Маренич: пес, ровер і «тиша навкруги». ОБЛИЧЧЯ МІСТА

12
48
Маренич: пес, ровер і «тиша навкруги». ОБЛИЧЧЯ МІСТА
Як тільки його не називають: бомжем, жлобом, пияком... Комусь муляє в оці його ровер. Чи рюкзак. Чи білі кросівки.

Вилити відро бруду на його голову - дуже легко. Це навіть модно. Почути у сказаному щось більше, аніж докір комусь за щось, - значно важче.

І чомусь рідко хто наважується сказати Мареничу це в очі. Тут, словами його ж таки пісні, “тиша навкруги”...

Можна тисячі разів сперечатися, що це: дно чи висота, висота чи дно... Але він є, він - Валерій Маренич. Той самий легендарний. Обличчя, яке ви навряд чи зустрінете у будь-якому іншому місті, окрім Луцька.



“ЗРИВАВ Я МАКИ І ТИХО ПЛАКАВ...”



Я прошу його на кілька хвилин зоставити свій ровер. Говорити він погоджується завжди. Так щоб на диктофон - рідко. Тому з Мареничем ліпше так, без диктофона.

Цього разу Валерій Петрович дістає з внутрішньої кишені диск із фільмом. І навзаєм питає: “Як оце можна скопіювати?”.

Пригадую, як після однієї майже випадкової спроби викласти феномен Маренича на газетну шпальту в кількох цитатах, неочікувано по тому отримала з десяток повідомлень про те, як же його знайти. З різних куточків країни. Навіть із Польщі. Нині розумію, що декому з них таки вдалося “піймати”.

Насправді, це зробити не так і складно.

Десь у Ютубі “прошмигнуло” відео 70-х. Ось він, високий і статний кидає гітару на бокове сидіння і хвацько сідає у авто з відкритим верхом. Рушає, минаючи верби біля вже неіснуючого фонтану на Театральному майдані в Луцьку...

Фонтану нема. Тріо нема. Верби є. І Маренич зостався. Тепер його часто можна зустріти там же. Тільки з ровером.

Уродженець Кривого Рогу. Сивіє на Волині. За плечима - вже 71... Зірковий. Легендарний. Вчорашній. Поки недруги плюють у спину, одиниці пробують зрозуміти. Серед таких був, наприклад, покійний губернатор Борис Клімчук. Він дав Мареничу ...квартиру. Просто, “щоб відчепився”? Навряд.

Сам Валерій Петрович про квартиру нині не дуже любить говорити. Щоб не питали, він зводить до пісні чи музики. Чи до ...політики. Розказує раптом, то про японців, які від природи не вміють фальшувати. Мовляв, за Союзу вважалося, що саме в них можна багато чому повчитися. То про Молдову і тамтешню пісню, легшої якої ніби годі знайти. Тим часом я пригадую ту саму легендарну фразу, яку дуже часто пишуть у випадкових інтерв’ю чи коротких замітках при згадці про Маренича.

Мовляв, зірковий у пору СРСР Муслін Магомаєв якось обмовився: “Хотів би зробити своїй азербайджанській пісні такі ж легкі крила, які Мареничі зробили пісні українській”.

Вона була не просто легка. У ті далекі роки на перший погляд безневинні “Несе Галя воду”, “Червоні маки“ чи “Ой, у гаю, за Дунаєм”... - опинилися під прицілом тільки тому, що - українські.

Ще задовго до тріо Валерій Маренич як сольний виконавець Союзросконцерту (той самий, який, за його ж словами, “червоним рядком у списку”) побував на концертах в Норильську й Тюмені.

- Був вражений, коли зустрів там багато українців. Розумів, чому вони - там. І це якось було так очевидно... Але тоді ні я, ні потім тріо насправді нічого такого не співали. Повстанські пісні вже почалися значно пізніше. Це вже тепер, - задумується.

- Знаєте, - раптом щось згадує: - такі моменти не забуваються. Все казали: “От, скільки в нього жінок було! І в Казахстані, і в Польщі”. А я пригадую, якось після концерту йде три дами, а посередині - така, зразу видно: КГБ. “Это, - каже, - еще надо посмотреть, что пропагируют эти Марэнычи, зачем будоражат украинскую молодежь”... 70-ті роки, а вже було опасно.

“Зривав я маки і тихо плакав...” - слухаю по тому одну з пісень.

Ні, він не плакав. Він навряд чи усвідомив, коли сталося так, що Маренич опинився один на один зі своєю правдою, зі старим беззубим псом поруч, ровером в руках і без концертів.

“ДУЖЕ ТАЛАНОВИТІ ЛЮДИ МАЮТЬ СЕРЦЕ НАРОЗПАШКУ”



Він і сам прекрасно знає, що не кожному тепер до душі. Ловить спиною осудливі погляди лучан. Рідко чує чи читає все те, що пишуть із різних закутків країни шанувальники його творчості.

Каже, що живе сам. Як завше - тільки з собакою. Але подейкують, таки не сам.

