Замість світязьких пончиків ...грузинські кубдарі: розмова з власницею пекарень «Сулі Гулі»

19
16
Замість світязьких пончиків ...грузинські кубдарі: розмова з власницею пекарень «Сулі Гулі»
Буквально за півроку власникам цього бізнесу вдалося "підсадити" лучан на грузинську випічку. А до словника любителів смачно і нашвидкуруч поїсти додалися терміни "піде" чи "кубдарі".

Мало того, поява цих закладів, схоже, спровокувала моду на грузинську кухню на вотчині Любарта. Бо швидко за ними почали відкриватися й інші.

Та якщо про те, що у Луцьку з'явилися грузинські пекарні, знає чимало лучан, то - хто керує на перший погляд таким вправним бізнесом, відомо одиницям.

Світлана Арутюнян, власниця мережі грузинських пекарень "Сулі Гулі" охоче погодилася на розмову. Про умови для розвитку малого бізнесу в Луцьку. Про смаки лучан. Про конкурентів, податки і підводні течії. І навіть - про світязькі пончики.

Довідково. Першу пекарню "Сулі Гулі" Світлана Арутюнян відкрила у березні цього року. Нині в Луцьку таких закладів уже три. Це - сімейний бізнес. Жінка закінчила Одеську юридичну академію, певний час працювала в Києві, де й познайомилася зі своїм чоловіком Сергієм Арутюняном.

Ніхто в родині не має грузинського коріння. Сергій Арутюнян - із вірменського роду. А Світлана - народилася і виросла у волинському селі Світязь Шацького району, в дівоцтві мала типове волинське прізвище Карпук.


* * *

...Ми домовилися зустрітися на 9-ту ранку. О цій порі Світлану Арутюнян завжди можна знайти у пекарні на вулиці Набережній у Луцьку. Жінка каже: уже повернулася з ринку, де закупляє продукти для випічки. Ще й встигла заглянути до 5-річної донечки, яка цього дня не пішла в садок.


"ПОМИЛЯЮТЬСЯ, КОЛИ ЗМЕНШУЮТЬ СОБІВАРТІСТЬ, ЩОБ ЗАРОБИТИ"

- Світлано, то перша ваша випічка таки була волинська, так?

- Справді так. У дитинстві я дуже любила щось випікати. Хліб вдома завжди пекли свій із бабусею. Поки вчилася в школі, пекла десерти (торти і таке інше), бо мама моя була постійно на роботі й трохи не мала на все це часу. Потім, коли поїхала вчитися, то перестала готувати, тому що почалося навчання, життя в гуртожитку і так далі.

- Чому, власне, грузинська кухня - це те, з чого ви вирішили робити бізнес?

- ...Моєму чоловікові завжди подобався хліб з печі "тоне", це така грузинська справжня піч. Коли я жила в Києві, якась така мода пішла ставити маленькі кіоски, в яких була піч, продавець і все. Так готували грузинський хліб, а ми завжди його купували. У Сергія була мрія навчитися його пекти, збудувати собі "тоне".

Першу пекарню ми відкрили в Ковелі, де на той час жили. Вона називалася "Сім хлібів", і в принципі справи пішли непогано. Ми лишили її людям, які там працювали... Я, щоправда, потім не цікавилася деталями...

Можу сказати одне: проблема всіх людей, що вони думають, коли зроблять меншою собівартість продукції, то більше зароблять. А це дуже велика помилка. Хочеш зробити - зроби якісно. Щоб людина була задоволеною і поверталася ще.

А загалом я люблю Грузію, її традиції, кухню. Основне і те, що наймиліше, це - гостинність. Здається, в нас на Волині так само: коли гості приходять, господаря готові віддати останнє. Традиційно славляться грузинські застілля. А згадайте наші весілля в селах: теж їжі в три поверхи! Багато чого спільного.



- Були в Грузії?

- Ні, не була. Дуже хочу, але все ніяк не можна вирватися. Думаю, що скоро вдасться: плануємо перед Новим роком.

