Чим більше у тебе грошей, тим більше гріхів, - власник луцького «Версалю»

Якби стіни луцького “Версалю” могли говорити, то вони розказали б чимало цікавого. І про луцьке нічне життя, і про місцеву політику, і про інтимні подробиці з життя багатьох відомих краян.

...Ранкове життя нічного клубу - зовсім інше. Усередині чисто і тихо. У коридорах - тільки прибиральниці, які “ліквідовують” останні спогади про насичену враженнями ніч. Прошу когось із персоналу провести до кабінету директора. За мить уже маю змогу оцінити чималі площі закладу, проходжу численними коридорами і - переступаю поріг нового офісу.

“Версаль” існує з 1997-го року. Відтоді, коли місто жило відголосками бандитських розборок, коли чимало нині відомих і впливових вчилися заробляти свої перші гроші. Багато води з того часу спливло, а “Версаль” лишився. Луцький нічний клуб уперто залишається одним із найбільш популярних у місті. А керує ним ...колишній вчитель музики.

Про конкурентів, правоохоронців, перевіряльників. Про наркотики, луцьких бандитів та волинську політику. Про сільські стадіони, якісний відпочинок і пристрасть до музики... - у розмові з власником клубу “Версаль” Олександром Мельником.




Довідково. Олександр Мельник - директор нічного клубу “Версаль". Народився у селі Четвертня на Маневиччині.

Разом із батьком, директором сільського клубу, часто “гастролював” різними селами, розказував гуморески, а якось навіть ...грав у виставі.

За освітою - вчитель початкових класів та вчитель музики.

Орендував клуб “Версаль” у 1999-му, згодом ставши одним із засновників ТзОВ “Фірма “Версаль-ЛТД”. Свого часу пробував сили на виборах до Луцької міської та Волинської обласної рад.

Одружений. Має доньку-студентку.


“Я ВІДПОЧИНОК У НІЧНОМУ КЛУБІ ПОРІВНЯВ БИ ЗІ СПОРТОМ”

- Олександре Олексійовичу, ви часто зустрічаєте лучан, які ніколи не були у “Версалі”?

- Чесно кажучи, рідко. Але це не показник. Я особисто вперше прийшов сюди з друзями десь в 97-му. Ми не встигли повечеряти, тому прийшли у “Версаль”. Нас завели на другий поверх. Поїли і, власне, й все.

- Про що думаєте, коли чуєте, що у Луцьку з’являється черговий нічний клуб?

- А мені найперше жаль тих людей (пауза, - авт.). Вони, можливо, не до кінця розуміють, в який бізнес вступають. Коли я купив цей заклад, точніше - спочатку взяв в оренду, то не знав, що з ним робити, адже ніколи в цьому бізнесі не працював. Але з часом все налагодилося.

Пропонуємо клубний відпочинок. Акцентуємо на музиці. Я завжди радий бачити тут професіоналів своєї справи. Тому в нас працюють найкращі діджеї, найкращі техніки.

На мою думку, клуб - це в першу чергу гарна музика і якісний персонал. А далі вже - гарні страви, напої, атмосфера, технічне обладнання. Але людині в першу чергу має бути приємно. Вона має наступного дня захотіти до нас повернутися.

Я відпочинок у нічному клубі порівняв би зі спортом: коли ти бігаєш чи граєш у волейбол, чи ходиш у спортзал, ти ніби й працюєш фізично, але разом із тим відпочиваєш. Звільнюєшся від поганих думок, набираєшся позитиву.



- Завдяки чому вдалося втримати клуб у своїх руках, вивести його на певний рівень?

- Завдяки людям, які тут працюють. У мене підхід до роботи такий, що я маю довіряти людям і якомога менше їх контролювати.

Мій бізнес побудований на довірі. Багато, звичайно, кадрів змінилося, але є люди, які тут працюють і по 12-ть років.

У ресторанному бізнесі якось так заведено, що кожного року треба оновлювати персонал. Принаймні барменів, офіціантів. Ну, раз на три роки це точно. У нас працюють і сім, і більше. Так що маємо трохи інший підхід. Я ніколи не підвищував голос ні до кого. Всі для мене рівні: що прибиральниця, що арт-директор.

