Музикант, журналіст, диякон - Роман Коляда. УСТАМИ ГОСТЯ

0
1
Музикант, журналіст, диякон - Роман Коляда. УСТАМИ ГОСТЯ
Чому Коляда “очманів” у ковельському поїзді? Що він знає про долю Маренича? Чи слухає волинське радіо? Що думає про головну ялинку міста і пам’ятник “Волинянці” в Луцьку? Кого вважає “голосом Волині” у сучасному музичному просторі? І як сталося, що Луцьк підкорив серце музиканта ...водою з крану?..

Волиняни щодня шукають відповіді на сотні питань, що стосуються їхнього краю. Дискусії зринають у ЗМІ, лунають у громадському транспорті та в кабінетах чиновників... А чи помічають ці проблеми чужинці? Люди, які в силу тих чи інших обставин потрапляють на волинську територію і відкривають для себе цей край. Відомі всій країні люди.

Іноді краще почути про своє - чужими вустами. Саме тому ми видаємо на-гора нову рубрику: УСТАМИ ГОСТЯ. І починаємо її з унікальної людини.

Роман Коляда. Піаніст-імпровізатор. Поет. Музикант, який відомий ще й тим, що не просто творить надзвичайну музику, а й дивом поєднує у собі “святе з грішним”.

Коляда - журналіст, радіо- та телеведучий, а разом із тим - диякон УПЦ КП, який щонеділі служить у Свято-Юріївському храмі Києва. Він прийшов до Бога у дорослому віці. А спершу прийшов до музики.

Патріот й інтеклектуал. З-під його руки легко виходять не тільки музичні твори, а й вірші. Роман Коляда є автором чотирьох поетичних збірок. Автор і ведучий програми “Український вимір” на першому каналі Українського радіо. Директор радіо “Промінь”.

11 січня втретє прибув до Луцька. Цього разу - з друзями.”Коляда квартет feat Настя Друзюк” презентували лучанам нову джазову програму. За кілька годин до виступу Роман Коляда знайшов час, щоби поділитися з “Волинь24” деякими думками. Про Волинь і не тільки...




ПРО ВОЛИНСЬКИХ ЗІРОК...

...“Я не спеціаліст у музичній географії, бо все-одно всі з’їжджаються до Києва. Тому - був волинський, став - київський. Мені спадає на думку “Флайzzzа”. Той, кого я чув особисто, це Галя Конах. Сергія Шишкіна я теж сприймаю як волинський голос.

Я розумію, що коли копну, то накопаю ще. Але кожна хороша група швидко розростається до загальноукраїнського масштабу. “Лучеськ бенд” ще, теж прекрасний феномен. Царство небесне Сергієві Ленартовичу...”

ПРО ЛУЦЬКУ ЯЛИНКУ...

...“Ми так пройшлися площею. Там ще сніговик такий у вас стоїть... А що з ялинкою? Найгірша в Україні? Ну, ялинка собі і ялинка. Мені так не здалося. Круто, коли це красиво.

Але важливіше, які люди довколо збираються. Якщо там вдосталь позитивних людей... Але якщо є дискусія про некрасиву ялинку, то тут два моменти: або тут дуже критичні люди, або влада щось недопрацювала, або і те, і те”.


ПРО КОВЕЛЬСЬКИЙ ПОЇЗД...

...“Я цього разу не став сваритися з провідниками (повертаючись з Луцька минулого року ковельським потягом, Роман розкритикував “Укрзалізницю” за те, що почув там шансон, через що директор поїзда позбавили премії. Цього разу їхав до Луцька тим же потягом “Київ-Ковель”, - авт.). Хоча зазвичай це роблю саме з приводу музики. Тому що є розпорядження "Укрзалізниці" заборонити будь-які трансляції, крім службової інформації.

Ми сіли в поїзд - і я взагалі не чув жодної музики, аж поки наш басист не крутнув ручку регулювання. І ви знаєте, як почув наш київський гурт "Шопенгауер", то очманів. Це настільки нереальна ситуація ще рік-два тому!!!

Вони крутили "Країна ФМ". З точки зору букви закону, це було порушення, але я вирішив не з’їдатися. Хоча якби там грав шансон, то не знаю, чи так би було.

Далі вимкнули звук: чотири музиканти в купе, є про що поговорити”.

Такий трохи пательнуватий був поїзд. Бо з одного боку, було дуже добре натоплено, і це плюс, а з іншого - чадний газ пер у вагон. Тож, ми мали такий собі "газенваген" трохи”.



ПРО ЛУЦЬКУ ВОДУ...

...“У нас завжди стоїть бутильована вода. Я за звичкою спитав звукорежисера Руслана, де брати воду на чай. Він сказав, що в Луцьку нормальна вода з-під крану, її можна пити.

Останній раз я пив воду з-під крану в Берліні. Берлінці пишаються тим, що в них добра вода в крані, тепер до Берліна додалося славне місто Луцьк. Я цим дуже втішений.

Був приємно здивований, що в квартирі, в яку нас поселили, дуже тепло”.



ПРО ВАЛЕРІЯ МАРЕНИЧА...

...“Я не так давно трохи спікувався із Валерієм Мареничем. З одного боку я раптом отямився: ось ця людина є, тут живе і тут працює, подивився якісь відеозаписи. А з іншого - намагався витягнути його на якусь подальшу співпрацю. Чомусь у мене це не вийшло.

В мене у цьому місці залишився великий знак питання. Я не зрозумів, що відбувається. І в якийсь момент зробив крок в сторону. Так буває.

Я розумію, що все дуже неспросто в його внутрішньому світі. Та слава , що була колись, і той стан, в якому він зараз, - різниця”.


ПРО УСТИЛУГ...


...“Устилуг? Я звідти повертався з відчуттям дотику до таїни. Це абсолютно без перебільшень. До спадщини Стравінського я ставлюся з дуже великою шаною. Не тільки тому, що писав дипломну роботу за його творчістю. А й взагалі.

Там директор музею - чоловік, який живе своєю справою. А ще я зрозумів, що Стравінські щось знали. Бо це фантастичне місце. Цей край урвища, з якого вже видно територію Польщі, ця річка внизу, ці старі липи...

Не дуже люблю слово “намолене”, але це перше, що спадає на думку. Це місце такого великого психологічного, творчого, душевного потенціалу”.


ПРО КОНЦЕРТИ В ЛУЦЬКУ І ПУБЛІКУ...

...“До того, скільки людей прийшло до зали послухати мою музику, я ставлюся до певного моменту філософськи.

Я ще раз з’їздив до Луцька. То була така напівприватна імпреза, яку влаштовував Володимир Павлік. По-моєму, в ляльковому театрі. Де той самий Сергій Шишкін, Галя Конах, Ленартович...

Словом, чимало було народу. То була затишна імпреза, де мені випало ціле відділення, як половина сольного концерту.

Хочеться зустрітися з публікою, яка мене трохи знає. Ще більше хочеться зустрітися з публікою, яка мене не знає. Але за рахунок циганської пошти прийде подивитися, а що ж то таке.

Сьогодні звучатиме незвичайна музика. Буде трохи сольного роялю, але це ще джаз. І - прекрасний вокал. Це Настя Друзюк, яка нам заспіває. Про це складно говорити, треба - чути”.


ПРО ПАМ'ЯТНИК "ВОЛИНЯНЦІ"...

...“Я з великою повагою ставлюся до “Волинянки”. Цю машину я тримав у руках і водив. Фантастичний агрегат. Його б одягнути в кузов нормальний... Бачив кілька концептів спроби надати цьому сучасного дизайну.

Якщо не судилося цій машині відродитися у вигляді сучасної моделі. І боюся, що вже не вдасться. То я особисто тільки за те, щоб “увічнити” цей агрегат у вигляді пам'ятника”.


ПРО ГУЧНОМОВЦІ В ЛУЦЬКИХ ЦЕРКВАХ...

...“У мене до гучномовців у храмах ставлення неоднозначне. Ще в старому фільмі Абуладзе часів перебудови була така фраза: “Навіщо потрібна дорога, якщо вона не веде до Бога?”.

Нещодавно я був в Івано-Франківську і мав час зранку потрапити на службу. Спершу користувався гугл-картою, а потім ішов на слух. І це було так класно! Це так, як Господь є твоїм дороговказом в житті. Живим дороговказом. Ти на нього йдеш, як на маяк, це дуже круто.

Гучномовці мають сенс, якщо багато людей не поміщається у храмі. Як така форма проповіді? Може. Але для когось це спрацює, а для когось - ні.