Маємо багато друзів та знайомих грузинів. Коли навчалася випічці, то спочатку одні грузини мені показували. А потім ми випадково познайомилися з мужчиною-пекарем, грузином, який навчив мене відчувати тісто і працювати з ним. Хочу вам сказати, що в кожного грузина свій хачапурі - найбільш правильний. Як у нас в кожної господині борщ.

Багато пробували, багато бачили і знайшла свою серединку. Можливо, вона не така ідеальна і не така грузинська... Бо в Грузії ті ж таки хачапурі роблять не з дріджевого тіста, а з тіста на кефірі (на мацоні).

- Хто опікується бізнесом більше: ви чи чоловік?

- Якісь важливі рішення, звичайно, ми приймаємо разом, а робочими моментами, то, можливо, більше опікуюся я. Тому що я вмію робити випічку. У мене є ще така звичка, що сама мушу поїхати на ринок, щоб вибрати продукти. Щоранку встаю, їду спершу на Задворецьку, відкривати пекарню там, потім сюди, потім на ринок... А приходжу - починаю прибирати кухню. Бо ніби без мене цього ніхто не зробить.
І так далі. Насправді мрію хоча б один день побути вдома. Хоча мій чоловік теж виходить сюди і працює як пекар. Хліб пече, шашлик готує. Йому це дуже подобається. Для нього це якесь таке таїнство.

"ПОЧИНАТИ БІЗНЕС - ЦЕ ЧАСТО БОРГИ І КРЕДИТИ"

- Кажуть, що від часу появи дитини на світ найважчими є перші три місяці. А як з бізнесом? Є тут такий кризовий період, переживши який, можна зрозуміти: щось вийшло чи ні?

- Зараз значно легше. Судіть самі: першу пекарню ми відкрили в березні цього року... А спочатку я мусила вставати о шостій щодня, увесь день працювати. Можливо, тому, що спочатку не розраховувала на такий великий ажіотаж. Думала спершу: візьму собі помічників і буду з усім справлятися. А вийшло, що мусила увесь день працювати як пекар. І приїздила додому дуже пізно: о першій і навіть другій годині ночі. Так було протягом перших трьох місяців, поки не набрала на роботу працівників.

- До речі, про працівників... Сьогодні часто говорять про те, кого і яким професіям навчати у ПТУ. Та навіть на рівні державному нема одностайного бачення, як реформувати галузь профтехосвіти. Ви як роботодавець готові платити гроші за навчання кадрів?

- Готові. Але якщо ці люди будуть хотіти навчатися. Я спершу хотіла брати на роботу студентів з училищ. Чомусь думала, що вони матимуть бажання працювати. А натомість пересвідчилася: вони не хочуть працювати, не мають мотивації до праці. Я не знаю, чому - так. Хоча загалом, звичайно, легше добитися бажаного результату в роботі від молодих віком працівників. Таких простіше навчити. Бо скажімо, людині навіть 40-річного віку ти пояснюєш, як треба, а вона все одно вже має свої усталені переконання і чинить на свій лад.



- А з чого, власне, починати бізнес? Що первинне: ідея чи гроші?

- Ми відкривали цю пекарню якраз у той момент, коли взагалі не мали грошей. Так склалися обставини на той момент, була своя ситуація. Випадково знайшли приміщення. Тому починати бізнес - це часто борги, це кредити... Але я просто знала: стану працювати - буду заробляти гроші. Ось і все. Я була готова платити відсотки. Але коли ти спробував працювати на себе, то на когось - уже не захочеш.

- Тобто ви користуєтеся кредитами. Наскільки сьогодні в українських реаліях це ризиковано і чи доступно?

- Чому - ризиковано? У тому ж "ПриватБанку" дають кредити під розвиток бізнесу і там невеликі відсотки, в місяць 2,5 чи 2,4. У принципі, якщо ці гроші у когось позичити, то під такі відсотки їх віддати захоче не кожен. Я не брала кошти у валюті. Тому все нормально.

