ТОП-10 маловідомих фактів з життя редакторки газети «День» Лариси Івшиної

4
1
ТОП-10 маловідомих фактів з життя редакторки газети «День» Лариси Івшиної
Лариса Івшина – одна із небагатьох волинянок, яка потрапляла до рейтингу найвпливовіших людей країни. За версією журналу «Форбс» вона увійшла до сотні найвпливовіших жінок, а фонд «Демократичні ініціативи» відніс її до переліку найвпливовіших журналістів.

У п’ятницю, 13 січня, виповнюється 20 років, як Івшина стала головним редактором газети «День». Видання, попри те, що є щоденною газетою, подає велику кількість аналітичних матеріалів, публіцистики, зачіпає історичні, культурні аспекти.

Із нагоди професійного ювілею, видання «Волинь24» відшукало цікаві, але маловідомі факти з біографії цієї видатної волинянки.

1. Дитинство в атмосфері вільнодумства

Я в дитинстві була дуже дорослою і самостійною дівчинкою, з цікавістю вдивлялася в усі, що відбувалося навколо мене. Величезну роль в моєму житті зіграв рідний дядько, нині, на жаль, покійний. Він умів спілкуватися зі мною, як з рівною. Мені дуже подобалося це відчуття.

Мама теж не була суворою з дітьми. На нас з сестрою ніхто не тиснув, панувало повне вільнодумство, але в той же час мама власною поведінкою показувала нам приклад доброти і порядності.

2. Шкільні твори …переписувала

Йти в школу мені не хотілося, тому що я за своєю природою не припускаю ніяких «колгоспів». Але вчителька була настільки талановитою, так любила дітей, що моє неприйняття «зобов'язайлівки» зникло непомітно для мене самої.

У пам'яті залишився ще такий момент: вчителі буквально благали мене переписувати твори, тому що боялися, що через своїх занадто вільних на той час ідей я не отримаю золоту медаль. Ви можете собі тепер таке уявити? Не я педагогам гроші пропоную, як зараз практикується, а вони мене просять ... Всім би таких вчителів! Через юнацький максималізм я, звичайно ж, нічого не переписувала, але золоту медаль все-таки отримала.

3. Дівчачий щоденник

В юності, як і багато дівчаток, я вела щоденник і написала там: в нашій країні любити нікого! У мене, до речі, цей щоденник досі зберігся...

4. Без телевізора

Ніколи не було відчуття, що я живу в провінції. Весь вільний час присвячувала читанню, телевізора в будинку не було. І зараз я всім раджу вимкнути телевізор – предмет, що краде час, – і засісти за книги.

Пам'ятаю, як мене свого часу вразила думка з щоденників Льва Толстого: «Для раба немає великої людини, тому що у нього своє уявлення про величину». І мені не соромно зізнаватися, що років десять я міркувала над тим, що ж це означає. Зараз (хочеться сподіватися), я все-таки зрозуміла, що хотів сказати класик... Так що думати потрібно постійно.

5. Кар’єра муляра-штукатура

Після школи, яку я закінчила з медаллю і перший рік не поступила, я два роки працювала на будівництві муляром-штукатуром. Це не те, що зараз, – предмет пролетарської гордості.

Раніше мене з такою біографією спокушали, і я могла піти цим шляхом, бо мені говорили, що не треба вступати на стаціонар, а треба залишатися на будівництві, у вас буде орден Трудового Червоного Прапора. У нашому районі була вакансія депутата Верховної Ради СРСР, який вже йшов. Загалом, за радянських часів це була дуже вдала стартова позиція.

6. Стажування в США

Місяць, який я провела там – це було розширення кругозору. Я в той час дивилася, як нас сприймають американські журналісти, а як ми...

Ми, умовно, стоїмо на галявині біля Білого дому, і несуть кота. Ми знаємо, що цього кота звуть Сокс. А американські журналісти в той час не знали, де розташована Україна. Це були різні стартові позиції. Ми цікавилися світом, ми хотіли туди. Нам потрібно було дуже багато працювати, щоб зацікавити, відкрити себе.

7. Відмова Кучмі

Ще в дитинстві я говорила своєму улюбленому дядькові: «Пішли, поговоримо про політику». І здавалося б, я настільки заражена бажанням бути там, в політиці ...

Але саме в тій політиці, яка розвивалася десятиліття в Україні, в її епіцентрі я не хотіла бути. І моя особиста біографія на якомусь етапі це, можливо, історія відмов. Але не заради відмови, а заради того, щоб зберегти бажання робити те, що я вважала за потрібне.