Ким точно не назвеш Валерія Маренича, так це пристосуванцем. Не вміє. Не навчився. І напевне, в тому його й біда. Я питаю його про Союз, а він раптом згадує Сєрова... Коли Маренич був вже зіркою, той - тільки “мєлкій лапоть”, словами Валерія Петровича.

- От як Саша Сєров (Олександр Сєров свого часу працював у Луцькій філармонії, - авт.). Знаєте, чого пішов? Волинь з’їла його. Чому? Та тому що талановитий. Такий - безшабашний. Дуже талановиті люди мають серце нарозпашку. Казав: “Валерий, у тебя есть силы бороться. Я с этим г**ном - не буду”.

Добрим словом Маренич згадує ще одну зірку - Лілію Сандулесу, яка теж свого часу працювала в Луцьку.

- Ліля Сандулеса дуже вродлива і патріотична людина. От вона у своїй молдавській пісні була прекрасна. Вона, до речі, Сашу Сєрова любила... Ми з нею так: “Привєт!” - “Привєт!”. На банкеті там понаставляли з ікрою бутербродів, а вона прийшла: “Тааак!”. Шмиг-шмиг-шмиг - позабирала. Каже: "Це київські засранці, а нам треба ікри поїсти”. Екзотична: і матом може покрити, і сльози в неї близько, - розказує.

У той же з місцевою співочою елітою через свій норовливий характер майже не спілкується.

- Не люблять у нас, коли хтось вголос говорить: синє, то синє, а біле - то біле. У нас тут є такі народні артисти: вони такі популярні, сидять і там, і там, кругом гріють свої... Вони вітаються, но для них я - ворог. Мені так і хочеться сказати декому: ”Будь народним”, - всміхається вже незірковий Маренич.

Та все ж вважає, що йому багато в чому й пощастило.

- Мав щастя спілкуватися з такими, як Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко. Женя казала: “Остаємося в Югославії! Україна наша продана нєгодяям, які будуть її рвати до кінця”. Тоді це в голову не вкладалося. Я їй: “Женєчка, це сказкі вєнского лєса. Я можу лишитися. Але через два тижні назад в трусах побіжу”.
Вони (совєти, - авт.). Довго думали, як їх обгадити... Вирішили десь, що треба сказати, що Мареничі хотіли в Канаду втекти. А мені так смішно. Рєбятааа, якби я хотів, я б тисячі разів туди-сюди! А так нічого, живу. Тут - як бачите, - тисне руку на прощання...

Іноді при згадці про долю Маренича часто кажуть: ностальгує чоловік за Союзом, не пережив краху епохи, не навчився виживати в умовах Незалежності.

- Не знаю, що таке ностальгія або як воно там називається... Але багато такого довкруги, що ми не сприймали. А Україна ще жодної секунди не була незалежна. Туалета за клубом нема. Баяна в клубі нема... Яка незалежність? - відповідає він на такі запитання.



***

Почути Маренича легко. Важче - зрозуміти.

- А чи не бачитеся з Василем Зінкевичем? Він на відміну від вас зовсім “заховався від світу”, - кидаю майже навздогін.

- Зінкевич? - спиняється на мить Валерій Петрович. - Може, він реальніше дивиться на життя. Він так взяв, відпихнув - і все. Певне, й розумно зробив. Кепку насуне тако і йде по Луцьку. Ну, так треба людині. Бачу його, але дуже-дуже рідко.

...Стрінете Маренича, не обговорюйте за спиною. Привітайтеся. Бо “серце нарозпашку”, то не так вже й погано. Або йдіть далі й сприймайте його, як одне з сотень тисяч облич древнього Луцька.


Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
48

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
МАРЕНИЧ,це_ ВЕЛЕТ і ТАЛАНТ від БОГА!!!
Відповісти
Дуже люблю творчість Тріо Мареничів! Здоров'я, наснаги, удачі довгих літ!!!
Відповісти
Хороша стаття
Відповісти
Це - людина-легенда! Справжній народний, а не куплений чи.......
Відповісти
Клімчук був добра і велика людина - для Волині! Решта хай там десь помре...
Відповісти
Гарна стаття.Подяка автору. Прикро що через декількох депутатів з БПП Ківерцівська райрада не прийняла звернення щодо почесної нагороди.
Відповісти
Олена - одна з найкращих молодих журналісток Волині. А Маренич - один з тих, хто не дав померти українській народній пісні.
Відповісти
Олена не тільки з молодих краща, а таки краща. Для неї будь-яка тема - то її. Назвіть ще хоча б одного такого кращого.
Відповісти
Класний дядько, жили в одному під'їзді)))
Відповісти
Знаю особисто,чудова людина.Ніколи не говорить неправди,криє всіх. Не нажив міьярдів,живе,як ми всі. Бо не паскуда, а Людина з великої літери.Не рвався до посад, щоб красти. Співав,бо має талант від Бога. Здоров"я йому на багато літ.
Відповісти
Гарна стаття.
Відповісти
а куда Маренич приходив то що його хапанули на статтю )))))))
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».