- Як зрозуміти: успішна твоя справа чи ні?

- Я це розумію тільки тоді, коли бачу, що до нас приходить все більше гостей. Важливо, що люди йдуть і кажуть, що їм подобається і вони дякують.

- А вдома ви підтримуєте традиції вірменської кухні? Чи грузинської?

- Мій чоловік дуже любить готувати шашлик та люля-кебаб. Ще є одна страва, яку ми обожнюємо, - хоровац. Це тушковані баклажани і помідори на грилі. Баклажанів мусить трішки більше, до них додається сіль, перець і вершкове масло. Це все змішується - і смакота виходить. Це та вірменська їжа, яку готували в його родині. Крім того, Сергієва бабуся жила в Азербайджані. А це ще інші традиції. Це - чай, який там готували, страви у спеціальній печі...

"Я СКРІЗЬ ІШЛА ПЕРШОЮ САМА"


- Тоді, в березні, які з контролюючих служб сюди прийшли першими?

- Я скрізь ішла першою сама, якщо чесно. Перед відкриттям звернулася до відділу підприємництва Луцької міської ради і повідомила, що хочу відкривати пекарню.

А взагалі знаєте, як жартують на цю тему: "Нікуди не йдіть, до вас самі прийдуть"?

Хотілося б, аби діяла така структура, до якої кожен, хто прагне почати свою справу, міг прийти і отримати необхідні консультації щодо документації, перших кроків, тощо. А то у нас система залишилася ще напівсовдепівська, та й закони такі, що часто один одному суперечать, треба знати різні деталі.

Однозначно, що всі документи оформляли офіційно, всіх працівників так само. Тому всі етапи пройшли: і податкову, і колишню санітарну службу...

- Податковий "тягар" існує чи це ніякий не тягар?

- Ми сумлінно все платимо. Та все-таки думаю, що треба йти назустріч підприємцеві і щодо зменшення податків. У нас, наприклад, зарплата працівників - більша мінімальної. Але за кожну людину виходить кругленька сума податку (не на одну сотню гривень). Коли ж підняти зарплату, то знову більші податки платиш... Через те ти не можеш підняти зарплату.

Пригадую, що в Ковелі чомусь була така практика: коли я говорила людям про офіційне працевлаштування, вони запитували, хто оплачує податки. Бо зазвичай там податки вираховували з людей, з їхніх зарплат. А тому ковельчани не хотіли офіційно працевлаштовуватися.

- Яке місто комфортніше для підприємців: Ковель чи Луцьк?

- Луцьк. Однозначно. Тут вільніше. Тут більше можливостей. Там постійно думаєш про доставки і таке інше...

- Якщо би вам випала нагода вказати керівництву міста на певні прогалини у створення сприятливого середовища для розвитку малого бізнесу, ви на чому наголосили б?..

- Вони при владі, їм видніше (сміється, - авт.). Звичайно,є моменти, але для мене перешкод особливих не було.

- Тобто - вам не ставили палки в колеса?

- Ні. Просто все важливо зробити вчасно.

- Розкажіть про конкурентів...

- Я взагалі за конкуренцію. Тільки - за чесну. Не люблю, коли починаються махінації... Я за чесну конкуренцію навіть - як споживач. Тому що я знаю: чим більше буде закладів, тим краще вони будуть працювати. Чим більше магазинів, тим краще вони обслуговуватимуть покупця і ліпшу продукцію пропонуватимуть. Для моєї команди то - тільки плюс. Це стимулює.

- Чому, до речі, спочатку цей заклад називався “Кетілі Пурі”, а потім змінив назву на “Сулі Гулі”?

- Була певна ситуація. Я б не хотіла про це говорити.



- А що означає “Сулі Гулі”?

- Сулі - це душа, гулі - це серце. Хочеться робити все з душею та серцем для людей. Щоб це відчувалося, що це не просто кухня швидкого харчування, "макдональдс"... А що ти робиш щось особливе, тепле, приємне. Ми з чоловіком колись прочитали легенду про сир сулугуні. Цей сир придумав один грузин для своєї коханої. Він раніше називався сулі-гулі, тому що він зробив його для неї з душею та серцем.

