Парадокси волинської глибинки: у Ниці через Солов'ї. ЗАНЕСЛО В СЕЛО

1
3
Парадокси волинської глибинки: у Ниці через Солов'ї. ЗАНЕСЛО В СЕЛО
Ще зовсім трохи і вечір. Монотонно рипають ровери на узбіччях. На “чужу” машину кожен здивовано повертає голову. Свій чи не свій?..

Водій не втомлюється кивати у відповідь, а сільські дядьки, навіть не приглядаючись, - одразу здіймають руку до кашкетів. Мовляв, “здоров будь”. Маленький секрет - і ти вже “свій” на всі сто.

Кадри глибинки несуться за вікном парканами і пустками. Хотіли у нетрі, маємо.

- А ми правильно на Ниці повернули? Це сюди, через Солов’ї? - запитуємо у подорожнього, щоб не заїхати в блуд.

- І не Ниці, а НицІ. І не Солов’ї, а СОлов’ї, - відповідає.

Попереду мала бути маленька волинська Ніца, мальовнича і унікальна. Чи є щось спільного між курортним містечком на Півдні Франції та волинським селом Солов’їнської сільської ради?




"ТОДІ ТУТ БУЛА ЗОВСІМ ТАЙГА"


Знайти людей у НицЯх виявилося не так і легко. Село зіщулилося від холоду, поховалося в хати.

Помітивши непроханих гостей, Марія Олексюк (місцева фельдшерка саме поралася на городі "за спиною" столітньої пустки) кидає капусту напризволяще і поспішає назустріч. Поправляє хустку, всміхається.

Ні-ні. Не вимирають, каже, Ниці. Дітей дороку чимало. Молодь не виїжджає, бо й не має куди їхати. Город далеко, а Польща близько...

- А пустки? - показуємо ребра руїни по-сусідству із подвірям Марії Олексіївни.

- Чим ближче до монастиря, ти менше пусток. Люди їдуть, купляють хати і лишаються тут жити, - пояснює.

За іронією долі, кого не питатимемо цього дня про Ниці та його “родзинки”, всі в один голос розказуватимуть про ...монастир у сусідніх Мильцях.

Так буває: ти їм про грішне, вони тобі про святе.

- Мамо-о-о, а йдіте-но розкажете ще ви що! - Марія гукає з поля до хати. І під стріхою старої клуні ми раптом помічаємо маленьку, схожу на казкового героя, бабусю.

Тетяні Олексюк - 89, одна з найповажниших мешканок села Ниці Старовижівського району
Тетяні Олексюк - 89, одна з найповажниших мешканок села Ниці Старовижівського району


89 літ топче своїми ногами ницівські спориші баба Тетяна. Ще вчора, здається, бігла дивитися на збитого льотчика. Бо посеред села у війну впав літак із червоними зірками. Тоді на все село було тридцять хат, тепер ...трохи більше.

- Ниці, то від Ненцьо. Ніколи, правда, не чула більше такеї фамілії в селі. Але старі люде казали, шо був у пана колись слуга, якого він незнавидив. Та й утикав. Та й вибрав місце. Тоді тут зовсім тайга була. Ото він і звався Ненцьо. Жінку знайшов. Оженився. Так і почалося, майбуть, - витягує зі своїх сивих спогадів старезні, як і сама, ницівські легенди.

Бабуся радить нам зайти на “кладбисько”, бо саме там “того льотчика” поховали.

Але спершу цікавіше пошукати живих.

ВІД "ПРОГРЕСУ" - ОДИН РЕГРЕС

Чим глибше в Ниці, тим більше переконуємося, що до розкошів Лазурового узбережжя волинській глибинці далеко.

Від колишнього колгоспу "Прогрес", для прикладу, зостався один "регрес"...

- Корівники розсунули. А землю мало хто й забирав, - зізнається колишня завідувачка ферми Ганна Олексюк.

Ще трохи вглиб - і ми дізнаємося, що і клуб у Ницях майже, як корівники, розсунули. Недавно. Років з кілька. Без надобності, видно, був. Тут у Солов'їнській сільраді й так весело...

Останні осінні клопоти
Останні осінні клопоти


- Добре жити, спокійно, - міркує Софія Царік, ще одна жителька, яку стрічаємо, мандруючи сільськими вулицями.

Чому ж ні? У місцевій школі всього чотири класи. Кому мало, той доучується у Мильцях. Там - 9. Ще мало? Можна у Сераховичі, де 11-ть...

Неохоче спілкувалися ницівці (чи як?) про свої сільські будні. І найчастіше на запитання про життя-буття, відповідають по-філософськи: "село як село".

ПІСДЯ ДВОХ БРАТІВ КОВАЛІВ НА ФРОНТІ НЕ ПІШОВ НІХТО

Це тут воно село як село. А коли ти - під градами десь у Амвросіївці, то рідні Ниці здаються наймилішими на білому світі.

Він задумується. Ставить набік тачку. І не цурається розмови, хоч і робота не жде. Олександр Коваль, як і його брат Василь - люди у Ницях справді особливі. Єдині на все село, кому довелося пройти гіркими дорогами АТО.

"Потім усі вже розумні були", - скрушно хитає головою мати, що сперлася на одвірок корівника.

Старий батько, зачувши мову, починає рихтувати самокрутку...

Родина Олександра Коваля
Родина Олександра Коваля


У Ницях на війну навесні 2014-го пішло двоє.

- Забрали одного. Через день другого... У цього двоє дітей (киває на Олександра). У іншого жінка була четвертим вагітна. Я за той час і висохла, і посивіла. То ще ж і не признавався. Він же ж сержант і на тих градах робив... - зітхає мати.

- А я до Порошенка їздив, - раптом додає батько.

Не на Попрошенка надіялися, доки сини були на війні. На Бога. Тому Ганна Коваль щотижня подавала за здоров'я у той самий Мильцівський монастир.

- Я подавала за нього каждий раз. А посля мені кажуть: "Ганю, ти подаєш, а за нього ж не моляться...". Бо то ж не вкраїнська церква, а московська. То я й потім перестала писати, що він солдат, а просто - Олександр. А ще його той оселедець... - підперши рукою голову, розказує страшну правду про нинішню війну Ганна Коваль.

Він справді носив оселедця. Ще до війни. Тепер змінив зачіску. Не так розуміють, каже. З війни живими і здоровими повернулися обидва брати Ковалі. Молилися за них чи ні у монастирі, а мамині молитви Бог чує і так.

Повернулися до мирного життя і ставлять на ноги малих дітей. А там дивися: і Ниці зіпнуться...



ПОКІЙНИКАМ БАЙДУЖЕ, А ЖИВИМ?

Щоб не ослухатися 89-літньої баби Тетяни, ми на прощання таки звертаємо на "кладбисько".

Що цікаво: цвинтар - один на два села: Мильці та Ниці. Але заїхати на своє кладовище ницівці можуть тільки через Мильці, не інакше.

Жителі двох населених пунктів, що належать до різних сільрад, смиренно ділять між собою Вічність не один десяток літ поспіль.

Вражає інше: обабіч дороги, що впирається у відремонтовану Онуфріївську церкву - хрести і ...густі нетрі. Половина "кладбиська" ледве проглядається за густими зарослями.

Онуфріївська церква і цвинтар на два боки
Онуфріївська церква і цвинтар на два боки


"Чим ближче до монастиря, тим менше пусток", - зринає у пам'яті почута кілька годин тому фраза. Дорогою до храму про бур'яни та нетрі на цвинтарі ні в Мильцях, ні в Ницях, схоже, ніхто не задумується.

Покійникам байдуже, а живим?..

Текст - Олена ЛІВІЦЬКА
Фото - Павло БЕРЕЗЮК












Ганна Олексюк
Ганна Олексюк






Над місцевою школою - прапори
Над місцевою школою - прапори

Але селяни бояться, щоб її не закрили
Але селяни бояться, щоб її не закрили

Шкільні вікна...
Шкільні вікна...

А ось і школярочка
А ось і школярочка








Ганна Коваль каже: поки писала, що син - солдат, за нього у храмі не молилися...
Ганна Коваль каже: поки писала, що син - солдат, за нього у храмі не молилися...


Нетрі сільського цвинтаря
Нетрі сільського цвинтаря

Могила льотчика, збитого у війну
Могила льотчика, збитого у війну







Додому...
Додому...

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
3

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Дякую за цей і попередні репортажі. За любов до героїв і місця, з якою вони зроблені.
Відповісти