«Сьогодні мама Оля, завтра – мама Люда», або Чим живуть у луцькому дитбудинку

Вихованців дитбудинків завжди описують, як знедолених, обділених не лише батьківською, а й будь-якою іншою любов’ю. Їм часто приписують недогляд, недоїдання, неохайний зовнішній вигляд та інші слова з часткою «не».

Так вийшло і з «покинутим» в лікарні немовлям, яке є вихованцем Волинського обласного спеціалізованого будинку дитини.

Та чи дійсно все так катастрофічно в установах, де на кожному кроці – дитяче ліжечко, а замість люблячих мам – няні та вихователі?

«ТИХА» ГОДИНА І СПРАВДІ ТИХА

Екскурсія Волинським обласним спеціалізованим будинком дитини, в якому живуть малюки від нуля до чотирьох років, виявилась незапланованою і від цього, напевно, ще більш цікавою. Адже точно знаєш – до твого візиту не готувались.

Прийшовши до дитбудинку за 15 хвилин після дзвінка директору Володимиру Алейнікову, перше що вразило – так це майже абсолютна тиша і відсутність дитячого плачу. Виявилось, о першій годині дня тут усі сплять.

За якихось півгодини проходимо з директором усіма групами, а він щораз перепитує – куди йти далі, аби не думали, що тут показують лише найкраще, а решту – ховають. Тож на нашому шляху – просторі кімнати з десятками ліжечок, в яких мирно сопуть немовлята, шафи, заповнені одягом, та безліч іграшок. Усе – просякнуте сумішшю запахів молочної каші і дитячої «хімії».

Згодом вдається з’ясувати, що наразі у дитбудинку – чотири групи, в кожній з яких – від шести до десяти дітей. Всього ж у закладі нині 31 вихованець, але невдовзі з’являться кілька новеньких. А місця є! Обласний дитбудинок розрахований на 60 ліжок, 12 з яких відведені під реабілітаційний центр.

На таку кількість дітей припадає й чимало працівників – всього 80. Працюють тут няні, лікарі, медсестри, вихователі, кухарі, охоронці, старша медсестра, сестра-господиня, завгосп, бухгалтери, водій…

Володимир Алейніков запевняє, хоч працівників і багато, скорочувати їх не можна.

«Кожного дня через нас проходить 31 наша дитина і 50-60 тих, що відвідують реабілітаційний центр. В Вінниці свого часу скоротили кількість працівників, а дітей тепер значно більше стало. Вони кажуть нам: «Не вздумайте в себе скорочувати», - розповідає чоловік.

Загалом же останнім часом до дитбудинку потрапляє все більше малюків. Директор пояснює це зниженням рівня життя…

ГОДУЮТЬ, МИЮТЬ ТА ПЕРЕОДЯГАЮТЬ ТУТ ЦІЛИМИ ДНЯМИ

Якщо старші діти тут мають визначений розпорядок – п’ятиразове харчування, кількагодинний денний сон, дві прогулянки – вранці та після «тихої» години, розвиваючі заняття, то менші підопічні дитбудинку свій день «планують» самі.

«Грудних» малюків тут годують, миють, переодягають чи не увесь день. Кажуть, усе залежить від потреб окремої дитини – переодягнути можуть і шість разів на день, а погодувати – і сім, і вісім. Суміш тут теж кожному маляті підбирають окремо – стандартної, яка підходила б усім, в природі не існує. Працівники також наголошують – підгузками вони забезпечені повністю і їх тут не економлять.

До речі, підгодовувати молочними кашами дітей починають вже з кількох місяців, в півроку в меню додають овочеві пюре, ще через кілька місяців – м’ясні. Після року дитину переводять на «повзунковий» стіл, тобто перетерті страви. А згодом діти сідають за основний стіл, що включає в себе каші, молочні продукти, овочі, фрукти, соки, м’ясо, рибу.

Директор показує листок, на якому пораховано, скільки діти з’їли кожного продукту з точністю до грама. Виявилось, що за минулий рік діти усього з’їли більше, ніж заплановано. Не додали їм до норми лише солодощів та півграму (!) меду. Пояснюють це тим, що у куплених солодощах – маргарин та інші шкідливі домішки, а на мед в багатьох є алергія. Втім, солодке діти все ж бачать. Кухарі печуть власні пиріжки та печиво.

«Наші діти харчуються набагато краще, ніж в багатьох сім’ях», - підкреслює Володимир Михайлович.

Усе, що їдять діти, ретельно пораховано

ЯК ХОЛОДНО, ТО Й НЕ ГУЛЯЄМО

Працівники розповідають, що гуляють тут з дітьми двічі на день – з 10 до 12 години і півгодини після денного сну. Втім, кажуть, норми немає – коли дуже холодно, дітей на вулицю не виводять.