- Скільки сьогодні закладів громадського харчування, які спеціалізуються на грузинській кухні? З десяток є?

- Ні. Напевне, немає. З тих, які спадають на думку, тільки три. Крім наших.

- А ви ходите купувати випічку до конкурентів, в розвідку, так би мовити?

- Ні, не ходжу. Трохи раніше я була в “Грузинському домі”, в ресторані. Ми заходили туди з чоловіком, обідали - тоді було непогано. Зараз вони змінили поваря, тому судити не можу. Ще до відкриття “Сулі Гулі” купувала хліб в тому закладі, що на Рівненській, на зупинці. Оце, в принципі, і все.

- Відчуваєте, що держава переживає економічну кризу? Бо якщо глянути на дороги, то вони вщент заповнені автівками... Якщо подивитися на будмайданчики міста, то там мов гриби ростуть багатоповерхівки. Кризи ніби й не видно. А якщо судити з того, що лишається в гаманці після походу до супермаркету, то - навпаки.

- Можливо, я цього не відчуваю аж так дуже, тому що в мене не ресторан, а інший сегмент. Зараз виросли ціни на все, але я намагаюся не піднімати їх у своїх закладах, завжди роблю це неохоче. Тримаємо на одному рівні. Сподіваюся так пережити зиму і думаю, що весною буде легше. Орієнтуюся на відвідувачів, гостей. Хоча дехто у коментарях на різних сайтах пише, що 20 гривень - це дуже дорого.

- А взагалі стояв перед вами колись вибір, що саме відкрити: ресторан чи магазин-пекарню?

- Ні. Ми планували просто продавати випічку і навіть столів ставити мінімум. Але вийшло інакше.

"ЧОМУ ТАК НЕ ЗРОБИТИ У НАС НА СВІТЯЗІ?"


- Як щодо гендерного питання?.. Коли бізнес у жіночих руках, ви відчуваєте, що в суспільстві проблема у різному ставленні до жінки-керівника і до чоловіка?

- Ні. А мала б?

- Не знаю. Кажуть, що мала б. Побутує думка, що жінкам складніше, хоча я з нею не погоджуюся.

- Я б теж так не сказала б.

- Майже кожен успішний бізнесмен рано чи пізно доживає до того етапу, коли задумується: чи не піти йому в депутати, в політику. Як ви до цього ставитеся?

- Це особиста справа кожного. Я, до речі, не вважаю себе бізнесменом. Я - виробник. Це - моя робота, а не бізнес. Чесно, зараз я не цікавлюся політикою. Якщо є вільний час, стараюся приділити його донечці, решту - роботі.



- Оскільки ви - світязянка, то я не можу не запитати про Світязь. Напевне, як місцева жителька ви бачите варіанти розвитку цієї території як туристичної зони... Як зробити так, щоби ця унікальна місцина достойно виглядала?

- Я була в Польщі на озері Білому. Це недалеко від Світязя. Те озеро набагато менше, але поляки облаштували там таку велику площу, вулицю, де є магазини, піцерії, атракціони... У нас же трохи все ..., скажемо так - корумповано.

Ще коли Крим був наш, ми їздили відпочивати до Євпаторії. Там за містом пляжі віддали окремим людям в користування. Але ті не мали права забороняти вхід на пляж. Вони його прибирали, ставили там лежаки... Але кожна людина могла вільно зайти і лягти навіть просто нам пляжі: там обов'язково мусило бути місце біля води, не зайняте лежаками, яка зона відпочинку для тих, хто прийшов без грошей. Чому так не зробити на Світязі?

У нас мало пляжів нормальних. Люди б знали, що це їхні територія і що вони можуть заробити якусь копійку на тих же лежаках, на барній стійці, де вони продаватимуть якісь коктейлі та воду, але вони будуть платити податки в сільраду і чистити пляж.

