Ексклюзивне інтерв'ю Волинь24 з офіцером ЗСУ Андрієм Андрейківим

Волинь24 поспілкувалась із екс-очільником Волинської митниці, кандидатом юридичних наук, радником з питань податків та міжнародних інвестицій, а нині офіцером ЗСУ Андрієм Андрейківим.

Де Ви застали початок повномасштабного вторгнення 24 лютого? Де Ви були, що відчули? Опишіть ваш стан та дії в перші дні війни

Де я застав початок війни? Це був Київ, ранок і ми разом з товаришами проводили евакуацію сімей за тим планом який розробили раніше. Наша група небайдужих киян була поділена, ми цю схему запропонували багатьом компаніям київським, які з початком війни дотримувалися тих настанов.

Ми розуміли, що Київ буде під нападом. Після отриманої інформації з багатьох джерел, ми зрозуміли, що навколо Києва відбулося накопичення кримінального елементу, який у передмістях, майданчиках, був готовий розпочинати мародерство в столиці. І те, що відбулося в Бучі чи Ірпіні - це могло відбутися навіть в Києві, у випадку, якщо б туди зайшли росіяни.

Які були відчуття? Відчуття були стабільними, спокійними, тому що ми розуміли, що емоціями або необдуманими кроками ми ситуації не допоможемо і нічого не вирішимо.

Чи вірили Ви, що росія таки нападе?

Так, ми в цьому були впевнені. Це проглядалося очевидно, коли вони виступали у Раді безпеки ООН і висували вимоги НАТО, коли вони прийняли зміни до законодавства, провели конституційну реформу і дозволили використовувати збройні війська за територією рф. Вони накопичували сили та засоби і уявіть собі, якщо там було 250 тисяч солдатів протягом піврічного періоду біля кордонів України, то лише їхнє утримання по 10-15 доларів в день – виходить фантастична сума і просто так тратити гроші без кінцевої мети було би надзвичайно дивно.

Ми спілкувалися з тими, хто мав родичів та знайомих в росії. Через джерела якими володіли безпосередньо з боку росії, з територій, які знаходяться недалеко від України ми розуміли, що накопичуються війська, які готуються до війни.

Як Ви потрапили до ЗСУ?

Якщо чесно, то я у ЗСУ попав ще в дитинстві, тому що я народився у військовому містечку, в середовищі військових і в принципі бажання моє було завжди поступити у військове училище. Але так сталося, що батьки мене переконали поступати на дипломата. Разом з тим, довелося закінчити кафедру і отримати звання офіцера.

На сьогоднішній день я є мобілізованим офіцером Збройних Сил України. Потрапив я в ЗСУ через військомат. У військоматах були величезні черги. Пробували ми і в Києві потрапити, і в Житомирі, але довелося доїхати аж до Львова, щоб тебе мобілізували по місцю проживання.

В принципі, на війні для кожного знайдеться місце, але я пропоную багатьом нашим громадянам критично оцінювати свій фізичний стан та досвід, для того, щоб зрозуміти в якому конкретному місці вони можуть бути корисні Збройним Силам і обороні держави. Наприклад, якщо ви не бігаєте, умовно, 3 кілометри мінімум за 14 хвилин, то будьте готові до того, що при звичайних фізичних навантаженнях, у бронежилеті і у комплекті зі зброєю вам стане просто фізично неможливо дотриматися усіх нормативів і вимог. Але разом з тим наголошую, що кожній людині, якщо вона хоче, в армії знайдеться місце.

Як Ваші родичі поставилися до того, що ви пішли воювати?

В принципі всі мої родичі і знайомі віднеслися з розумінням. В моєму середовищі 80% чоловіків пішли у військомати і зараз проходять службу в різних підрозділах ЗСУ. На жаль, маємо вже перших загиблих, маємо поранених друзів, колег, родичів. Але важливо, щоб кожна родина розуміла, що якщо ми не зупинимо ворога, то він дійде до кожної домівки. Тому тут ховатися за плечі тих, хто пішов першим, я вважаю, зовсім неправильним. Ми повинні ворога зупинити там, де це можливо. А зупинити його треба незалежно від місця проживання чи знаходження військомату. В армії сьогодні мають бути всі.