- Кого ви вважаєте своїм конкурентом у Луцьку?

- Я думаю, що ви самі прекрасно знаєте, хто у мене конкурент...

- Ну, я так собі знаю... Думаю, можливо “Опера”?

- Так, є деякі клуби. Спочатку з упередженням до цього відносився. Зараз я радий, що вони є. Конкуренція дає можливість ставати кращими.



“ІСНУЄ ХИБНЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО СЮДИ ПРИХОДЯТЬ ВИПИТИ СПИРТНОГО І “ЗНЯТИ” ДІВЧИНУ”

- Як би ви охарактеризували шанувальників “Версалю”? Що не кажіть, а побутує думка про те, що це люди, які мають “легкі гроші” і прагнуть розваг, іноді не зовсім і пристойних.

- Я хотів би розвіяти цей міф, думку тих, хто раз у житті, а можливо, й ніколи не були в нічному клубі. Існує хибне враження, що сюди приходять тільки, щоб випити багато спиртного, “зняти”, грубо кажучи, дівчину.

Натомість до нас ходять люди від 18-ти до (не побоюся цього сказати) 60-ти років. У моєму розумінні, нічний клуб - це місце, де людина може залишити всю негативну енергію. Чи вона мала складний тиждень, чи непростий день, а в умовах нічного клубу може скинути з себе клопоти.

Не обов’язково ж тут вживати алкогольні напої...

Ми не підтримуємо п’янство, наркоманію і так далі. Подібні питання одразу знімаємо.

- Як “знімаєте”?

- Кожен відповідає сам за себе. Хочу п’ю, хочу - не п’ю. Якщо людина бажає випити горілки чи вина, ми ж не можемо їй завадити.

- Разом із тим “Версаль” часто є “героєм” нічних новин на кшталт: біля “Версалю” бійка чи відвідувач “Версалю” щось там втнув...

- На таке я завжди реагую болісно. Клуб - це моє дітище. Тим паче, коли звучить неправдива інформація, то, звичайно, жаль.

Коли недавно була бійка не “біля “Версалю”, а біля “Укртелекому”, все одно всі написали, що це біля нашого нічного клубу. Але хіба це правильно?

- А як прокоментуєте інцидент, який трапився не так давно з лучанином, котрий був затриманий патрульною поліцією через неадекватну поведінку і назвався працівником вашого клубу?

- Я з’ясував, хто цей чоловік. Це - айтішник, досить відомий у своєму середовищі в Луцьку. Він дійсно обслуговує нашу техніку. Розумна молода людина, яка не вживає алкоголю чи наркотиків. Він у нас не працює, а надає нам послуги.

Затримали, бо дивно поводив себе. Що означає “дивно поводиться”? Якщо поліція у нас реагує на дивну поведінку, то це ненормально. Знаю, що наступного дня він звернувся до адвоката, здав аналіз, який підтвердив,що наркотичних засобів той не вживав. Усе задокументовано. Мало того, відкрите провадження відносно працівників поліції. Це не моя справа. Я просто захищаюся і хочу добитися справедливості.

- За 20 років існування клубу налагодили співпрацю з правоохоронцями?

- Без цього ніяк. Лише останні два роки ми не маємо державної охорони. Це нічний заклад, це безпека людей перш за все. Завжди надаємо правоохоронцям усю необхідну їм інформацію: відеоспостереження, тощо.

- Вам подобається рішення міської влади про заборону торгівлі алкогольними напоями у нічний час? Це необхідність чи в цьому є політична складова?

- Якби ми жили за законами Польщі чи Німеччини, де в людей інший менталітет... А в нас - я повністю підтримую таке рішення.

Алкогольні напої в цій порі мають бути тільки у спеціалізованих закладах: ресторанах, клубах, тощо. Тому що це правильно. Поки що.