Бо, наприклад, у нас там є база відпочинку СБУ. Дуже часто там стоять охоронці і не дозволяють людям пройти, хоча вони на це не мають жодного права. Тому що є певна берегова зона. Тому що 500 метрів від води - це власність народу. Коли ти починаєш їм щось перечити, то вони відходять. А хто не перечить, то чує: “Ви не маєте права тут перебувати”. Люди розвертаються і йдуть...

- Ви не випробовували грузинську випічку там, в себе вдома?

- Випробовувала.

- То, можливо, колись все починалося зі світязьких пончиків?

- Ні. Пончиків точно не пекла. Але випічку продавала. Два роки тому придбала контейнер на колесах, облаштувала його пічкою та холодильником, взяла продавця... І продавали випічку. Вона так розходилася, що люди підходили і майже завжди бачили порожню вітрину: я просто не справлялася.

- Якщо уявити, що ми з вами говоримо через років п'ять, про що б ви хотіли б мені тоді розказати? Ким ви себе бачите в найближчому майбутньому?

- Мамою. Хочу ще синочка. А більше й не знаю: мене задовольняє те, що є. Можливо, відкрити ще кафе, щоб дати людям якісну і недорогу їжу. Не кожен може витратити навіть тих 300 гривень, щоб сходити раз у тиждень до ресторану на обід.

- Ну, тоді - до зустрічі і дякую за розмову.

Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.





Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
16

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Молодці! Успіхів Вам !
Відповісти
Дякуємо;)
Відповісти
Данный бизнесс был запущен и скопирован с Кетели Пури. К сожалению есть не честные люди. Уважения достойны те кто создал что-то своими силами. Обучить, дать знания и получить от ученика плевок не по грузински. Переименовав заведения решили избавится от обязательств. Не хорошо
Відповісти
То що в іншому місті можна теж грузинську пекарню відкрити ?
Відповісти
А я то думав молодець.. На сайті навіть бізнес план є . Неочікуванно
Відповісти
Все одно ви класні. Все інше - бізнес. Респект, Світлано, вам - як жінці. Все вийде, до вас приємно заходити)
Відповісти
Задайте себе вопрос. Вы Лучанка работаете несколько месяцев вкладываете силы а Вам говорят спасибо Вы свободны. Готовы так работать?
Відповісти
А чому не розповідаєте про футболіста грузина який приїхав і спробував цю "грузинську " кухню ;) :))???
Відповісти
в перших статтях про цю пекарню власниця стверджувала, що їздила в Грузію за досвідом і надхненням ...виявляється що ніколи там не була...а тут щей інформація про франчайзинг вилізла.. осад залишився вцілому.. (пруф про слова про грузію http://lutsk.rayon.in.ua/news/6231-naberezhna-vidkrili-gruzinsku-pekarniu)
Відповісти
Трохи їздила, а згодом родина грузинських коренів не має
Відповісти
Что сказать.. Говори правду
Відповісти
Пані юрист їздила за досвідом в Запоріжжя де стала спрвжнім грузинським пекарем )))
Відповісти
А пан недороблений дантист думає, що він краще??? Пекарем та організатором тобі не бути, для цього мозги потрібні.
Відповісти
Немає нічого спільного зі справжньою грузинською випічкою... (((
Відповісти
Дарите добро! Руки которые месят тесто передают энергию от сердца. Дарите добро
Відповісти
Ти навіть не вмієш місити тісто. Про що ти пишеш?????
Відповісти
Добре вам кетили пури шо забили шо я вам научил лаваш и шашлик как делат если шота не виходит я не жадни прихадите раскажу
Відповісти
Что сказать.. Вот это настоящее лицо СУЛИ ГУЛИ. Тесто месят с добрыми мыслями. Удачи
Відповісти
Головне, що смачно і так тепло, по людськи. Справді. Молодці! Хай щастить!!! І не зважайте на злих людей, їм злість повернеться. Це ж закон)
Відповісти