Які найнагальніші проблеми у наших солдат? Що у дефіциті зараз: озброєння, боєприпаси?

Потреби військові завжди визначаються умовами, у яких військові ведуть бойові дії. Сьогодні росіяни застосовують важку зброю відносно мирних жителів, заборонені види озброєння багатьма міжнародними конвенціями і їх не зупиняє нічого. Тому, наша проблема, як така, вона обумовлена не характером озброєння української армії, а характером і способом ведення війни росіянами. Інакше говорячи, росіяни не мають ніяких норм, правил або обмежень в тому, як вони воюють в містах, селах чи відносно якої категорії громадян. Вони знищують всю інфраструктуру на Сході України і в зоні бойових дій, включаючи лікарні, дитячі садочки, музеї.

Виходячи з цього і кількості застосованої ними зброї, Україні бракує зараз найбільше важкого озброєння різних видів. Тобто, нам потрібно якомога більше артилерії, мінометів, протитанкових засобів, протиповітряних засобів і постійного навчання.





Як, на Вашу думку мають діяти люди в тилу?

Поділ на тил і фронт є дуже умовний. Війна, яка ведеться росією сьогодні ними названа «військова спеціальна операція», що означає: військова складова - це Збройні Сили рф, які воюють на зовнішніх фронтах, а спеціальна складова - це спецслужби росії, які діють тут, на території де бойові дії ще не розгорнуті, але вони здійснюють свою діяльність в економічній, соціальній, медійній та інших сферах. Тому громадяни які є, наприклад, в тилу, вони мають бути спокійні, виважені і уважні.





Як Ви ставитесь до того, що на передовій постійні обстріли, а громадяни на Заході України веселяться і гуляють? Як до цього ставляться інші солдати?

Стосовно того, що одні воюють, а інші гуляють… ви знаєте, ми навчилися нікого не засуджувати, бо ця війна, вона буде водорозділом і кожен знайде в ній своє місце. В принципі, якщо люди мають свято, день народження, то це не означає, що вони не мають права його відсвяткувати. Ми маємо Україну розвеселити своєю перемогою. Але є одне застереження, яке я не сприймаю. Це коли йде похорон, а в кафе поруч грає музика. Ось це є неприйнятно у, будь-якому, випадку, але це, знову ж таки питання до організації проведення тих чи інших заходів.

Люди повинні жити думкою про те, що вони зробили сьогодні для перемоги України. Тобто, незалежно від того, де ви працюєте, на заводі чи фабриці, ви повинні себе чесно запитати, чим ви можете допомогти.

Коли закінчиться війна? Що для цього треба зробити?

Загадати не можна, тому що навіть якщо щось станеться з путіним, то це не означає, що на наступний день росія припинить військові дії. Воює не особисто путін, а воює колективний путін, до якого входить політичне керівництво рф, рівень військового командування та рівень офіцерського складу.

Тому виходячи з того, як вони ведуть війну, ми розуміємо, що війна за один день закінчитися не може. Але ми впевнені лише в одному, що ми переможемо у будь-якому випадку. Україна буде суверенною незалежною державою, бо ми відвоюємо усі території, які були незаконно загарблені.

Чому я кажу, що Україна переможе? Тому що російська федерація має всього півтора відсотка світового ВВП, а Україну підтримує увесь світ. Тому воювати з цілим світом, аби задовольнити хворобливі амбіції однієї людини – це дуже дороге задоволення. І російська федерація, і росіяни дуже скоро пошкодують, що вони зруйнували своє майбутнє, майбутнє своїх дітей, розпочавши кровопролитну війну з простим бажанням переписати історію світу.

Напутнє слово підтримки для читачів Волинь24

Що я хочу побажати людям - це не бути байдужими. Тому що, так звана втома від війни, вона є чисто умовною. Війна це постійний стрес і ми повинні розуміти, що наше покоління повинно пройти це випробовування з честю та гідністю!





Інтерв'ю підготувала журналістка Волинь24 Ущіюк Діана