. Для поліського району, більшість із земель якого облогує ще з часів розвалу СССР, життєздатний платник податків до бюджету - особливо цінний. ДП “Волиньторф” - нині найпотужніше підприємство в Україні із тих все ще діючих в Україні. З тих трьох, що вижили. Бо інші - давно вже чи-то перекочували в інші форми власності, чи-то взагалі канули в Лету.

Біля керма - Іван Киричик. Нинішнього директора колектив відстоював не на одному непроплаченому мітингу (що - теж рідкість) і таки повернув у крісло. Керівник - місцевий. Сам - вихованець “Волиньторфу”, бо починав далеко не з директорського кабінету.

Нині Іван Киричик - депутат Волинської облради, член фракції УКРОП - продовжує розвивати підприємство, хоча ласих втягнути “Волиньторф” у різного роду схеми не поменшало. Наразі абсолютно справедливо називати ДП “Волиньторф” одним із найсумлінниших роботодавців краю. Бо навіть якщо цифра у чотири сотні й не дуже вражаюча в масштабах області, то в умовах волинського села вона - дорого вартує. Саме про це - розмова з директором підприємства.

“ВИЙШЛИ НА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РИНОК - КОЛЕКТИВ ВІДЧУВ СТАБІЛЬНІСТЬ”

Колектив брикетного цеху на фоні заводу
Колектив брикетного цеху на фоні заводу


- Іване Мироновичу, очевидно, що основна цінність “Волиньторфу” - це навіть не той самий торф, який видобувають і переробляють на підприємстві, а - люди. Колектив завше горою стоїть за підприємство. Завдяки чому, на вашу думку, волиньторфівці такі згуртовані?

- Заводи підприємства “Волиньторф” працюють уже більше чотирьох десятків років. Вони пережили різні часи: і коли держава розвивала й фінансувала цю галузь, і коли дешевизна газу спричиняла величезні простої виробництва, що впливало на фінансовий стан як підприємства, так і колективу.

Торф - то велике природне багатство, яким наділила природа поліські райони нашої області. Це особливо відчувається в часи енергетичної кризи в державі. Адже попит на торфяну продукцію щороку щороку зростає і ще не один рік буде зростати (в основному через її вартість).

З часом нам вдалося вийти на європейський ринок. Оскільки в Україні не могли повністю реалізувати свою продукцію. Так відкрилося друге дихання для підприємства, колектив відчув стабільність, можливість нормального заробітку, тому і став значно сильніше перейматися його долею. Особливо, коли певні ділки, які в ролі керівників створювали і намагалися втілити тут свої схеми доведення “Волиньторфу” до банкрутства, колектив показав свою згуртованісь і відстояв підприємство.

Крім того, в нас працюють цілі династії. Для багатьох у колективі “Волиньторф” - це родинна історія. Відтак є чим дорожити.


- Ви говорите про європейський ринок, а якщо точніше: куди продукція “Волиньторфу” йде на експорт? Це ті самі торфобрикети чи щось інше?

- Основним експортним споживачем нашої продукції є Словаччина. Із тамтешнім целюльозним комбінатом ми працюємо більше п’яти років. Радує, що й українські промислові підприємства почали рахувати гроші і переходити на альтернативні палива.

Мене часто запитують, чи на експорт відвантажується продукція іншої якості. Відповідаю: ні, звичайні торфобрикети. Єдина вимога споживача - це зменшити фракцію, тобто - подрібнити.

- “Волиньторф” є чи не найбільшим бюджетоутворюючим підприємством Маневицького району. Від його роботи, від стабільності на підприємстві залежить і рівень надходжень до місцевої казни. Можете сказати, скільки податків сплачено минулого року, скажімо в той же районний бюджет?

- Безумовно. Лише до районного бюджету в 2016-му сплачено понад чотири з половиною мільйони гривень. Мало це для району чи багато, судіть самі.

- Та й переважна більшість покупців торфобрикету - бюджетні установи...

- Підприємство забезпечує паливом близько 180 установ державної і комунальної власності, а також населення Волинської і сусідніх областей.

Волиньторф відправляє свою продукцію за кордон
Волиньторф відправляє свою продукцію за кордон


- А зарплата?

- Середня заробітна плата за минулий рік склала 4600 гривень.

- Працівники “Волиньторфу” це - мешканці сільських населених пунктів. Однак часто у селах можна почути про іншу проблему: люди, що звикли до соціальних допомог, не надто й прагнуть до постійного працевлаштування. Наскільки стабільний колектив вашого підприємства?

- На підприємстві дійсно працюють місцеві жителі (з Прилісного), а також навколишніх населених пунктів. Можу сказати, що кістяк колективу практично стабільний, невелика плинність кадрів є. Але це, вважаю, нормально.

Щодо соціальних допомог... Тут потрібно кардинально змінити підхід. Не може держава бути суцільним соцзабезом. Але хочу сказати, що той, хто не має бажання працювати, шукає способи отримати різного виду соціалку. Так є завжди. А хто хоче заробляти, той працює.

Робота в колективі - це не тільки спосіб здобуття матеріальних благ, а це і друзі, і відчуття командного духу, командної відповідальності за ділянку роботи, за перспективу... Це те, що об'єднує людей.


“ІЗ 2012-го - ЖОДНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ”

Підкорили Говерлу. Хто вміє працювати, той уміє відпочивати!
Підкорили Говерлу. Хто вміє працювати, той уміє відпочивати!


- Як вдається осучаснювати виробництво? Нове обладнання? Нові приміщення?