І, як не парадоксально, але ще президент Кучма, який, до речі, ставився до мене з великим інтересом, двічі робив мені пропозицію стати його прес-секретарем. І я не знаю так багато людей, які сказали б, що вони не хочуть. У будь-якому випадку я не роблю те, що не відчуваю своїм. Якби не ця риса, очевидно, у мене б не вистачило стійкості на всі роки потрясінь і випробувань.

8. Знайомство із чоловіком – Євгеном Марчуком

У 1993 році в «Київські відомості», де я тоді працювала, прийшов прес-секретар тодішнього прем'єра Леоніда Кучми Дмитро Табачник і повідомив, що на главу уряду нібито готується замах. Мовляв, Марчук (він тоді очолював СБУ) про це знає, але не доповідає. Я кажу: «Олександре Юхимовичу, ми не можемо писати про це без посилань». Швець (редактор газети, – ред.) відповідає: «Діма каже, що є свідки». Замітку поставили на першій шпальті. Був колосальний скандал.

Марчук, треба сказати, повівся шляхетно, хоча така «заміточка» могла коштувати йому посади вже тоді. Пізніше я дізналася, що Президент Леонід Кравчук дійсно зажадав пояснень у Марчука ... Зрозуміло, ніякого замаху не було і в помині. Щоб згладити ситуацію, редактор відправив мене на інтерв'ю до Євгена Кириловича. Ось так і познайомилися... Думаю, що ми справили один на одного незабутнє враження.

9. Інтелектуальний туризм

Ми багато часу проводимо на природі. Крім того, любимо з компанією друзів подорожувати Україною, я назвала б це інтелектуальним туризмом. Якось організували автобусну поїздку до мене на Волинь, а після з'їздили на батьківщину наших друзів – на Вінниччину. Ви собі навіть не уявляєте, наскільки красива наша країна!

10. Мода і стиль

Мені подобаються роботи українських дизайнерів. Я багато років спілкуюся з Лілею Пустовіт і з задоволенням ношу її речі. Також мені дуже симпатичний стиль молодого дизайнера Вікі Барон, цікаві Ксенія Марченко і Федір Возіанов... Без перебільшення, всі вони – зірки!

Чудовий стиліст зачісок – Наташа Балабанова, я б навіть назвала її світовим гуру зачісок. У нас чомусь дуже люблять говорити, що в Україні поки немає еліти. Якщо мова про політичну, то, згодна, немає. А ось найталановитіших дизайнерів, стилістів, музикантів, художників, спортсменів у нас дуже багато, вони справжні зірки, їм просто не вистачає піару.

Пригадую скромні можливості нашої родини, але все одно це завжди був пошук того, що дуже гарно. Мені і в школі завжди говорили: «ця дитина мала бути дочкою міністра». Але це було завдяки старанням мами, її розуміння того, що у скромної дитини повинен бути особливо гарний комірець. Я безмежно вдячна своїй сестрі і її подрузі, яка вже студенткою (а я була ще в сьомому класі) привезла спеціально для мене з подорожі Прибалтикою дуже високі чоботи на платформі. Це скоріше від уваги до особистості. А друга подруга моєї сестри зв’язала мені гарний жилет. І це була «революція» у шкільній формі – тому що тітка мені пошила форму на замку, і тут ще й жилет...

Стиль – це завжди пошуки самовираження. Пошуки свого. І питання не в ресурсах, а в прагненні до естетики, у бажанні вириватися з обставин.

За матеріалами tv.112.ua, fakty.ua
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
1

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Аби не чоловік її то вона в Локачах вчителькою була б, або і далі видавала б газету «Прапор комунізму»
Євге́н Кири́лович Марчу́к - перший віце-прем'єр-міністр України, Голова Служби безпеки України, Міністр оборони України....
Відповісти
Згоранець, не заздри! Тобі так не пощастить.
Відповісти
В таких випадках не застосовують умовний спосіб типу "якби", то", бо вона не залишилась вчителькою в Локачах. Це виглядає так, ніби якби не було рота, то гланди рвали б через анус. Лариса реалізувала себе на 101%. Підтримую за стосунки з телевізором. Я періодично відходив від цього "ящика для ідіотів", але з часом повертався. Назавжди відійшов у жовтні 2010 року. Відвик. А що там? Кров, брехня, екстрасенси, гадалки, ворожки, самолюбовання, серіали для душевно хворих... Як і фейсбук. Хіба там є інформація? Вигрібна яма недолугих людей. Лариса - молодець!!!
Відповісти

© 2016. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».