Загалом же найчастіше гуляють на території закладу, інколи – виводять далі у місто, аби малюки побачили інших людей, автомобілі, ще рідше дітей возять до зоопарку. Запевняють, частіше це робити просто страшно, адже це дуже велика відповідальність.

З цієї ж причини дітям не хочуть давати усі принесені благодійниками солодощі і речі.

«Як починаються свята, люди приходять без дозволу в групу, дають той холодний мандарин, а на мене потім сваряться, чого дитина потрапила в лікарню», - обурюється Володимир Алейніков.

З його слів, усі діти постійно перебувають під наглядом медсестер та лікарів, тому при будь-яких ознаках хвороби відразу оглядаються і при потребі направляються в ту чи іншу лікарню. Навіть банальну простуду тут воліють лікувати у стінах інфекційного стаціонару, адже бояться заразити інших малят.

Що ж стосується інших недуг, то тут дітей на хворих і здорових не ділять, «ні з кого Мауглі не роблять». П’ятеро інвалідів ростуть серед відносно здорових малюків (директор переконує, що повністю здорових дітей немає), є тут і ВІЛ-інфіковані.

ДЕРЖАВА ЩОДНЯ ВИДІЛЯЄ 72 ГРИВНІ НА ДИТИНУ

Зі слів очільника закладу, держава щомісяця виділяє гроші на харчування дітей (56 гривень на день), на медикаменти, в тому числі підгузки (16 гривень на день), сюди ж входять зарплати працівникам, комунальні послуги, бензин тощо. При цьому навіть одяг – незахищена стаття, його доводиться шукати через благодійників.

Втім, нині його тут мають стільки, що можна вдягнути не 30, а 80 дітей.

«Якщо, наприклад, потрібно дитині одне зимове пальто, то в нас є три, якщо сорочок треба 12, то в нас є 36, якщо колготок треба 6, то в нас є 18, а шкарпеток – тисячі. Одягом ми забезпечені повністю», - запевняє головний лікар.

Лише минулоріч благодійники передали закладу 398 тисяч допомоги, при цьому більшу частину цієї суми – у вигляді речей.

У директора навіть є спеціальний зошит з контактами благодійників, які можуть допомогти тоді, коли проблему потрібно вирішити терміново. Наприклад, це трапляється, коли поступає нова дитина і за лічені хвилини потрібно знайти якусь спеціальну суміш чи ліки.

ТУТ ПРАЦЮЄ УНІКАЛЬНИЙ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР

Особлива гордість персоналу будинку дитини – Центр ранньої реабілітації дітей, відкритий у 2012 році. Директор зізнається, коли він запрацював, було страшно, що не буде бажаючих у ньому займатись, але нині черга розписана аж до листопада.

Заклад – єдиний в області, який допомагає немовлятам з дитячим церебральним паралічем, вродженими вадами розвитку, аутизмом, відставанням психічного розвитку практично з народження.

Займаються з малятами тут педіатр, фізіотерапевт, лікар ЛФК, невролог, психолог, як запевняють, абсолютно безкоштовно.

До слова, проходять тут реабілітацію, як підопічні дитбудинку, так і дітлахи, яких приводять сюди батьки.

ДІТЕЙ НА РУКИ БРАТИ НЕ БОЯТЬСЯ

Напевно, найпоширеніший міф, який супроводжує такі заклади, так це те, що дітей на руки практично не беруть, аби не звикали… Тому потрапивши у дитбудинок, не можу не запитати, як тут з цим. У відповідь – запевняння, що брати на руки тут нікого не бояться.

«Постійно дітей беруть на руки, граються з ними, говорять, аби налагодити контакт. Звичайно, що двоє працівників на групу не можуть одночасно займатись з усіма дітьми – з тим трохи, потім з іншим трохи», - розповідає місцевий лікар.

«Діти у нас відкриті, незалякані. Одна біда – немає у них мами, яку не заміниш ніким. Сьогодні у них мама Оля, а завтра – мама Люда. Так вони до вихователів і нянь ставляться», - додає очільник закладу.

З його слів, багато дітей звідси всиновлюють, беруть під опіку в дитячі будинки сімейного типу. На жаль, є й такі, які через важкий стан здоров’я, найвірогідніше усе життя житимуть в інтернатах.

А часто буває й таке, що батьки забирають малят у сім’ю, а через декілька місяців вони знову повертаються у дитбудинок через поганий догляд…

Віталія САХНІК

Фото автора

Передрук заборонений