«Простуда, шизофренія і мишенятко Мицик» - щоденник Юрія Ричука. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

3
8
«Простуда, шизофренія і мишенятко Мицик» - щоденник  Юрія Ричука. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ
Герої проекту #змінисьабозвільнись звітують. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21-го дня робити «щось», аби виховати у собі нову і корисну звичку. «Щось» визначив жереб.

Черга підсумовувати зроблене за Юрієм Ричуком. Йому випало вести особистий щоденник.

Майте на увазі, що за щоденними враженнями учасників проекту можна стежити на окремій сторінці у Фейсбуці.


* * *

Щоденники ведуть або екзальтовані дівчиська, або ті, хто вважає себе історичними постатями. Перші малюють фломастерами квіточки на полях, здобрюють записи поезіями власного авторства чи суїцидально-романтичними одкровеннями. Другі приречені на посмертну публікацію своїх мемуарів, а тому і пишуть або пафосно, або у стилі історичних хронік.

А я ж не маршал Жуков. І не потенційний клієнт «Синього кита». Мені воно нафіга??? Став думати…

* * *

Чому це може бути корисно? Ну наприклад…

Особистий щоденник не дасть забути важливих подій життя. Ок, але такі події щодня не стаються. Не переконав.

Особистий щоденник буде цікавий твоїм дітям і внукам. Без сумніву! Але тоді ти точно ВСЬОГО у ньому не напишеш. Хто захоче, аби про нього говорили: ну мій прадід і ледар був!

Особистий щоденник змусить частіше озиратися на зроблене. А значить мимоволі – аналізувати помилки і уникати їх в подальшому. Годиться. В актив.

ЧИТАТИ ТАКОЖ «Від молитви калорій не меншає», - Олена Лівіцька

* * *

Понеділок. Квартира у Рокинях. Кухня. Кава (без неї засну). 23:00. Десь шкрябається миша. Злипаються віченьки. Висне ноут. Файл у Ворді.

Роблю підрозділи:

Сім’я.
Робота.
Люди.
Подія дня.
Досягнення дня.
Провал дня.
Емоція дня.



* * *

Перші два пункти заповнюю без проблем.

Третій: люди, які залишилися в пам’яті – фразою, обличчям, емоцією. Вийшло аж п’ять імен. Звісно крім найближчих – колег і рідні. Ті – у перших двох підрозділах.

На події став думати… Записав «14-та пункція в Улянки». Тю. 14-та – за три місяці (і точно не остання). Витер. Наклацав: «Новий офіс». Того дня наша редакція туди перебралася. А що? Крутий, просторий, презентабельний. З проектором – будемо фільми дивитися!. (Знаю, знаю, що холодний… Тепер знаю. Тоді не знав))

Над досягненням думав ще більше. Невже не було??? 24 години, півтори тисячі хвилин, кілометри дороги, десятки тисяч сказаних слів – і жодного досягнення? Ну виходить… Запис «видав аванс» розстроїв остаточно. Ото, блін, «досягнув».

От з провалом було простіше. Навіть вибирати довелося. Зрештою вийшло «захворів». Справді то стало того дня проблемою номер один: соплі, горло, температура… І це у перший же день повноцінної роботи, після 2-місячної перерви, проведеної у лікарні з дитиною.

Емоція дня – донька. Слухав у телефонній трубці, , як в далекому Охматдиті белькоче собі весело наша Улянка. Розревівся. Скучив.

ЧИТАТИ ТАКОЖ «Чайник» в кросівках», – Людмила Яворська

* * *

Миша, схоже, грається горіхом під шафою. От тварюка: другий день ігнорує запашний бекон у пастці.

…Дивлюся на годинник – 23:15. Файно. 15 хвилин в день на корисну звичку – то ж ідеально, нє?

Повертаюся до свого вордівського щоденника. Не те щоб я щось надто потаємне там понаписував, але… Але щоденник – річ інтимна, правда? Треба сховати. Запаролити? Та ну – не перегинай. Достатньо буде якоїсь укромної папочки на диску Д.

«Сохранить». Клацаю кришкою ноутбука.

Не піймається миша ще й цієї ночі – буду називати її Мицик. Аудіоказка про мишенятка Мицика кілька місяців була обов’язковою нашою з Максимом колисковою. Те мишенятко було добре і приязне, а зла господиня бальзаківського віку хотіла його смерті. Але там хепіенд. Ні-ні, вони не одружилися – то ж дитяча казка.



* * *

Другого дня взагалі хотів обмежитися одним словом «Хворів». Бо вдома, на дивані, з чаями, дріманнями і кволістю.

Але ж – звичка-то звідки візьметься? Увечері бреду на кухню.

Декорації ті ж: чашка з смородиновим чаєм, голова з простудним пеньканням в висках, ноутбук з напівздохлою батареєю, і Мицик з горіхом під шафою.

Потаємна папка. Вордівський значок. Придуманий учора «щоденниковий бланк».