“НОРМАЛЬНИЙ ТОВАРИШ ПРОСИТИ ПРО БЕЗКОШТОВНИЙ ВХІД НЕ СТАНЕ”

- Вас часто будять нічні дзвінки від луцьких віпів з проханням пропустити в клуб безкоштовно чи отримати якісь інші “привілеї” відпочинку?

- Часто. Раніше їх було навіть дуже багато. Трохи навіть обурювали ці нічні дзвінки. Зараз їх менше. Може, люди змінилися...

Нормальний товариш ніколи через таку дрібницю телефонувати не стане, не скаже, що йому 40 гривень “для особистого щастя” бракує.
Не такі вже й великі гроші коштує вхід у нічний клуб.

- Можна дружити, будучи забезпеченою і впливовою людиною?

- Можна, але друзів небагато.

- На вашу думку, яких закладів сьогодні бракує Луцьку?

- У Луцьку якраз відпочинкових закладів ресторанного типу, напевне, найбільше в Україні. Це якщо говорити про кількість кафе, ресторанів і барів на душу населення.

А натомість - катастрофічно не вистачає спортивних майданчиків. Ми часто їздимо на волейбол у Польщу, там у простих селах, не кажу вже про містечка, спортивні зали - як у нас в ДЮСШ. Люди у вихідні чи в будні просто приходять у спортзал. Оцього нам не вистачає.

- Знаю, що ви граєте у волейбол у складі команди “Олюртранс”. Як склалося, що захопився волейболом?

- На жаль, я волейболом захопився дуже пізно. Спершу грав у футбол. Отримав травму, після чого мені вже грати у футбол не дуже й хотілося. Спробувати себе у волейболі запропонував друг. Поступово познайомилися з волейболістами-професіоналами, і так пішло-поїхало.

Була перша аматорська ліга, потім вища аматорська, зараз - вища професійна. “Олюртранс” - фірма мого товариша Юрія Гупала, відповідно так і називається наша волейбольна команда. Колись ми мали окрему команду “Версаль”, тепер об’єдналися.



- Іноді ви долучаєтеся до різних спонсорських акцій, підтримуєте фінансово масові заходи... А якщо говорити про спортивний майданчик у вашому рідному селі на Маневиччині. Він там є взагалі?

- У Четвертні? Там взагалі катастрофа. Неодноразово зверталися і директор школи, і сільський голова, щоб прийнамні біля школи зробити спортивний майданчик. Там залитий фундамент під нову школу. Ще з часів Клімчука і Єремеєва почали будувати. Але на тому “будівництво” й закінчилося. Діти вчаться у старому приміщенні.

Якщо говорити про спортзал, то сільська молодь просто не знає, що це. Бо його там нема. Неодноразово питання піднімалося на рівні політиків, влади. Поки що все дуже глухо.

До речі, школу почали будувати там, де був спортивний майданчик. Фактично, дітям ще менше лишилося місця, де можна побігати під відкритим небом.

- Ви вже відчули “ефект” від підняття мінімального рівня заробітної плати до 3200?

- Це дуже неправильно, з моєї точки зору. Не з того треба починати. Те, що, не дивлячись на мораторій, до нас у будь-який час зараз тільки з посвідченням можуть прийти на перевірку, думаю, ні до чого хорошого не призведе.

Щодо мораторію, то влада організувала собі тут таку “прогалину”. Такими методами хоче поповнити бюджет. Але чогось думається, що це призведе до втрат.

Зрозуміло, що в нас всі оформлені. Ніхто не буде ризикувати. Але величезний тягар лягає на плечі підприємців. Ви самі, напевне, бачили, скільки підприємців вирішили згорнути діяльність. Попри те, що Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман розказує, що закрилися ті, хто насправді не потрібний..., переконаний, що це просто тиск на малий та середній бізнес. Інакше це назвати я не можу.

- Як ви особисто вийшли з цієї ситуації: просто виконали чинне законодавство чи провели скорочення на підприємстві?

- У мене не було іншого виходу, ніж виконати закон, тому що штрафи - дуже серйозні. Звичайно, були й скорочення.

