Казка про те, як Укроп з Григоренка Доктора Зло зробив
Нещодавно кишеньковий укропівський інтернет-сайт «Волинські новини» в кращих традиціях російських пропагандистських каналів (тобто, давши лише одну, свою точку зору) розмістив чергову «сенсацію»: «Григоренко саботував об’єднання Луцька з трьома селами».
Річ у тому, що громада Гіркополонківської сільської ради своїм рішенням вказала укропівцям на двері, відмовивши тимчасовій владі Луцька в об’єднанні в одну територіальну громаду. Тому черговий провал команди Ігоря Палиці у міській раді, яка складається зі зрадників та пристосуванців, тимчасова міська влада знову сором’язливо прикриває моєю скромною персоною.
Знаєте, так і до зоряної хвороби недалеко. Як так, якийсь там Сергій Григоренко зупинив цілу укропівську армаду зі своїми власними «придворними» засобами масової інформації («Волинськими новинами» та «Аверсом»), приватною армією («Вартою порядку»), благодійним фондом «Новий Луцьк», більшістю у Волинській обласній та Луцькій міський радах, що спирається на авторитет самого Ігоря Палиці! Ну не Григоренко, а Доктор Зло якийсь!
Так все ж чому така ніби то потужна та авторитетна партія Укроп за за п’ять місяців свого перебування при владі в Луцьку та майже двохрічному повному пануванні у Волинській обласній раді так і не спромоглася побудувати нормальні відносини з прилеглими до Луцька сільськими радами? Для цього варто заглибитись у недавню історію.
З 2014 року я, будучи тоді секретарем Луцької міської ради, за дорученням міського голови Миколи Романюка, займався процесом перемовин з прилеглими сільськими радами щодо можливого об’єднання їх з містом Луцьк в одну територіальну громаду або заключення з ними договорів про співробітництво територіальних громад.
Луцьк має десять сільських рад-сусідів (вісім з Луцького району та дві з Ківерцівського). Інтерес міста – розширення своєї найменшої серед обласних центрів Західної України площі за рахунок спільного з певною сільською радою, взаємовигідного використання земель запасу або приватних земельних ділянок сільських мешканців. Наприклад, будівництво багатоповерхових житлових мікрорайонів і супутньої соціальної інфраструктури, зведення виробничих потужностей (заводів чи логістичних комплексів). Виграє і місто (робота для луцьких будівельників, збільшення інвестиційної привабливості міста, нове житло для молодих сімей) і сільська рада (нові робочі місця для селян, податки в сільській бюджет, каналізація, освітлення, створення рекреаційних зон, дитячі садочки, медичні заклади тощо).
Навколо Луцька є самодостатні, сильні громади, є й такі, що ледь зводять кінці з кінцями. Кожна громада має свої унікальні риси, переваги й недоліки, своїх лідерів. Процес за підтримки Миколи Ярославовича Романюка тривав, хоча і не завжди легко. Причин цьому декілька:
- недостатня інформаційна робота серед сільських мешканців влади Луцького і Ківерцівського районів щодо державної політики в даній сфері та переваг об’єднаних громад;
- відстутність сприяння співпраці із містом з боку районних державних адміністрацій (а нерідко і відверте саботування цього процесу всупереч державній політиці в даній сфері);
- спротив з боку окремих сільських голів та їх оточення, які звикли на власний розсуд розпоряджатися дорогою приміською землею, але при цьому практично не розвивають і не будують соціальну інфраструктуру (дитячі садочки, школи, медичні амбулаторії), спонукаючи тим самим сільких мешканців користуватися без жодної компенсації з боку сільських рад луцькими садочками, поліклініками, школами, центрами дитячої творчості;
-перешкоди з боку опонентів команди Миколи Романюка – партії Укроп. На мою думку, на відміну від нашої команди, Укроп розглядав процес перемовин з сусідніми із Луцьком сільськими радами не як стратегічний напрямок подальшого розвитку міста, а як можливість нашкодити, дошкулити Миколі Ярославовичу, а то й, при можливості, позбавити його посади, яку йому довірили лучани.
Наприклад, коли у 2016 році тривав нелегкий процес перемовин із Прилуцькою сільською радою, і ми виходили на укладання договору про співробітництво, раптом представники Укропу у Волинській обласній і Луцькій міській радах за допомогою окремих депутатів Прилуцької сільради почали говорити про негайне об’єднання двох громад. І це при тому, що переважна більшість прилучан були до цього не готові і хотіли спочатку оцінити місто Луцьк як партнера в процесі співпраці.