Сім’я: Максим вивчив віршика «Ура у мене є сестричка». Спонсор і організатор акції – бабуся Оля.

Робота: «я на больнічному, не чіпайте мене».

Люди: сусідка тьотя Нюся у під’їзді відібрала пакет зі сміттям: «Ти ж чхаєш, давай торбу, шуруй назад в хату!»

Подія дня: - (це не мінус, це прочерк).

Досягнення дня: температурю менше, навіть без Фармацитрону обходжуся.

Провал дня: не виздоровів.

Емоція дня: я вас умоляю…

ЧИТАТИ ТАКОЖ «Мій перший був чорним…», - Іванка Сацик

* * *

Ну і кому треба такі «мемуари»? Справжнє ж «шонібуть»! Чи то може все – простуда, яка не дає оцінити користь? Вирішую: завтра - на свіжу голову і здоровішими думками перечитаю. Оціню.

Назавтра цінності не знайшов. Хоч визнав: через років 5 пригадати цей період буде може й цікаво. Але не більше…

Не виключено, що скукотіща зашкалює через діряву пам’ять: забувається важливе, тоне у рутині.

Спробую вести нотатки протягом дня. Записничок у смартфоні – те, що треба.

Весь день телефон з рук не випускав. Увечері перечитав: суцільні «говорив», «зустрічався», «писав», «пропонував». Жодної доконаної справи. І жодного запису про сім’ю: тільки робота.

Одним словом – знову мимо. В топку такі щоденники.

Того дня у щоденнику був один запис: «Працював».

Мицик обнаглів і просто у мене під носом пробіг через усю кухню. В бік холодильник»а. В голові – картинка: відкриває дверцята, дістає шматок сиру…

ЧИТАТИ ТАКОЖ «Перший комплімент - дитині та спідниці», - Андрій Петрушко

* * *

Четвертий день – і вже криза жанру. Не бачу змісту. Провал? Фігушки. Експеримент тільки розпочався. Відкладу, забуду на півдня. Перезавантажу в голові завдання.

Того дня на вечір поїхали з сином до батьків у село. Попросили прибратися на горищі. Завис там на години три – передивлявся старі книги, припорошені іграшки, колекції пивних банок…

В одній з коробок – раритет: відеокасети. Випускний сестри (цікаво, його хоч переписали на цифру?...). Не повернутий у відеопрокат «Кіллер» Джона Ву (так любив цей фільм, що аж грошової застави не пошкодував – лишив vhs-ку собі ). Трилогія «Назад у майбутнє» - то певно швагрові касети, він фанат цього шедевру Земекіса.

Стоп. Назад у майбутнє? До себе вчорашнього? Ну або завтрашнього. Цікаво ж, чорт забирай!

* * *

«Привіт. Давай домовимося: ти цього листа 10… ні, 5 років не відкривай і не перечитуй. Повір – потім цікавіше буде.

Розповім тобі, як я сьогодні прожив день. Важко було. Коли приїжджаю в київський Охматдит до Оксани з Улянкою – завжди важко. Ні, не морально. З цим якраз, слава Богу. От пам’ятаєш грудень 2016 і січень 2017? Пам’ятаєш, знаю... Нам такого не забути. От тоді було важко.

А зараз не те – просто ноги гудуть. Нам знову змінили антибіотик – шукав його в аптеках на другому кінці Києва. Знайшов. Суспензія, не таблетки – Улянка зможе пити.

Цікаво, як вона там у тебе? Вже в школу, мабуть, збирається. Правда, ти не дуже пізно з роботи приходиш? Ти ж хотів дочку, певно, граєшся з нею щовечора… Ех, як я на це сподіваюся…

До речі, ти хоч перебрався вже з тої квартири рокинівської? Це ж якесь мишаче прокляття, а не квартира!..»

ЧИТАТИ ТАКОЖ «Експеримент під гаслом БДСМ», - Віта Сахнік

* * *

З вашого дозволу далі не цитуватиму. Я там з ним справді «розотковєннічался». Про маму з татом, про колег, про душевні муки, про плани на майбутнє… Ну, знаєте, про те, про що тільки з ним я можу поговорити відверто і по суті.

Тепер от маю співрозмовника на щовечір. Дружина сміється: шизофренією пахне. А мені що – цікаво! Правда, він поки що мовчить. Пройде 5 років – мав би написати мені відповідь. Ну, якщо я його не підведу – і таки вироблю у себе звичку вести щоденник. Дуже сподіваюся, що та відповідь мені сподобається…

Далі буде

Юрій РИЧУК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
8

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Юрка, круто!
Пиши ще.
Відповісти
Супер! Місцями до сліз!!!
Відповісти
Юра, Мицики, вони такі ))) Якщо вдома не буде кішки, то мициків розведеться - тьма! Ну і примітно, що коти - найкращі телепатичні співрозмовники . Особливо для тих, хто веде розмови сам з собою із записом у щоденник.
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».