- Поріг “Версалю” переступають чимало “перевіряльників”. І не тільки, щоб відпочити. Яка з контролюючих служб у Луцьку є найбільше корумпована?

- Всі.

- Дипломатично...

- Думаю, що тут нема що ховати: у нас все корумповане: від малого до великого, і це - правда.



“ЩОДО “ПРОМЕНЮ”. БУЛО ТРИ ТИСЯЧІ МЕТРІВ КВАДРАТНИХ, СТАЛО П’ЯТНАДЦЯТЬ”

- Триває реконструкція колишнього кінотеатру “Промінь”, у приміщенні якого знаходиться клуб. Цікаво: які ваші особисті очікування від появи розважального центру?

- Нарешті про позитив. Це буде дуже хороший заклад для Луцька. До речі, напроти виростає цілий мікрорайон...

Щодо “Променю”, то найперше гляньте, яка площа: було три тисячі квадратних метрів, стало п'ятнадцять! Це серйозна будівля. Власники “Променю” серйозно підходять до цього питання. Це сучасні технології у будівництві, це сучасний кінотеатр...

Словом, усе, що не будується в Луцьку, це тільки добре. Я тільки “за” обома руками. Якщо це гарна архітектура, якщо вже законно, якщо робиться зі смаком, якщо це в нас, на Волині, а не десь за кордоном, то - прекрасно. Це ж дає робочі місця, а чим багатші люди будуть, тим краще.




- “Версаль” працює з 90-х років. Переконана, що його поріг переступало чимало тих, кого називають луцькими авторитетами, главарів банд, організованих злочинних угрупувань, які в ту пору тримали міцний контроль над містом. З ким із цих людей ви знайомі?

- Звичайно, що знайомий... Думаю, 80 відсотків луцьких авторитетів я знаю. Луцьк - не таке вже й велике місто.

- За що ви їх поважаєте чи поважали?

- Поважаю?! Не провокуйте. У мене нормальне відношення до всіх людей. Тих, хто переступає закон, я не поважаю.

- Хто з відомих людей, зірок чи політиків, бував у Версалі?

- Тут було дуже багато відомих людей. У більшості це - артисти. Можу назвати Ірину Білик, яка була ще на відкритті закладу. Приймали Гаріка Кричевського, який тоді був дуже популярним. Я особисто знайомий із Валерієм Меладзе, який був нас також на бенкеті. Виступав у “Промені” гурт “Віагра”. Пригадую Євгенію Власову. Влад Яма був. Якось серед людей у клубі, зустрів Олега Скрипку. Після концерту він просто прийшов відпочити до нас.

Якщо говорити про політиків, то вони теж бувають, але ми цьому не надаємо уваги. Кожна людина має право на відпочинок.


“СКІЛЬКИ МЕНІ КОШТУВАЛИ ВИБОРИ? ДВІ ТИСЯЧІ ГРИВЕНЬ”

- На попередніх виборах до обласної ради ви пробували свої сили у списку “Солідарності”. Місце у списку провладної партії - це була безкоштовна пропрозиція? Чи вона все ж таки вам чогось вартувала?

- Я вам скажу, скільки мені коштували вибори: дві тисячі гривень. Ці гроші були потрібні для реєстрації.

- Маєте відповідь на питання, чому ви все-таки не пройшли до облради?

- Я й не прагнув цього на сто відсотків. На теперішній час радий, що так сталося. Мені потрібно було пройти той етап. Можливо, трішечки я шкодую про це. Чесно кажучи, мене здивував результат. Нічого не вкладаючи, я отримав, по-моєму, третє місце. При тому що ніколи не був політиком, ніколи не був ні в якій владі чи партії.

Зрозумів, що люди мені довіряють і я рухаюся в правильному напрямку, але в політику більше не піду ...Ну, (задумався, - авт.) принаймні перших п’ять років.

- Тоді, в пору виборів (а це 2015 рік), ви вважали, що Президента рано критикувати, що йому треба дати час показати себе. Нині, що скажете? Уже 2017-й, можна оцінювати керівництво держави?

