«З’явилася нова форма тиску – професійні протестуючі», – голова Апеляційного суду Волині Петро Філюк

6
10
«З’явилася нова форма тиску – професійні протестуючі», – голова Апеляційного суду Волині Петро Філюк
Більше 12 років Петро Філюк очолює Апеляційний суд Волинської області – установу, куди невдоволені судовими рішеннями звертаються за другим шансом.

На розмову із фактично головним представником Феміди на Волині спровокували дві речі. По-перше, судова реформа, яку повним ходом реалізовують в Україні. По-друге, випадковий візит до ратнівського села Залухів, звідки родом суддя. Тут «Тодосьовича» знає кожен і запевняє, що «саме про таких треба писати, бо він – суперський мужик».

Зустрівши у призначений час в приймальні, Петро Філюк не запрошує в кабінет, а наполягає на екскурсії приміщенням суду. Каже, що його слова – то лише одна частина пазла, але картина буде неповною, якщо не бачити, як працюють його колеги і як відбуваються судові засідання.

Петро Філюк демонструє зали, де відбуваються судові засідання і розповідає, що вражений від того, як відбуваються засідання в деяких судах столиці.
Петро Філюк демонструє зали, де відбуваються судові засідання і розповідає, що вражений від того, як відбуваються засідання в деяких судах столиці.
підозрюваних тримають за гратами, ніби тварин. Натомість у його суді в рівних умовах всі – від простих відвідувачів до обвинувачених і суддів
підозрюваних тримають за гратами, ніби тварин. Натомість у його суді в рівних умовах всі – від простих відвідувачів до обвинувачених і суддів


Із виглядом гордого господаря Петро Філюк показує усі зали засідань, кабінети суддів, нарадчі кімнати і навіть вбиральні. Усюди – дійсно, ідеальний порядок, а суддя наголошує: ремонт робили ще 12 років тому.

По дорозі коридорами суду керівник знайомить із працівниками. «Знайомтесь: найбільший корупціонер з усіх корупціонерів – суддя Опейда. Гляньте, який піджак модний! Запитайте, де взяв», – жартує Петро Філюк і в схожій манері представляє інших колег.

У кабінеті головного судді чекає сюрприз: привітатися зайшов володимир-волинський аграрій, депутат облради Валерій Діброва. Слово за словом, жарт за жартом вирішуємо: інтерв’ювати суддю будемо на пару.

Із Петром Філюком спілкувалися в компанії Валерія Діброви
Із Петром Філюком спілкувалися в компанії Валерія Діброви

– За своєю натурою я – відкрита людина. Але часто стається, що цим зловживають. Говорю відверто, що думаю, а візьмуть і – перекрутять. Та насправді ж, страшно не те, що хтось мене обманув, а те, що я йому більше не повірю, – каже Петро Філюк, натякаючи на не завжди позитивний досвід спілкування із журналістами.

– Але погодьтеся: є певна недовіра і журналістів, і простих людей до суддів. Про це і статистика говорить. З чим це пов’язано?

– Ідеального суспільства, ідеальних систем не буває. Я погоджуюся з тим, що є і недоліки, і корупція в судовій системі, але далеко не в тих масштабах, про які розповідають.

От ми зустріли щойно суддю Опейду. Видно ж, що це – порядна, інтелігентна людина. Але є кілька «поганих вівць» у стаді і через них на всіх ставлять клеймо. Так не можна. І журналістів прошу: не узагальнюйте. Є конкретні претензії до конкретного судді – кажіть. Але я наголошую і запевняю: переважна більшість суддів – порядні та чесні люди.

Ми щодня вирішуємо непрості конфлікти. До нас не приходять завірити очевидний факт, як до нотаріусів, хоча і тим перепадає: теж не такі, як треба, теж – погані. До нас приходять люди, які вже вичерпали всі можливі способи примирення. Вони приходять як два вулкани, які треба втихомирити. Звісно, що хтось завжди лишається невдоволеним.