- За останні роки нам вдалося багато зробити в модернізації виробництва. Торфозбиральні машини перевели з громіздкого енергозатратного ходу на колісний. Це - вимога часу, оскільки запчастини до тракторної техніки вироблялися в Росії, а з початком подій на Cході постачання запчастин практично припинилося. Та зрештою, ми модернізувалися - і зекономили на пальному та на вартості запчастин.

Зробили реконструкцію у відділенні підготовки сировини, що дало змогу отримати суттєву економію електроенергії. Розробили і впровадили машину для підготовки площ (а саме - зведення кущів і дрібнолісся), що полегшить працю наших робітників. За останні два роки придбали чимало нової тракторної техніки.

- Чи отримує “Волиньторф” дотації з Держбюджету, чи має змогу жити самостійно?

- Із 2012 року підприємство не отримує державної фінансової підтримки і на сьогодні працює прибутково. Хоча у 2016 році мало дуже невеликі кошти на розвиток. Значно зросли відсотки оподаткування прибутку (75% дивіденди і 18% податок на прибуток). Я розумію, що держава як власник має право регулювати ці процеси. Але не можна залишати виробництво без підтримки, бо в один прекрасний момент може все зупинитися. Тому певні проекти необхідно фінансувати.

- Знаю, що підприємство за необхідності надає безвідсоткові кредити працівникам на будівництво житла? Скільки часу таке практикуєте?

- Років шість уже. Для заохочення молодих людей, які працюють на підприємстві, в колективному договорі обумовлено надання безвітсоткових позик на будівництво житла в розмірі 20 тисяч гривень. А також - допомога на придбання будматеріалів до п’яти тисяч гривень.

Плануємо, до речі, переглянути суми позик через значне здорожчання матеріалів. А загалом, цією можливістю скористалося три десятки людей.

- Як на підприємстві турбуються про те, щоби працівникам було комфортно? Харчування. Умови праці. Відпочинок.

- Ми з року в рік доводимо, що колектив “Волиньторфу” вміє працювати, насамперед виробничими показниками. Колектив успішно розвиває виробництво, а отже, повинен мати достойні умови для роботи. Люди мають відчувати турботу про них. Для нас “золоте правило” - щорічні виплати за вислугу років, тринадцятої зарплати. Забезпечили здешевлене харчування. А в сезон заготівлі торфу для робітників сировинної бази воно взагалі безкоштовне.

Уже декілька років організовуємо відпочинок і оздоровлення дітей працівників в літніх таборах. А це також чималі кошти. Цього року стартувала програма оздоровлення працівників у санаторних закладах.

- Що ви як керівник найбільше цінуєте у працівнику?


- У кожному з працівників найбільше ціную добросовісне відношення до роботи.

Той, хто є патріотом маленької частинки держави - підприємства, що дає йому роботу, - той є і патріотом Батьківщини загалом. Постійно всім наголошую: ми повинні працювати на результат. Всі. Від рядового працівника - до керівника. Коли буде злагоджена робота ("в унісон") великого механізму, тоді завжди матимемо і хороший результат.

“БІЛЬШЕ ДВОХ РОКІВ ПРИПАДАЮТЬ ПИЛОМ НА СТОЛІ В ГУБЕРНАТОРА...”

З недавньої історії Волиньторфу: колектив відстоював свої робочі місця і свого керівника
З недавньої історії Волиньторфу: колектив відстоював свої робочі місця і свого керівника


- Щодо перспектив... Щойно голова облдержадміністрації Володимир Гунчик прийшов на посаду, майже одразу заявив про необхідність розробки інвестиційної програми для “Волиньторфу”. Мовляв, стратегічне підприємство треба виводити на новий рівень. Ці розмови не закінчилися нічим конкретним, хоча, очевидно, мали ж якість під собою підстави. Які?

- Щодо гучних заяв голови ОДА про необхідність розвитку торфяної галузі на Волині (і не тільки на існуючих заводах, а й, до речі, в інших районах)... Говорилося і писалося багато. Але щоб роширюватися, необхідно зберегти існуючі потужності, мати платформу для збільшення об'ємів. У реаліях все сталося “до навпаки”.

ДП “Волиньторф” розробило бізнес-плани щодо всіх перспективних родовищ в області. Ми подали їх в адміністрацію. Крім того, на виконання рішення Кабінету Міністрів України подано пакет документів щодо виділення площ для існуючих заводів, які вже більше двох років (!) припадають пилом на столі в губернатора. Тобто з чого почали, тим і закінчили. Може, це така стратегія... Не знаю. Але те, що це не стратегія розвитку - точно.

- Сьогодні “Волиньторф” все ще у статусі держвного підприємства. Добре це чи погано?

- Щодо власності, то чи державна вона, чи комунальна - не стільки важливо. Важливо одне - підприємство повинно працювати. Хоча з огляду на курс на децентралізацію, а також те, що торфяна продукція завжди була місцевим паливом, то для регулювання кількості, ціни комунальна власність могла б бути дієвішою. Але знову ж таки - на сьогодні немає законодавчих норм для безоплатної передачі у власність громад.

...Я - оптиміст і вірю, що торфяна галузь буде значимою в економіці країни. Нам не кредити на проїдання потрібні, а інвестиції у виробництво. Тоді все буде добре. Тоді будуть робочі місця, податки, дороги, інфрастуктура. Проста підтримка виробника як в законодавчому полі, так і виконавчою владою може дати стрімкий розвиток економіки як регіону, так і держави.

Записала Олена ЛІВІЦЬКА (“Волинь24”).
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
7

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Без коментарів. Киричик, як дружина Цезаря, "поза підозрою".
Відповісти
Чи є шанс нарешті покращити українські дороги http://decentralization.gov.ua/news/item/id/4594
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».