Є достатньо людей, які не мислять себе в церковному контексті. Однак якщо делікатно, без зайвих децибелів, то не думаю, що це може комусь заважати. Я бачу в цьому більше позитиву, ніж негативу”.

Є подібна дилема в моєму храмі. Я - дзвонар. А наша дзвіниця стоїть у невеликому дворі поміж житлових будинків. Я дзвоню вже кілька років, жодного разу до мене ніхто не підійшов і не сказав якогось кривого слова”.


ПРО ВІЙНИ ПАТРІАРХАТІВ НА ВОЛИНІ...

..“Щодо війни патріархатів. Я знаю, що Волинь - це якраз дуже проблемна земля в цьому сенсі. Тут є багато гарячих голів з обох боків ще з 90-х, коли відбувався цей поділ. І ці гарячі голови насправді наробили дуже багато біди.

Я знаю людей, які вже давно зробили б для себе якийсь інший вибір. Але вони пам’ятають ті події, що стоять якоюсь мало не дитячою образою. Вони це бачили, а ще були неофітами.

Мені пощастило в житті дуже сильно. Бо я прийшов до церкви, не переймаючись патріархатами. Мені порекомендували піти до конкретного священика, у якого ми з дружиною вінчалися ще в 98-му році. На моє особисте щастя, він виявився священиком Київського патріархату. Якби московського, то я розумію, що мав би дуже складний вибір.

З теперішніх своїх громадянських позицій я дуже складно уявляю, як я можу пережити наявність сєпарської літератури в Почаївській, Печерській чи будь-якій іншій лаврі”.

Я знаю багатьох священиків, які знаходять спосіб якось цю дилему розв’язувати. У мене тут на Волині є священик, з яким я спілкувався і бував з ним на Майдані (так, пройшлися Майданом). Це отець Ігор Григола, він в Ківерцях, у Вишневі, служить”.

ПРО ВИСТУПИ ЧИНОВНИКІВ У ЦЕРКВАХ...

...“Звісно, я не дуже люблю показухи (про промови чиновників у церквах на свята). Але тут можна по-різному ставитися. Це як Порошенко, який поїхав дарувати бійцям у Широкине джип. Хтось кричить: “Піар!”. Але секунду: в країні війна, Президент мусить підтримати армію? Мусить! Давайте тому про піар поговоримо в інших випадках.

Церква - це частина громадянського суспільства. Коли Президент входить з ним у такий дотик - це ок. Якщо Президент об’їжджає церкви всіх патріархатів... Якби не було війни, то я теж сказав би, що це ок.

Я знаю, що до останнього часу Порошенко та його дружина були вірними Московського патріархату. Якщо це так, то це ставить перед ними непростий вибір. Я сподіваюся, що вони його зроблять”.



ПРО МІСЦЕВЕ РАДІО...

...“Давно не слухав ваше місцеве радіо. Був у гостях, коли приїздив минулого разу, трохи спілкувався з колегами. Дуже тепло було”.


ПРО ПІСНЮ "ВОЛИНЬ МОЯ"...

...“Пісня “Волинь моя”? Ні. Щось вона ніяких асоціацій у мене не викликає. Можливо, чув, та не пригадую”.


ПРО ВОЛИНСЬКИЙ ХАРАКТЕР...

...“Якби хтось мене попросив “зіграти Волинь”, то я б ще, напевне, хотів поїздити. Трохи помандрувати. Була б в цьому краса цієї землі. Загадковість - однозначно.

Ліси північної Волині, туди до кордону з Білорусією, для мене завжди були такі загадково-магічні. В цьому якась така первісна дрімучість. В найкращому розумінні цього слова. До тієї музики (як емоція) увійшов би якийсь цікавий спогад про волинський характер".

...У нашій церкві співають таку колядку: щось гуцул там “виграЄ”, “волиняк щось міркуЄ”. Хоч я знаю, що не всі волиняни люблять це слово “волиняк”. Ну, тобто мешканець Волині, який має якусь думку. Дуже свою. Дуже незалежну”.

Колись мені розповідали, що волиняки при будь-якій владі казали: “Та ми тутейші!”. Корінням міцно стоять в цій землі. Це теж дуже потужне відчуття. І я спробував би його передати”.

Записала Олена ЛІВІЦЬКА.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».