Люди, які виходять задоволеними зі стін суду, мовчать, а кричать і висловлюють претензії – незадоволені. І саме ті, хто найголосніше кричить, і формують суспільну думку.

Свої помилки ніхто не любить визнавати. От адвокати і розказують: якщо виграв справу, то він – хороший захисник, а програв – то суддя поганий.

І ще. Якщо говорити про статистику. 95% усіх судових справ лишаються із початковим рішенням, до апеляції доходить лише 5% рішень. Якби корупція була в таких масштабах, як описують, не було б цифри в 95% справ, де обидві сторони згідні з рішенням суду.

– А ті одиниці суддів, стосовно яких ви визнаєте, що є факти недобросовісної роботи і корупції – як так сталося, що вони досі працюють?

– Механізм призначення і відкликання суддів від нас незалежний. І придумав таку систему якраз той, хто найгучніше кричить про корупцію в судах. Якби я мав відповідні повноваження, три дні – і питання знято.

Та у нас настільки складний механізм призначення і ще складніший – звільнення, що роками не можна прийняти такі рішення. Як таке склалося, треба питати в тих, хто має повноваження приймати закони.


– В Україні зараз активно відбувається реформування судів, приймають зміни до законів. Ваше бачення: що треба змінювати?

– Давати пропозиції вже не зовсім доречно, бо рішення прийняті – є новий закон «Про судоустрій і статус суддів». Але наголошую: приймаючи всі ці реформи, суддям ніхто не задавав жодних питань. Одне можу сказати: так закони не пишуться. За один день такі документи не створюються, вносячи поправки на колінах під час засідання сесії.

Не хочу бути пророком, але якщо питаєте, то скажу: від тих змін буде тільки гірше. Будувати державний дім – це складна наука. І коли я сьогодні дивлюся, хто будує цей дім, мені стає страшно. Насамперед, маю на увазі фаховий рівень. Як таке можливо, щоб приймали закон, а потім під нього підлаштовували Конституцію, вносили до неї зміни? Це абсолютний нонсенс. Це все-одно, що будівництво починати із даху і стін, а потім під них викопувати і мурувати фундамент.

– Є вже перші результати від оновленого законодавства?

– Є. Тільки в нашому апеляційному суді вже вісім суддів, і наголошу – найкращих вісім суддів, подали заяви про відставку. В межах держави це десь дві-три тисячі суддів. І я вас запевняю: підуть найкращі.

– А чому йдуть?

– Бо всі ми – живі люди. І людям, які себе поважають, непросто слухати всі ці звинувачення у тотальній корупції і приймати непрофесійні та несправедливі рішення від держави.

– То що реформатори роблять не так?

– Насамперед, вони мали б взяти позовну заяву і подати в якийсь звичайний суд, дійти до першого судового засідання і таким чином отримати 50% інформації для чіткого бачення, що ж треба змінювати. Натомість нічого цього не побачивши, вони беруть якісь стандарти з Швейцарії, іще звідкись… Напрошується така паралель, ніби ми беремо гарне європейське сідло, чіпляємо на нашу худу кобилу і кажемо, що катаємось по Європі.

Закон має бути коротким і чітким, а те, що нам сьогодні пропонують – плутані і нелогічні інструкції.

Люблю висловлювання Сократа: «В державі повинна правити не нетямуща маса, а добрі люди, які відмінно знають свою справу». І ця формула ніяк не вписується в те, що сьогодні відбувається в Україні.

Ніякий комп’ютер в душу не загляне. А на кожній посаді – чи то суддя, чи прокурор – має насамперед бути добра людина. Як це визначити тестуванням? Наявність балів особисто для мене ні про що не говорить. Людські якості – це основа основ у кожній справі.

– Але на кого покласти обов’язок, чи має людина потрібний набір моральних якостей?