- Можна. Вже пройшло більше двох років. На жаль, не все склалося так, як я собі думав чи очікував. Щоб втілювати зміни всередині країни, потрібно бути героєм. На мою думку, Президент недостатньо герой, щоб це робити. Він - далеко не бідна людина, а відтак залежний від багатьох.

Як говорив Святослав Вакарчук, це має бути в першу чергу герой, патріот, який не боятиметься змін, не буде боятися за своє життя і за свою сім’ю. Тільки така людина може змінити країну.



НА БЕК-ВОКАЛІ - КОНАХ І ЦІХОЦЬКА, А В ДИТИНСТВІ - ГУМОРЕСКИ І РОЛЬ СИНА ЧЕРВОНОГО ПАРТИЗАНА

- Нинішній директор “Версалю” починав вчителем музики в невеличкому селі Ситниця біля Колок. Як так сталося?

- Так, я починав звичайнісіньким вчителем музики в Ситниці Маневицького району. Потім художнім керівником в одному з луцьких училищ. Мій тато був директором Будинку культури в Четвертні. Мама - вчитель. До слова “культура” у мене до цих пір особливі почуття.

Сільський відпочинок - більш щирий. Тоді клуб отримував гарне фінансування, у нас ставили вистави. Навіть я малим грав у одній виставі...

- Кого грали?

- По-моєму, сина партизана (усміхається, - авт.). Часто їздив з батьком різними селами і розказував зі сцени гуморески. Співали разом. Змалечку брав участь у художній самодіяльності, потім крутив дискотеки в тому клубі.

- А ви давно були в тому клубі?

- Минулого року був. На зустрічі випускників. Був і переконався в тому, що влада байдужа до культури, до села. Четвертня - великий населений пункт, а ремонт як робили ще в ті часи, так і є... Нічого хорошого. Було краще.

- З Олександра Мельника вийшов вправний бізнесмен, але не вийшов співак. Був же час, коли під час запису вашого альбому вам підспівувала на бек-вокалі Галина Конах, тоді ще майбутня зірка? Чому не пішли далі?

- Так, був альбом. Він єдиний. Була й Галина Конах, Олена Абаза, Тетяна Ціхоцька. Перші пісні ми записували на студії “Олекса”. Музика лишилася на рівні хобі, захоплення. Як і спорт, то - частинка моєї душі. На велику сцену не розраховую. Люблю все робити на 100 відсотків. А займатися цим на 50- 60 навряд чи варто. Я вибрав свій шлях і ним йду.

- Зізнайтеся: є плани щодо відкриття ще якогось закладу в Луцьку?

- Таких, щоб “зірвати зірку з неба”, нема. Бо я знаю, що за цим буде. Як-то кажуть, чим більший у тебе бізнес, тим більше у тебе грошей. А чим більше грошей, тим більше ти грішний.

Усього вистачає. Багато мені не потрібно. Треба з цим навести лад в першу чергу.

- Скільки разів “Версаль” за роки свого існування змінював свій інтер’єр?

- Безліч разів. Мене вже навіть друзі вітають на День будівельника, бо знають, що кожного року в клубі перед Великоднем щось змінюється. Більше чи менше, але обов’язково ми закриваємо на тиждень-другий заклад і робимо ці зміни. Це вже традиція. Цей рік не стане винятком.

Розмовляла Олена ЛІВІЦЬКА.



P. S. Часто чимало про людину-керівника може розповісти його офіс.
У робочому кабінеті Олександра Мельника - свіженький ремонт.

Пояснює: приміщення нове, добудоване через реконструкцію “Променя”.

Тут аскетично чисто і мінімум деталей. Олександр Олексійович пропонує каву. Заварює сам. Плазма на стіні “мерехтить” новинами 5-го каналу.

На столі - майже порожньо, за винятком планшета та канцелярського приладдя.

Поруч під стіною - нагорода у номінації “Кращий клуб Волинської області”, колективне фото волейбольної команди “Олюртранс”, подяка Луцького міського голови Миколи Романюка та ...ікона.