Інтерес Укропу був очевидний – в разі об’єднання в одну територіальну громаду в березні 2017 року мали б відбутися нові вибори, в тому числі на посаду голови Луцької об’єднаної територіальної громади. Під час виборів наші опоненти хотіли взяти реванш у важкохворого на той час Миколи Романюка за програш у листопаді 2015 року.
Але, попри багато вишеперелічених перешкод, команда Миколи Романюка робила свою справу. Були невдачі, як наприклад, під час перемовин про об’єднання з Жидичинською сільською радою влітку 2015 року. Але були і успіхи, такі як офіційне укладання договору про співробітництво з Прилуцькою сільською радою у 2016 році (із зазначенням у договорі, що кінцевою метою співробітництва двох громад є їх об’єднання), початок процедури укладання договору про співробітництва з Підгайцівською сільською радою у січні 2017 року, робочі зустрічі з активом Княгинінівської, Гіркополонківської, Баївської громад, на яких були напрацьовані напрямки подальшої співпраці.
Так, ми вели із селами відвертий, непростий діалог, під час якого зазначали: визначіться самі, яка форма взаємодії із Луцьком вас влаштовує, об’єднання чи співробітництво і давайте шукати взаємовигідні моменти для обох громад. Якщо ж ви взагалі не хочете мати ніяких офіційних відносин з містом - це ваш вибір і ми його поважаємо. Але тоді самостійно вирішуйте питання транспортного і медичного обслуговування своїх мешканців, забезпечення дітей місцями у садочках, прокладання каналізаційних мереж тощо.
Команда Миколи Романюка в сфері співробітництва із прилеглими сільськими радами має як вагомі результати, якими ми пишаємось так і недоліки, які ми проаналізували і врахували в подальшій роботі.
Натомість наші політичні опоненти з Укропу навіть не зустрілися із сільськими головами і депутатами Прилуцької, Підгайцівської та Гіркополонківської сільських рад, яким вони офіційно запропонували об’єднатися із Луцьком. Як кажуть в народі, «без мене мене оженили».
Це ще раз говорить про повну непрофесійність різношерстної команди Ігоря Палиці в Луцькій міській раді та про цинічне використання ними ідеї об’єднання сіл з Луцьком як тимчасового політичного кроку для підвищення власного суттєво впалого рейтингу. Шкода тільки втраченого через це громадою Луцька часу для розвитку та все більшої недовіри до міста як до надійного партнера з боку селян.
А щодо того, що Григоренко завадив Укропу об’єднати Луцьк із трьома сільськими радами, як кажуть в народі, пишіть ще, укропівські писаки. Ви зробили мій день:)
Річ у тому, що громада Гіркополонківської сільської ради своїм рішенням вказала укропівцям на двері, відмовивши тимчасовій владі Луцька в об’єднанні в одну територіальну громаду. Тому черговий провал команди Ігоря Палиці у міській раді, яка складається зі зрадників та пристосуванців, тимчасова міська влада знову сором’язливо прикриває моєю скромною персоною.
Знаєте, так і до зоряної хвороби недалеко. Як так, якийсь там Сергій Григоренко зупинив цілу укропівську армаду зі своїми власними «придворними» засобами масової інформації («Волинськими новинами» та «Аверсом»), приватною армією («Вартою порядку»), благодійним фондом «Новий Луцьк», більшістю у Волинській обласній та Луцькій міський радах, що спирається на авторитет самого Ігоря Палиці! Ну не Григоренко, а Доктор Зло якийсь!
Так все ж чому така ніби то потужна та авторитетна партія Укроп за за п’ять місяців свого перебування при владі в Луцьку та майже двохрічному повному пануванні у Волинській обласній раді так і не спромоглася побудувати нормальні відносини з прилеглими до Луцька сільськими радами? Для цього варто заглибитись у недавню історію.
З 2014 року я, будучи тоді секретарем Луцької міської ради, за дорученням міського голови Миколи Романюка, займався процесом перемовин з прилеглими сільськими радами щодо можливого об’єднання їх з містом Луцьк в одну територіальну громаду або заключення з ними договорів про співробітництво територіальних громад.
Луцьк має десять сільських рад-сусідів (вісім з Луцького району та дві з Ківерцівського). Інтерес міста – розширення своєї найменшої серед обласних центрів Західної України площі за рахунок спільного з певною сільською радою, взаємовигідного використання земель запасу або приватних земельних ділянок сільських мешканців. Наприклад, будівництво багатоповерхових житлових мікрорайонів і супутньої соціальної інфраструктури, зведення виробничих потужностей (заводів чи логістичних комплексів). Виграє і місто (робота для луцьких будівельників, збільшення інвестиційної привабливості міста, нове житло для молодих сімей) і сільська рада (нові робочі місця для селян, податки в сільській бюджет, каналізація, освітлення, створення рекреаційних зон, дитячі садочки, медичні заклади тощо).