– Раніше рішення про призначення судді приймали колегіально. Ми знали людей і не могли вирішувати кадрові питання всупереч собі, бо ніхто не зацікавлений мати непрофесійних колег. А зараз зовсім інші критерії. Десь хтось прислав з Києва тести і написав резюме: такий-то – вже, умовно, суддя Ковельського міськрайонного суду. А той приїжджає і каже: «Я сам з Львівщини, працювати тут не збираюсь, приїхав пересидіти». І це – наші реалії.

Я ніколи не думав, що піду в суд. Але мене знайшли і запросили. Покійний голова міськрайонного суду Олександр Галич. Щось він побачив, щось відчув – інакше чого б мене, простого слідчого запросили і настирливо переконували йти у судді? До речі, я не здав кваліфікаційний іспит з першого разу. Але мене приймали люди, які працювали суддями по 20-30 років і зараз я переконаний: вони оцінювали насправді не знання білетів, а зважали на зовсім інші речі.

Суддя – непроста професія, в тому числі – психологічно, і далеко не кожен зміг би бути суддею.


– Пам’ятаєте свою найпершу справу, яка мала серйозний психологічний вплив на вас?

– Це були буремні 90-ті і я розглядав кримінальну справу проти Клеванського. Підсудним був він і ще троє осіб. Поки справа розслідувалася, двоє із них з невідомих причин повісилися в камері. Фактично я судив двох померлих і двох живих. Ту справу я слухав довго і зрештою виріс виправдувальний вирок. На той час це викликало шок.

Під час розгляду я чекав тиску з боку так званого кримінального світу, та насправді був тиск з боку державних органів. Напередодні в газетах написали: «У Луцьку затримана група рекетирів, які займалися грабежами, розбоєм, збутом наркотичних засобів…» А потім я отримую на руки справу, де йдеться про те, що півроку тому вкрали якийсь там комп’ютер. Але заступник начальника УВС каже: «Петро, тобі діватися немає куди, громадська думка створена, мусиш саджати». Були й погрози: «Це твоя остання справа…». Але рішення я приймав за матеріалами, які були у справі, чітко за законом. І мій вирок пройшов далі всі судові інстанції і лишився незмінним.

– Часто відчуваєте тиск, зокрема, з боку влади?

– Кажу відверто: і при минулій злочинній владі, і при теперішній новій, оцінку якій дасть суспільство та час, на мої рішення ніхто не впливав. Але це не означає, що не було спроб.

Коли відбувалися судові процеси, пов’язані із Євромайданом, були телефонні дзвінки і з Києва, і від місцевих. Покійний губернатор Клімчук казав: «Ти ж розумієш, що кожна справа – на контролі в центрі і має закінчитися так, як там бачать». Я відповів: «Центр для того і є центром, щоб мати бачення, але нам жити тут».

Так і сьогодні: є намагання, побажання в різних формах… До того ж, зараз з’явилася нова форма спроби тиску: є тепер така професія – професійні протестуючі… Проте можете вірити, можете не вірити, але мої рішення завжди були моїми.

– Стільки років на такій посаді – це не може бути збігом. Повинна бути якась стратегія, якийсь спосіб поведінки…

– Як тільки людина тримається за посаду – її обов’язково звільнять. Це, мабуть, як із принципом падіння з висоти: коли падаєш і згрупуєшся – обов’язково зламаєш ногу чи руку, а коли будеш вільним у своїх діях і думках – лишишся цілим.

Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
10

Коментарі:


  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
якщо совість і боязнь перед Богом то коли Філюк буде люстрований та ким
Відповісти
боягуз. при живому клімчукові такого ніколи не сказав би.
Відповісти
Дивна логіка реформи: найкращі судді подають у відставку...
Відповісти
як вони усі осточортіли, коли вони поздихають?
Відповісти
Який тиск, вас усіх садити треба з конфіскацією без суду і слідства по списку. Усе місто знає ваші тарифи, ваше майно і як ви живете.
Відповісти
"– Кажу відверто: і при минулій злочинній владі..." - сам про себе сказав)))
Відповісти