Навколо Луцька є самодостатні, сильні громади, є й такі, що ледь зводять кінці з кінцями. Кожна громада має свої унікальні риси, переваги й недоліки, своїх лідерів. Процес за підтримки Миколи Ярославовича Романюка тривав, хоча і не завжди легко. Причин цьому декілька:
- недостатня інформаційна робота серед сільських мешканців влади Луцького і Ківерцівського районів щодо державної політики в даній сфері та переваг об’єднаних громад;
- відстутність сприяння співпраці із містом з боку районних державних адміністрацій (а нерідко і відверте саботування цього процесу всупереч державній політиці в даній сфері);
- спротив з боку окремих сільських голів та їх оточення, які звикли на власний розсуд розпоряджатися дорогою приміською землею, але при цьому практично не розвивають і не будують соціальну інфраструктуру (дитячі садочки, школи, медичні амбулаторії), спонукаючи тим самим сільких мешканців користуватися без жодної компенсації з боку сільських рад луцькими садочками, поліклініками, школами, центрами дитячої творчості;
-перешкоди з боку опонентів команди Миколи Романюка – партії Укроп. На мою думку, на відміну від нашої команди, Укроп розглядав процес перемовин з сусідніми із Луцьком сільськими радами не як стратегічний напрямок подальшого розвитку міста, а як можливість нашкодити, дошкулити Миколі Ярославовичу, а то й, при можливості, позбавити його посади, яку йому довірили лучани.
Наприклад, коли у 2016 році тривав нелегкий процес перемовин із Прилуцькою сільською радою, і ми виходили на укладання договору про співробітництво, раптом представники Укропу у Волинській обласній і Луцькій міській радах за допомогою окремих депутатів Прилуцької сільради почали говорити про негайне об’єднання двох громад. І це при тому, що переважна більшість прилучан були до цього не готові і хотіли спочатку оцінити місто Луцьк як партнера в процесі співпраці.
Інтерес Укропу був очевидний – в разі об’єднання в одну територіальну громаду в березні 2017 року мали б відбутися нові вибори, в тому числі на посаду голови Луцької об’єднаної територіальної громади. Під час виборів наші опоненти хотіли взяти реванш у важкохворого на той час Миколи Романюка за програш у листопаді 2015 року.
Але, попри багато вишеперелічених перешкод, команда Миколи Романюка робила свою справу. Були невдачі, як наприклад, під час перемовин про об’єднання з Жидичинською сільською радою влітку 2015 року. Але були і успіхи, такі як офіційне укладання договору про співробітництво з Прилуцькою сільською радою у 2016 році (із зазначенням у договорі, що кінцевою метою співробітництва двох громад є їх об’єднання), початок процедури укладання договору про співробітництва з Підгайцівською сільською радою у січні 2017 року, робочі зустрічі з активом Княгинінівської, Гіркополонківської, Баївської громад, на яких були напрацьовані напрямки подальшої співпраці.
Так, ми вели із селами відвертий, непростий діалог, під час якого зазначали: визначіться самі, яка форма взаємодії із Луцьком вас влаштовує, об’єднання чи співробітництво і давайте шукати взаємовигідні моменти для обох громад. Якщо ж ви взагалі не хочете мати ніяких офіційних відносин з містом - це ваш вибір і ми його поважаємо. Але тоді самостійно вирішуйте питання транспортного і медичного обслуговування своїх мешканців, забезпечення дітей місцями у садочках, прокладання каналізаційних мереж тощо.
Команда Миколи Романюка в сфері співробітництва із прилеглими сільськими радами має як вагомі результати, якими ми пишаємось так і недоліки, які ми проаналізували і врахували в подальшій роботі.
Натомість наші політичні опоненти з Укропу навіть не зустрілися із сільськими головами і депутатами Прилуцької, Підгайцівської та Гіркополонківської сільських рад, яким вони офіційно запропонували об’єднатися із Луцьком. Як кажуть в народі, «без мене мене оженили».
Це ще раз говорить про повну непрофесійність різношерстної команди Ігоря Палиці в Луцькій міській раді та про цинічне використання ними ідеї об’єднання сіл з Луцьком як тимчасового політичного кроку для підвищення власного суттєво впалого рейтингу. Шкода тільки втраченого через це громадою Луцька часу для розвитку та все більшої недовіри до міста як до надійного партнера з боку селян.
А щодо того, що Григоренко завадив Укропу об’єднати Луцьк із трьома сільськими радами, як кажуть в народі, пишіть ще, укропівські писаки. Ви зробили мій день:)
Коментарі: